Мета: вчити учнів народним звичаям і обрядам, історії рідного краю, свого родоводу; ознайомити учнів з чудодійними оберегами нашого життя -- квітами, з легендами, віршами і піснями про квіти. Залучити дітей і батьків до скарбниці народної мудрості.

У центрі залу - стіл, застелений вишитою скатертиною, за яким займають місця вчитель і читці. На центральній стіні залу - великий вінок, по боках його - довгі рушники. Зал теж прикрашено предметами побуту та оберегами української сім´ї. На стінах вишиті рушники, віночки з живих чи штучних квітів, столи прикриті скатертинами чи серветками, на столах вазони з квітами, у глечиках - відвари цілющих траз, пучечки засушеного любистку, м´яти, чебрецю тощо. Посередині залу вазони з квітами, травами, гілочками верби, жасмину, калини, з соняшниками. Невеликий стіл, кілька стільців. Тут відбуватимуться всі події.

Учитель: Людина з´являється на світ маленькою і безпомічною. Як навчити її робити перші кроки, як виховати здоровою і розумною, чесною, кмітливою, працьовитою і доброю? Ці проблеми та їх вирішення протягом віків формувалися у велику педагогічну мудрість - народну педагогіку.

Народознавство - це і ніжна, щира, заспокійлива мамина пісня над колискою немовляти, і приваблива саморобна іграшка, подарована батьком, це бабусина чарівна казка й дідусева бувальщина, це праця, любов і повага до отчого дому, неозорих степів, зелених Карпат, поліських пущ, до широкополих ланів Подніпров´я, вільних причорноморських просторів і задумливих берегів зачарованої Десни - до великої і красивої землі України.

(Лунає фонограма мелодії пісні «Україно моя»),

1-й учень: Краю мій - весняний,

На стежках промінь-трава,

В цій землі корінь мій,

Тут криниця моя жива,

В небесах зорецвіт,

І навкруг квітнуть сади.

Щедрий світ з ранніх літ

- Це дитинства мого сліди.

2-й учень: Я землі цієї паросток зелений,

Я землі цієї крапля дощова,

Заплелись у мене, приросли до мене

Жито і дерева, квіти і трава.

Учитель: Пізнання світу починається з добра, природа ж, зокрема рослинний світ, були тим добротворцем для людини, якого вона шанувала й обожнювала в усі часи. Тому сьогодні ми. поговоримо про вічні супутники людського життя і в горі, і в радощах - квіти. Тож перше слово юннатам.

Мільярди рослин утворюють смарагдово-зелені килими лук, левад, трав´янистих схилів, гущавину кучерявих лісів, заквітчані мальовничі галявини, узлісся, плетиво трав болотяного руна, неозорі лани польових культур, сади, городи, парки, сквери, квітники. Загалом, вчені налічують на Землі до 600 тис. представників рослинного світу. Повидовий перелік рослин певного регіону називають його флорою. Звідки ж походить ця назва?

(Виходить дівчинка-Флора у вінку, заквітчана квітами, з в´язкою плодів).

Дівчинка: Моє ім´я походить із старолатинської мови. «Флорис» означає «квітка». Древні італійці називали мене богинею квітів та юності. А стародавні римляни на мою честь з 28 квітня по 3 травня влаштовували народні гуляння. Люди щедро прикрашали себе і домашніх тварин різноманітними квітами; жінки одягали сукні, майстерно зроблені з живих квітів.

Учитель: Чи я в полі не травиця була,

Чи я в полі не зелена росла?

Взяли, ж мене покосили

І на сіно посушили.

Так співається в українській народній пісні. Як відомо, трава - це збірна назва, а в народній поетиці - це й образ, який викпикає уявлення про щось молоде, ніжне, беззахисне. А далі за назвою «трава» стоять сотні назв найрізноманітніших рослин.

Палахкотять біля вікон українських осель животрепетним вогнем мальви і жоржини, чорнобривці й маки, буяють різнобарв´ям нагідки, рожі, ромашки, калина, любисток, м´ята - ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Усім, хто вирушав у далеку дорогу, хто волею долі опинявся далеко від батьківського порогу, вони нагадували: там земля мила, де мати родила.

(Учень зачитує вірші. Згодом тихо починає звучати мелодія пісні «Подих рідної землі» - муз. О.Злотника, сл. В.Крищенка. Старшокласники виконують приспів, 1 куплет і знову приспів.)

