Виборовши незалежність, український народ творить державність. Це зумовлює нові підходи до вирішення завдань як навчання, так і виховання молодого покоління. Утверджувати нові форми роботи, життя здатне покоління, яке здобуває освіту і проходить соціологізацію в умовах національної школи. Йдеться про особистість, яка спроможна творити державу в нових історичних умовах. Сьогодні стало реально можливим виховувати молодь на основі всебічного врахування особливостей способу життя, традицій, звичаїв, історичного шляху розвитку, культури і ментальності народу. Процес культурно-освітницького відродження України, учасниками якого ми всі є, покладає на нас принципово нові завдання: формувати громадянську свідомість і самосвідомість, високу духовність і моральність, патріотизм, професійну компетентність, почуття обов´язку й відповідальності перед суспільством та Батьківщиною.

Громадянське виховання - це процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчути себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною.

Громадянськість - реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських прав особистості, її інтеграція в культурні й соціальні структури суспільства.

Метою громадянського виховання є формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини з притаманними особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства.

Важливе місце в громадянському вихованні посідає громадянська освіта - навчання, спрямоване на формування знань про права й обов´язки людини.

Мета громадянського виховання базується на таких завданнях:

- визначення і забезпечення прав людини в реальному житті як гуманістичної цінності;

- усвідомлення взаємозв´язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю;

- формування національної свідомості, виховання почуття

патріотизму;

- утвердження гуманістичної моралі та формування поваги

до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість;

- формування соціальної активності і професійної компетентності;

- формування політичної культури засобами громадянського виховання та освіти;

- розвивати здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях; уміння знаходити нові ідеї;

- уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства;

- виховання негативного ставлення до будь-яких форм насильства.

Досягнення цілей громадянського виховання вимагає додержання наукового підходу та певних принципів. Серед принципів, додержання яких у процесі громадянського виховання особистості є найбільш вагомими, слід назвати принцип:

- гуманізації та демократизації виховного процесу;

- самоактивності й саморегуляції;

- системності;

- комплексної міждисциплінарної інтегрованості;

- наступності та безперервності;

- культуровідповідності;

- інтеркультурності.

Виховання громадянина має бути спрямованим передусім на розвиток патріотизму - любові до свого народу, до України; турботу про благо народу, готовності відстояти незалежність Батьківщини.

Важливу роль у вихованні громадянина, громадянськості учнів на основі діяльного патріотизму, української національної ідеї відіграє .вихователь групи продовженого дня. Безмежна любов до дітей, до праці за покликанням, помножена на ерудицію, загальну і педагогічну культуру, почуття нового, передового, уміння аналізувати результати власної діяльності - становить основу сучасного вихователя. Спираючись на мету та завдання громадянського виховання, вихователь сприяє відродженню українських дитячих та молодіжних організацій товариств, які мають великий вплив у вихованні підростаючого покоління, сприяють зростанню соціальної активності дітей і молоді, становленню їх громадянської зрілості, формуванню національної свідомості, творчому розвитку вихованців. Залучаючи дітей до громадсько-політичної діяльності, вихователь сприяє формуванню патріота незалежної держави. Створення дитячих об´єднань на педагогічних традиціях українського народу - основа становлення свідомого українця.

Основними напрямками діяльності молодіжного товариства є:

- вивчення і відродження кращих традицій українського народу;

- глибоке вивчення історії України, довести до їх свідомості героїчну боротьбу українського народу за своє соціальне і національне визволення;

- прищеплення членам організації, товариства любові до рідної мови, звичаїв, до національних ідеалів предків;

- виховання членів організації, товариства на ідеях свободи, рівності, доброти, національної і особистої гідності, шанування родинних зв´язків, формування працелюбності, взаємодопомоги і самодисципліни.

Педагог-організатор та вихователь координують роботу та діяльність дитячих та юнацьких організацій у школі та поза нею, надають допомогу в організації їх роботи, співпрацюють з органами учнівського самоврядування.

Вихователь сприяє вихованню в учнів поваги до держави, національних символів (герб, гімн, прапор), до її законів (див. схему).

З розпадом СРСР в українського народу виникла можливість звернутися до витоків рідної символіки - герба, прапора, гімну.

Державний прапор - одна з офіційних емблем держави, яка символізує її суверенітет. Український державний прапор являє собою синьо-жовте прямокутне полотнище з двох рівних за шириною, горизонтально розташованих смуг: верхньої - синього кольору, нижньої - жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Поєднання кольорів синього і жовтого може трактуватися багатозначно: це і чисте, мирне безхмарне небо, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану - символу мирної праці і достатку; це і поєднання символів життя Золотого Сонця у Синьому Космосі. Однак головна ідея синьо-жовтого - це велика Гармонія Космосу, Сонця, Землі і всього сущого на землі.

Затвердження державним синьо-жовтого національного прапора підтверджує єдність народу і держави, їх нерозривний взаємозв´язок.

