...На час роботи Самчука над трилогією «Волинь» випала найтрагічніша подія за тисячолітню історію українського народу — організований більшовицькою владою голодомор 1932—33 рр. Письменник відгукнувся на неї хоч і невеличким, але разюче сильним твором «Марія».

У. Самчук, син і виразник долі українського селянства, зразу ж вловив розмах національної трагедії. Його роман — суворий опис життя Марії протягом усіх днів її існування, кількість яких автор умовно визначив і поінформував про неї читача, не забувши сказати про це і в фіналі: «Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п´ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі». Отже, прожила Марія 71 рік і 11 місяців. Цей прийом задає романові певний, невблаганно послідовний ритм, який веде життя Марії до неминуче трагічної розв´язки. Твір витриманий у високому стилі художньої агіографії, що надає образу Марії вищого, надпобутового сенсу, наближуючи її до біблійних героїнь і водночас підносячи цей образ до рівня символу України. Атмосфера розповіді згущується і набуває щораз більшого узагальнюючого значення.

У своїх романах Самчук підходить до відображення життя з мірою українського вітаїзму — утвердження торжества життя в його найрізноманітніших проявах, навіть тоді, коли воно конвульсивно вибивається з небуття чи повисає над прірвою.

Шестирічна Марія осиротіла, в дев´ять — була запрохана в найми. Але сила її глибинного вітаїзму перемагає. Вона стає напрочуд вродливою дівчиною, а в праці їй нема рівних. Тож недарма парубки за неї мало не б´ються, а господар, у якого вона наймитувала близько дев´яти років, віддавав при одруженні за нею, як за рідною, дві десятини землі.

Роман розпочинається класично — звичайне селянське життя з його щоденними радощами і турботами. Вечорниці,

заручини, весілля, розплітання коси молодої — все це поки що в межах традиційної української етнографії. Але сама історична доба виносить дію роману на ширші обрії. Коханого Марії Корнія забирають до російського флоту, де він пробув сім років. Не одержавши від коханого жодного листа, Марія подала рушники Гнатові, парубкові тихої, але наполегливої натури, невгамовному хазяїнові.

За сім років служби государю-імператорові Корній нахапався того, що стало пізніше домінуючим у його середульшого сина Максима,— зневаги до рідної мови, бездумності та жорстокості. Але любов Марії (після повернення Корнія вона покинула Гната і вийшла заміж вдруге за того, кого любила по-справжньому), невсипуща праця на землі повернули його в звичне русло. Корній став типовим, статечним господарем. Коли Корній та Марія зіп´ялися на ноги, хтось у великодню ніч підпалив їхню нову хату, клуню, хліви — все обійстя. Підозра впала на Гната, ведеться слідство. Але він божиться, що ніякої його вини немає, та й Марія твердить одно: хата могла загорітися від комина чи лампадки. Перед самою Маріїною смертю приходить до неї старенький чернець, колишній її чоловік Гнат, і просить у неї прощення за те, що колись спалив її хату,— настав час спокути. Марія ж відповіла, що знала про це.

З документальною точністю змальовано в романі жахи голодної смерті, викликаної штучним голодомором. Багато що підносить останню частину роману до рівня трагедійного національного епосу, скажімо, епізоду, коли Корній рубає сокирою свого сина-відступника Максима, котрий бенкетує з подібними до себе партійцями, як його мати помирає з голоду... На цьому вольовому вчинкові Корнія позначилася не тільки українська літературна традиція, а й вітаїстична, життєва концепція Самчука, його віра в соціальну активність людини до останнього подиху...