Квіти - постійні супутники нашого життя. Вони на клумбах, у кімнаті, у вазонах. Вони на вишиваних рушниках, скатерках, фіранках. Ними розмальовували печі, стіни оселі. Засушені, їх клали за образи, з них робили різні напої, відвари. А ще квіти - на нашому національному одязі. (Демонструє плахту, корсетку, сорочку).

До нас у гості сьогодні завітали ваші бабусі і мами. Тож їм і слово.

Бабуся (показує своє вишивання: сорочки, фартушок, корсетку, плахту): Ці квіти на плахті і корсетці символізують доброту, щирість душі. А ось ці (показує вишиті на рукавах сорочки мальви, кучерявий барвінок) оберігають людину від хвороби, злого ока.

Найбільшу відзнаку українського національного вбрання становив віночок зі стрічками.

(Вбігає маленька дівчинка у світлій сорочці, спідниці з недоплетеним віночком у руках. Підходить до бабусі, сідає поруч.)

Бабуся: Де ж це ти була, онучечко?

Дівча: У степ бігала. Я так люблю там бувати, люблю ліс, поле, запашні луки. Мені уявляється, що кожна травинка, дерево, кожний кущик теж живі, як і ми, люди. Тільки живуть вони своїм загадковим життям. Ходила, слухала квіти і сплітала віночок... (Доплітає вінок).

Побула там, і так мені захотілося пісню Вашу почути, ту, що співали мені, коли я була маленька. Заспівайте, бабусю.

(Бабуся починає співати колискову, разом з нею співає і дівчина. Тихо звучить музика).

1- й читець: Як сяде сонце в комиші,

Дітей гойдають на калині Матусі, вічні берегині, Колиски нашої душі.

2- й читець: Ласкаві мамині казки

Під колискове засинання - Та сув´язь нашого родання Передається у віки.

Учитель: Український віночок. Оспіваний у піснях, оповитий легендами та переказами, опоетизований майстрами пензля й слова, він був і є одвічним символом добра і надії.

1-й читець: Сплетімо вінок український сьогодні

Із мальв, чорнобривців, калини, з барвінку та жита, із м´яти, нагідок, з жоржин, чебрецю та вербини.

Учитель: А що ж таке вінок і які вінки бувають?

(Кілька учнів виходять на середину залу. У кожного зразки різних вінків.)

1- й учень: Віночок - це плетене коло із квітів, листя, гілок. Вони бувають різних видів. Є вінок лавровий. Його одягали на переможців. Терновий вінок завжди був символом страждання. А є ще віночок український, він символізує молодість і кохання, може визначити долю. Дівочий віночок носять юнки кожної весни і літа. Весільний віночок одягають тільки раз - на весілля.

2- й учень: Перші віночки плели з польових квітів. Дівчатка-підлітки плели їх з кульбаби, ромашок і васильків, дівчата на виданні частіше використовують ромашки, васильки, руту-м´яту.

1- й учень: На Полтавщині і Харківщині стрічки вплітались у кінець коси, а у віночок додавали пір´їнку з гуски, попередньо змочивши її у зеленому розчині (колір життя) і обліпивши позолотою. У бойків навіть існували вінки з павичевого пір´я та мідних підвісок, але частіше всього використовували живі квіти. Лемки і на вхідних дверях малювали віночок, до якого з народженням кожної наступної дитини додавали квіточку.

2- й учень: Мені бабуся розповідала, що дівочий вінок обов´язково мав бути з живих квітів. Усі вони мають цілющі властивості, а значить, такий головний убір, що нагадує сонце, захистить молодий організм від різних хвороб, згубного ока, недоброго духу.

Учитель: Так, віночок цілющий і чарівний. А ви помітили, що його сплітали з різних квітів? Це тому, що кожна квіточка була ніби оберегом людини від лиха, як кажуть старі люди, від нечистої сили і щось символізувала. Чи допоможуть нам мами і бабусі розповісти про символіку квітів віночка?

Мама Мова квітів зародилася кілька століть тому на Сході. Букет, як лист, приносив звістки, призначав зустрічі, висловлював почуття. Символіка квітів і на сьогодні збереглася.

Айстра символізує сум, волошка - простоту і ніжність, мак - красу й молодість, мальва-красу, дзвоник польовий - вдячність, троянда - кохання і здоров´я, ромашка - кохання й мир, фіалка - сором´язливість.