Прапори (стяги) держав, народів відомі нам з античних часів. Давні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичництва, а після запровадження християнства вони освячувалися образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Слов´яни, за словами М.Карамзіна, обожнювали свої знамена й вірили, що у воєнний час вони є найсвятіші від усіх ідолів. Прапороносцями призначали, як правило, визначних богатирів, які мали за обов´язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно охороняти його. Значення прапора під час бою було надзвичайно велике. Якщо він стояв нерухомо, знали: битва проходила успішно.

Серйозне вивчення кольорових композицій у літописних пам´ятках дало підставу російським геральдистам у 1910 році назвати синій і жовтий серед державних кольорів Давньої Русі.

Цікавою є версія львівського мовознавця М.Роговича щодо давньої української традиції поєднання жовтого й синього кольорів. Так, згідно з нею, слово «хохол», яким дехто зневажливо називає українців, - монгольського походження: «хох» - синій, голубий, небесний, «улу» (юлу) - жовтий. Кінцева голосна редукується, і ми маємо теперішнє звучання.

Ця догадка досить вірогідна. Згадаймо: в багатьох літописах вказується, що мечі як символи незламності і перемоги фарбували в синій колір й вкладали їх у золотисті піхви. Можливо, синій і жовтий кольори могли бути кольорами племінних об´єднань слов´ян ще задовго до монголо-татарської навали.

Таким чином, ми бачимо, що перші згадки про прапори (стяги) історики знаходять у документальних джерелах про життя русичів. Але єдиної спільної думки щодо використання синього і жовтого кольорів у національній символіці немає. Дехто вважає, що синьо-жовтий прапор скандинавського походження (прапор Швеції - жовтий хрест на синьому полі). Наявність у стародавній Київській Русі прапорів (стягів) синьо-жовтого кольору підтверджується, а їх походження вимагає подальших досліджень.

Синьо-жовті кольори дістають свого поширення на західноукраїнських землях у XIV ст., зокрема на гербових відзнаках. Якщо в Києві, очевидно, під польським впливом, починають входити до геральдики білий і червоний кольори (білий архангел Михаїл на червоному полі), то в гербах Львівщини, Поділля, Холмщини, Закарпаття зустрічаються синій і жовтий кольори. Червоний колір Київської землі трансформувався з часом у малиновий прапор запорізьких козаків (XV-XVI ст.). Проте, окрім малинового прапора, козацькі полки мали прапори різних кольорів, у тому числі жовті, сині, зелені та інші. Жовті і сині барви найчастіше зустрічаються в козацькому одязі часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького.

У силу обставин, політичної розчленованості та відсутності своєї державності в Україні за доби феодалізму єдиної уніфікованої символіки її практично не існувало.

Потреба у відображенні національної символіки виникла в ході розвитку національно-визвольного руху на західноукраїнських землях у середині XIX ст. Тоді створена інтелігенцією у Львові головна Руська рада, звернувшись до історичних традицій Галицько-Волинського князівства XIII-XIV ст., прийняла як національну емблему знак українців Галичини, колишній герб князівства: зображення жовтого (зо/,отого) лева на блакитному полі. З початком Першої світової війни (1914 р.) створено з українців військові частини в австро-угорській армії «Українські січові стрільці». Вони мали прапор, на якому був зображений архангел Михаїл, що тримає меч в одній руці, щит у другій, де зображений золотий лев на блакитному фоні.

Жовтий і синій кольори як державні барви прийняті офіційно законом Української Центральної Ради у Києві:

«Артикул 10. Державними барвами Української Держави є синя і жовта.

Артикул 11. Прапор військової фльоти є синьо-жовтий з державним гербом золотої барви на лівому розі синьої частини прапора.

Прапор торговельної фльоти є синьо-жовтий».

Вибір кольорів був умотивований такими міркуваннями: символами України є пшеничне поле (жовтий колір) та чисте небо (синій колір). Такі саме кольори мав і прапор ЗУНР, ухвалений законом про самостійність українських земель Австро-Угорської монархії (листопад 1918 p.).

Прапор Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА) як політично-військових угруповань мав червоно-чорний колір.

Як національний прапор українського народу жовто-синє знамено було визнано окупаційною владою панської Польщі в Галичині (20-30-ті роки XX ст.). Прапор вивішувався на різних народних зборах з приводу відзначення національних свят, святкування роковин Т.Шевченка тощо. Було багато випадків, коли хлібом-сіллю та синьо-жовтим прапором цілими селами у вересні 1939 року селяни Галичини зустрічали радянські війська, що, однак, закінчилося трагічно для організаторів цих зустрічей - невдовзі вони були репресовані і знищені сталінським режимом.

Нині державний прапор постійно майорить на будинках Президії Верховної Ради України, резиденції Президента України, його представництв в областях і районах, Кабінету Міністрів України, місцевих Рад народних депутатів, у святкові дні - на будинках міністерств і відомств, інших державних і громадських організацій, установ та закладів.

Синьо-жовтий державний прапор України піднімається при відкритті міжнародних конференцій, під час офіційних церемоній, при врученні міжнародних спортивних призів. Він - символ міцності і незалежності держави Україна, покликаний пробуджувати в її громадян національну гордість і патріотичні почуття до свого народу.