А ще з рослинами пов´язано багато прикмет. Нині доведено, що понад 400 представників флори по-своєму реагують на зміну погоди, їх так і називають - рослини-барометри. Візьмімо, для прикладу, звичайну папороть. Якщо у неї скручене донизу листя - сподівайся на сонячний день, а випростане - не забудь захопити з собою дощовика. Придивіться і до жовтої акації: якщо її квіти сильно пахтять і над ними в´ються комахи - бути негоді. Чи таке: вранці не розпустилися білі квіточки зірочника, мокришника або мальви - на дощ, це ж саме віщують опущені долі й стулені листочки конюшини та квасениці, згорнуте суцвіття кульбаби, сплюснуті пелюстки паничів.

Бабуся: Вінки плетуть з однакових квітів, а частіше з різних. Так уже повелося в народі, що за одними квітами закріпилася слава добрих. Ось, наприклад, любисток, рута-м´ята, хрещатий барвінок, ромашка, чорнобривці, їх і вплітали у вінок. А є ще й злі рослини, лихі, чародійні, люті. їх остерігаються, про них і легенди дивовижні ходять.

Квіти не тільки у вінок вплітають. На Україні віддавна поширився звичай класти у першу купіль дитини різні ароматичні рослини, промовляючи при цьому побажання. Використовували для цього квіти, які, за народними розуміннями, давали силу, здоров´я, доброту.

Так, у купіль хлопчика клали любисток (щоб любили), гілочку дуба (щоб був міцний, як дуб), а також барвінок, тую (щоб довго жив), чорнобривець (щоб був чорнобривий), живокіст (щоб міцнішими були ручки й ніжки). А в купіль дівчинки - ромашку (щоб рум´яна була), калину (щоб красива була), любисток (щоб люб´язна була) чи яблуко (щоб була червоненька).

Учитель: У народі вінок, квіти - обов´язкові атрибути народних обрядів, звичаїв, свят. Про них є багато чарівних легенд, красивих переказів.

(Учасники етнографічного гуртка (старшокласники) показують фрагмент купальського свята. Виходять дівчата, виносять берізку. Співають «Ой на Івана...». Одні плетуть вінки, інші в´яжуть квіти у пучки, розвішують все це на деревці, в´яжуть стрічки. Коли дерево прикрашене, починають танець- хоровод.)

Кругом Мариноньки ходили дівоньки.

Стороною дощик іде,

Стороною та й на мою роженьку червону.

Ой на морі хвиля, при долині роса,

Стороною дощик іде,

Стороною та на мій барвіночок зелений.

Сьогодні Івана, а завтра Купала,

Рано-вранці сонце зійшло,

Рано-вранці та на мою роженьку червону.

(Підходять молодиці, дідусь у брилі, діти. Всі спостерігають за танком. Після танцю дівчата розсідаються колом, плетуть вінки. Дідусь сідає на пеньку, біля нього діти.)

Дідусь: Ну ось і літечко проминуло. Тепло й волога зробили своє - трави буяють, увійшли в природну силу. Настало середньолітнє цвітіння - час збирання цілющих трав. У Київській Русі здавна цей строк приурочували до дня Аграфени-Купальниці, коли було так тепло; що у воду входили навіть старі люди. Травошукачі назвали цей день «Аграфена - зле коріння». Знахарі шанували його, бо за ним стояв знаменитий Іван Купала.

Дівчинка: Дідусю, а що воно таке Купала?

Дідусь: Вельми давнє це свято, онучко. Хочете послухати?

Діти: Хочемо! Хочемо!

Дідусь: Жили колись люди і велику біду терпіли од нечистої сили: то вона, клята, сонце заступить, то чуму напустить, або товар геть чисто потравить. Довго терпіли. А тоді обрали з-поміж себе найхоробрішого, дали йому в руки меча двосічного, і пішов той леґінь болотами глибокими та лісами темними. Ходив день, ходив місяць, а таки вистежив тую погань і поборов її. Сталося це вночі, а на ранок, дітки, заграло сонечко, все земне звеселилося. А ім´я тому чоловікові - Іван. Як повернувся він, то щонайперше омив своє тіло. А з ним і весь люд праведний викупався. З того часу й називається цей день Івана Купала.

1- ша дівчина: Відбувалося свято Івана Купала завжди біля річки, ставка, озера, на лузі. Збиралися хлопці та дівчата. Хлопці несли з собою хмиз для вогнища, а дівчата плели вінки. (Починає стиха співати «Заплету віночок». Інші підхоплюють),

2- га дівчина: Вінок у купальську ніч набував чудодійної сили - він мав символізувати дівчині її долю. Дівчата йшли до річки. У кожної на віночку горіла свічечка. Вони обережно опускали вінки на воду. Річка рябіла безліччю вогнів. Таке враження, ніби вона спалахнула.

3- тя дівчина: Прудка течія одразу відносила віночки зі свічками углиб ріки. Кожна дівчина уважно стежила за своєю долею. Якщо віночок приставав до берега, то це вважалося, що його власниця вийде заміж. А коли одпливав далі - ще цілий рік дівуватиме. Траплялося, що вінок приставав до протилежного берега. В таких випадках дівчині нібито судилося вийти заміж у сусіднє село.

4- та дівчина: А ще розповідають, що хто підбере вінок, той і буде судженим дівчини. Коли ж чий вінок потоне - це віщувало велике горе - передчасну смерть.

(Дівчата співають пісню «Ой на Івана, да й на Купала». До розмови приєднується бабуся.)

Бабуся: В купальську ніч, дітки, щоб ви знали, всяке зілля має найбільшу цілющу силу і чари. І навіть на мить розквітає папороть. Хто цей цвіт побачить, кажуть у народі, той буде щасливий. А хто його здобуде, матиме скарби, статки і здоров´я.

1-иіа дівчинка: Бабусю, а як цвіте та квітка?

Бабуся: Сказання гласить, що папороть, або, як її ще називали, перунів вогнецвіт, жар-цвіт, безмитник, цвіте тільки в ніч на Івана Купала. Діється начебто так: між листками, схожими на крила орла, підноситься, мовби палаючий вуглик, пуп´янок. Він рухається, підстрибує. Як соловейко щебече. Опівночі квіткова брость розкривається, з´являється вогненна квітка, яка освітлює все навкруг. (Дівчата стиха співають).

2-га дівчинка: Бабусю, а чи можна дістати оту квітку?

Бабуся: Можна, дівчинко, можна. Та ніхто, бач, не добув досі. Сторожа над нею вельми грізна. Як тільки настане північ, коло папороті таке зчиняється, що волосся дибом стає. Вітри буйні віють, грім гримить і двигтить земля, дерево на дерево падає, гора на гору вернеться, летять огненні змії. А потому прямо на папороть скаче страшний вершник: «Тікай, бо стопчу!» - кричить грізно, і тоді вже не всидить там ніякий сміливець.

Дідусь: А ще в народі кажуть, що той, хто одважився знайти цвіт папороті, має прийти в ліс, окреслити себе колом і чекати, доки з´явиться квітка. Як тільки вона з´явиться, нечиста сила буде над усе намагатися злякати сміливця. Та лякатися не можна, бо нечиста сила заволодіє квіткою, зляканого обдурить. Коли ж кому вдасться зірвати ту дивну квітку, треба покласти її на долоні, після чого, не оглядаючись, бігти додому. Дорогою нечисть ще більше буде спокушувати і жахати, та квітку віддавати не можна. Тож треба бути дуже сміливим, щоб добути той цвіт.

(Дівчата продовжують хоровод. Танцюючи, покидають середину залу, виносять берізку. Всі повертаються на свої місця.)

Учитель: Бачите, діти, яку чудову історію про дивовижну квітку-зілля розповіли нам. Це, звичайно, легенда, казка. Красива, захоплююча, але казка. А ось що про це зілля розкажуть юні біологи. (Входять юннати - хлопчик і дівчинка).

Дівчинка: Хоч все, що розповідають про папороть, і легенда, та насправді вона такою і є - таємнича, дивовижна рослина, що прийшла до нас ще з мезозойської ери. По всьому світу живуть її родичі. У тропіках - це дерева, високі-превисокі, інколи за 20 м| з дуже товстим стовбуром і віялом листя на верхівці. А є папороть-кущ, папороть-трава і така, що стелиться мохом.

Папороть живе і під водою, і на сухих сонячних схилах скель, у лісах, і навіть у повітрі. (Ці слова супроводжуються показом слайдів).