Державний герб - офіційна емблема держави, зображувана на прапорах, грошових знаках, печатках, деяких офіційних документах тощо. Його мета - дати в умовних і лаконічних символах уявлення про державу, її історію, суспільний і державний лад.

Українська національна й державна символіка має давню і складну історію. Дослідження багатьох вчених показують, що символіка в тому чи іншому вигляді виникає з появою стабільних етнічних груп, тобто цілий ряд символів започаткований ще в додержавний період. До них, зокрема, належить і герб, що був і залишається особливим символічним знаком, який виражає природні особливості й господарську діяльність народу, його політичний та історичний характер. Герби, як відомо, поділяються на різні види: державні, земельні, корпоративні; різняться за кольором, фігурами, малюнками та ін.

Герб держави України - тризуб - символізує мир і творчу працю, спорідненість поколінь; він є продовженням глибинних історичних геральдичних традицій українського народу.

Найперші спогади про тризуб на території України датовані першими століттями нашої ери в Боспорськім царстві, що знаходилося на Керченському півострові. Трохи пізніше, у VI-VIIІ ст., цей знак можна зустріти серед археологічних знахідок на Полтавщині, Київщині.

Зображення тризуба, яке дуже мало відрізняється від офіційно прийнятого герба Української Народної Республіки (1918 p.), відноситься до рубежу Х-ХІ ст., часів князювання у Києві Володимира Великого (980-1015 pp.), який був успадкований ним від предків.

Знак у формі тризуба був на срібних монетах князя Володимира, його синів Святослава і Ярослава Мудрого. Він є у гербі Анни Ярославни, королеви Франції. Аналогічне клеймо має і цегла, яка знайдена при розкопках Десятинної церкви у Києві.

Тризуб зустрічається і на трапецієподібних підставках, виявлених під час археологічних розкопок у Новгороді, причому зображення на одній з них у всіх деталях збігається із зображенням срібних монет Володимира. Крім того, підвіски зі знаком тризуба й ускладненим малюнком знайдено (по одній) у Києві, Бєлгороді, Рюриковому городищі, у Новгороді.

Матеріали археологічних розкопок наводяться у багатьох істориків, у тому числі М.Грушевського в його «Ілюстрованій історії України» (Київ-Львів, 1912), статтях і монографіях російських радянських істориків Б.Рибакова, В.Яніва та інших, а також карбовано в серії значків «Русские воины Х-ХІІІ вв.» (М., 1980).

Однієї думки щодо значення тризуба вчені не мають. Однак, очевидно, він був знаком князівської влади Рюриковичів. Є думка про скандинавське походження знаку, а підвіски з тризубом, як припускає Б.Рибаков, могли бути знаками князівської адміністрації, за типом татарських пайдзе. А.Молчанов припускає, що вони були печатками дипломатичних і зовнішньоторговельних представників Київської Русі у відносинах з Візантією та іншими державами.

Проте тризуб не був офіційним гербом Київської Русі у сучасному розумінні. На думку академіка І.П.Крип´якевича, справжні герби прийшли до нас із західних країв і вперше зустрічаються в Галичині у XIV ст. Тоді гербові відзнаки стали загальновживаними, їх знаходять на печатках галицьких бояр, свої гербові зображення мають окремі міста. Наприклад, місто Володимир-Волинський мало знак св. Юрія. Приблизно в цей час з´являється герб галицької держави - Лев.

Відзнаку у формі тризуба використовували Українські січові стрільці. Тризуб став також своєрідним орденом, відзнакою за хоробрість в Українській Галицькій Армії (УГА). Очевидно, з деякими видозмінами протягом певного часу тризуб існував і в Червоній Українській Галицькій Армії (ЧУГА).

Як державний герб УНР тризуб на синьому фоні введений законом, прийнятим Українською Центральною Радою у Києві 1 березня 1918 року. У проекті Конституції УНР, представленому конституційною комісією 1 жовтня 1920 року, в артикулі (статті) 9 записано: «Державним гербом Української держави є

тризуб золотої барви на синьому тлі. Право вживання державного гербу мають виключно державні установи».

Закон Ради Державних Секретарів про самостійність українських земель Австро-Угорської монархії від 12 листопада 1918 року передбачає для Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) герб у вигляді золотого лева на синьому фоні, обернутого вправо. Від часу проголошення об´єднання УНР і ЗУНР (Акт Соборності України, проголошений у Києві 22 січня 1919 року) , державним гербом став золотий тризуб на синьому тлі.

Символіку із зображенням тризуба в 20-40-х роках XX ст. використовували різні політичні угруповання Західної України, праві і ліві та Організація Українських Націоналістів (ОУН). Враховуючи давні геральдичні історичні традиції українського народу, глибинний смисл, який вкладався в символ тризуба, його шану в Україні протягом багатьох століть, Верховна Рада України як найвищий законодавчий орган держави своєю постановою «Про державний герб України» від 19 лютого 1992 року затвердила тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави.

Таким чином, попередня традиція гербового знака у формі тризуба була встановлена. Він знову з´явився в ужитку державних установ, в інших сферах політичного життя і побуту українського народу.