Хлопчик: На Україні папороть поширена майже на всій території. Росте вона в соснових і мішаних лісах. Наукова назва її - «орляк звичайний». Це багаторічна рослина з великими листками, що виходять ніби з землі, а насправді ростуть з підземного кореневища

Легенди про квітку папороті з´явилися, мабуть, тому, що люди ніяк не могли зрозуміти, як же розмножується ця рослина.

Дівчинка: Насправді ж папороть ніколи не цвіте, бо розмножується спорами, які утворюються на нижній поверхні листків. Тому-то люди ніколи не бачили цвіту папороті і створили про неї чудову легенду.

Учитель: А чи знаєте ви ці квіти? Давайте проведемо квіткову вікторину «Віночок». (Два учні загадують, а всі присутні дають відповіді).

На городі тичка, а на тичці капличка",

Без вікон, без верха, а в ній людей без числа. (Мак)

Синьоока чарівниця

Часто б полі з нас вертиться;

Де вінки вона спліта, -

Пшенииі рідкі й жита. (Волошка)

Без рук, без ніг, а на повітку збіг. (Хміль)

А що за квітка є, що й сліпий взнає? (Будяк)

Стоять красуні на воді,

Вінки на них білі й золоті. (Водяні лілії)

Цвіте синьо, лист зелений квітник прикрашає, Хоч мороз усе побив - його не займає. (Барвінок) (А потім пробують здібності у швидкій вимові лічилок). У садочку барвінок, на барвінку - втінок, Заберімо втінок, вирвімо барвінок.

Учитель: Назвіть ігри, де теж беруть участь квіти. (Учні називають ігри, дають їм характеристику):

Дрібушечки: Дрібу-дрібу-дрібушечки, Наївшися петрушечки... Маківочка: Ой на горі мак-мак, А в долині так-так... Віночок: Ой нумо-нумо В плетеного шумаі Як наша мати Буде розплітати? Розплетися, шуме, Розплетися! Хрещатий барвінку, Розстелися.

Учитель: А ось лежать на столі у вузлику засушені рослини, у глечиках знаходяться відвари з різних цілющих грав. Давайте, діти, випробуємо себе у ролі народних лікарів, визначимо за зовнішнім виглядом, запахом і смаком рослини у вузликах і глечиках: чебрець, м´яту, васильочок, хміль. (Учні визначають рослини, а потім пригощають напоями, відварами і чаєм дорослих).

А які назви місяців пов´язані з квітами? (Квітень, травень). До речі, подібні назви зустрічаємо в більшості слов´янських народів - поляків, чехів, словаків, болгар. Раніше 23 травня на Сімона Зілоту жителі сіл до схід сонця вирушали на луки заготовляти трави і купали в росі своїх дітей щоб здоровими росли.

Учитель: А тепер запрошуємо вас на веселе жартівливе квіткове весілля.

(Інсценізація алегоричного жарту Л.Глібова «Квіткове весілля».

Звучить весела танцювальна музика. Вибігає дівчинка у зеленому вбранні. Вона виконує кілька танцювальних рухів, потім відбігає в сторону. Музика повільна. Поважно виходить хлопчик у костюмі Барвінка.)

Барвінок: Не було б таких новинок, Та хрещатенький Барвінок Усіх здивував.

(Знову лине швидка музика. Вибігає дівчинка-Фіалочка. Фіалочка: Він фіалочку блакитну, Наче панночку тендітну, За себе узяв.

Фіалочка і Барвінок беруться за руки. Кружляють у швидкому танку. До них по черзі приєднуються дівчатка, одягнені у костюми різних квітів: нагідок, маків тощо.

Дівчинка-Травинка: Кругом сватки і сусідки,

І Фасолі і Нагідки, І між ними Мак.

(Мак вибігає з кола).

Мак: А я Мак, Мак, красен Мак,

Я на все мастак. (Діти стають по 2 один за одним, грають у «Струмочок». Барвінок із Фіалочкою знову разом.)

Дівчинка-Травинка: Наче справжнії музики, Грають Півні та Індики, Деренчить Гусак. (Діти утворюють напівколо. Вибігає хлопчик у костюмі Будяка. Він по черзі виконує різні танцювальні рухи з кількома квітками. Потім танцює сам.)

Дівчинка-Травинка: Посередині в таночку

У зеленому віночку

Танцює Будяк. Отак, квіти, так!

Танцювала риба з раком,

А морквиця з пастернаком,

Та не краще нас!

Ну же швидко, шпарко, квіти,

Молодих повеселити

- Один тому час!

Ой козаче молоденький,

Наш Барвінку зелененький,

Потіш Будяка,

І у парі з молодою

Між своєю перезвою

Утніть тропака!

(Барвінок і Фіалочка танцюють «Гопак»),

Будяк: Нехай гляне Редька в дірку, Переверне долю гірку Догори хвостом. І музиченьку почує, Потанцює, пожартує З товстим Будяком.

(З´являється товста Редька. Редька і Будяк танцюють далі «Гопак». Барвінок і Фіалочка стають разом з іншими у півколі. Танець закінчується.)

1- ша квітка: Тільки й щастя, тільки й жити,

Покіль буде сонце гріти, - Пов´янем колись!

2- га квітка: Як там буде - знає доля,

А ще покіль наша воля, Гуляй,не журись!

Будяк: Отак, квіти, так.

Учитель: Чарівний світ зеленого царства. Скільки легенд, переказів, романтичних саг, фантастичних казок приберегли нам квіти, трави. І кожна з них ще й досі таїть у собі чимало незвіданого, загадкового, таємничого.

Ось придивіться до цієї рослини. (Показує барвінок). Як зветься вона? Що скажуть нам про неї юннати?

1- й учень: Це барвінок з вічнозеленим листям і небесно-голубого кольору зірочками-квітами. Він супроводжує людину від колиски до могили. У відварі з барвінку купали немовлят, щоб росли здоровими і щасливими. Ним заквітчують коси дівчат. Він ріс біля криниці, щоб вода була чиста і цілюща. Барвінок ми зустрічаємо на кладовищах, бо він і символ вічної пам´яті.

2- й учень: Звуть барвінок на Україні по-різному: барвін, барвінець, баравінок, барвінок тощо. Барвінок малий - вічнозелений півкущ, (30-60 см заввишки) з родини барвінкових, з тонким горизонтальним кореневищем до 70 см завдовжки. Стебла повзучі, розгалужені, у вузлах укорінюються. Листки супротивні (3-7 см завдовжки і 2-5 см завширшки), еліптичні шкірясті, вічнозелені, голі, зверху блискучі, по краях гладенькі. Квіти поодинокі, на довгих квітконіжках. Чашечка зрослолиста, віночок синій.

3-й учень: У часи середньовіччя барвінок був символом вічності і постійності. Вважали, що він оберігає людину від влади диявола і всілякої нечисті. Тому його вивішували над дверима, ніколи не викидали на смітник, а лише у воду, щоб він, мовляв, не загинув від спраги.

Учитель: А скільки задушевних пісень співають на Україні про барвінок! Давайте згадаємо. (Присутні виконують пісню «Ой не стелися, хрещатий барвінку»).

Мама: Коли вже почали ми співати, то і я хочу продовжити розмову про квіти піснею. (Виконує пісню «Хата моя, біла хата» - муз. А.Пашкевича, сл. Д.Луценка).

Любисток, хоч він і житель гір півдня Європи, вже давно здобув права громадянства на Україні і став символом здорової краси. Недаремно частенько можна почути у нас про красиву дівчину: «Вона така гарна, наче в любистку купана. Шкіра біленька, ніжна, коси шовкові».

Існує також повір´я, що любисток - це зілля, яким можна причарувати когось. Через те в народі називають його ще «любчик», «любимене», «приворотне зілля». Справді, коли розітерти листок цієї рослини, відразу розіллються пряні пахощі. Любистком посипали хату тих, що побралися, щоб вічно жила з ними любов

Учитель: А ось до нас завітали квіти з поля. Нам вони про себе теж багато цікавого розкажуть. (На середину залу вибігають діти, одягнені в костюми васильків. Декламують вірш про васильки. Підходить дівчинка, одягнена в костюм волошки).

Волошка: Я - волошка польова. Нас часто плутають із вами, васильками. Я росту в полі. Мене теж вплітають у свої вінки, діти.

І ромашку, і волошок Повні поли нарвемо. На межі з квіток пахучих Ми віночки сплетемо.

«Де волошки, там хліба трошки», - говорить народне прислів´я.

Учитель: Красиве ім´я Васильок, Василечок популярне серед українців. А чи є ще назви квітів, що стали іменами людей?

Діти: - Грицики.

- Лілії.

- Маргаритки.

- Миколайчики.

- Іван-чай (звіробій).

Учитель: Можливо, хто знає, чому так називаються ці квіти?

1- й учень: Я знаю легенду про грицики.

Колись сільський пастушок Грицько пошкодив ногу. Що робити? Кров струмком біжить, не зупинити. Тоді зірвав він жмут невідомої трави, приклав до рани - і кровотеча вщухла. Відтоді вдячні нащадки і назвали ці непоказні квіти - грициками.

Віночок з грициків носили дівчата-підлітки.

Учитель: Лілія теж має цікаву історію. За надзвичайну витонченість та небачену красу цвітіння цю квітку вважали символом непорочності і чистоти. Алхіміки середньовіччя приписували лісовій лілії різні таємничі чаклунські сили, говорили, що цибулини цієї рослини могли перетворити прості метали в золото. Вінок з лісових лілій носили дівчата на виданні. А водяну лілію називали квіткою русалок. Білосніжна лілія справді нагадує казкових русалок, які водять хороводи на березі річки або озера. Русалки бояться сонця, з´являються тільки вночі. Удень же перетворюються у красиву квітку. Дівчатам подобалися вінки з лілій, от тільки мами застерігали дивись, щоб русалки тебе не забрали.

А ось погляньте, віночок з фіалок. Його носили більше дівчата 14-15 років.

У народі цей пізньоцвіт звуть братки, брат-і-сестра, сирітки. А чому?

2- й учень: Бо існує така легенда (розповідає). Квітка ця схожа на людське обличчя. Віночок - з 5 вільних пелюсток. Дві верхні - темно-фіолетові, білі - трохи світліші, а нижня - жовта. Від центру на пелюстках розходяться темні риски.

(Виходить дівчина, на голові у неї вінок з чорнобривців, починає співати пісню «Чорнобривці» (муз. В.Верменича, сл.

М.Сингаївського). До неї підходить мама. Співають разом. Пісню підхоплюють присутні.)

Мама: Чорнобривці у народі називають по-різному: жовтяки, оксамитки, бархатки, бо яскраві суцвіття виграють у промінні сонця всіма відтінками лимонних та золотистих, жовтих, оранжевих, червонясто-коричневих барв. Найбільш поширеною назвою стала - чорнобривці.

Дівчинка: їх назва пов´язана зі старовинною легендою про майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні, святкові жіночі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки - чорнобривці.

Юннат: Цікаві і назви сортів чорнобривців: золоте світло, оранжевий принц, золота монета.

Учитель: Хміль завжди вився біля калини. Тому дехто, обсаджуючи обійстя калиновими кущами, водночас приживляв і хміль...

І ось на початку літа зацвітав кущ калини, вкривався безліччю ніжних білих суцвіть, що стоять собі серед свіжої зелені, наче молоді юні наречені в білосніжних сукнях і мереживних фатах.

1-й учень: Завдяки рясному, чудовому буйноцвітінню калина стала в народі символом дівочої вроди, краси та цнотливості. Коли б славнозвісному фламандському майстрові пензля Рубенсу довелося писати свою картину «Флора» на Україні, то він, напевно, зобразив би її у вигляді красивої дівчини з калиновим вінком на голові.

Ой у лузі червона калині похилилася, Чогось наша рідна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо.

1- й учень: Народна мудрість України всотала у себе виплекану за століття красу, поетичні погляди на природу та найдавніші легенди, якими овіяне існування рослинного світу. Через своє недбальство ми вже втратили чимало прекрасних повір´їв, переказів, без яких рідна флора постає нібито в ботанічній іпостасі, збіднена.

2- й учень: Тож прикладаймося спраглими вустами до живлющих джерел народної мудрості, не даймо замулитись і зникнути їм, пробуймо ще захистити і зберегти ці таїни про квіти, трави і дерева, яких люди наділили чарами, цілющою силою, магічними властивостями, що стали символом нашого буття.

Народ раніше був ближче до природи, шанував її, освячував, оспівував, переймався її красою, ласкавістю,.гордістю. Ми часто забуваємо, що природа подарувала свої цілющі скарби людині навік. І ми повинні берегти їх, як своє життя. Любити, вивчати, спостерігати, осмислювати. І вона, розкриваючи дивовижні таємниці, озветься у нашій душі радістю буття.

Любити природу - це значить її берегти.

Люби природу не як символ

Душі своєї,

Люби природу не для себе,

Люби для неї.

Квіти - це історія нашого народу.

Квіти - це наша природа.

Квіти - це ми.