Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов´язок перед народом. Бог вложив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного.

Улас Самчук

Через недолю свого народу й своєї батьківщини він ще юнаком опинився поза межами рідного краю. Але, одірвавшись фізично від батьківщини, він духовно перебував з нею у повсякчасному нерозривному зв´язку. У чужому світі він ще глибше переживав долю і воління рідного народу.

«Я ставив і зараз ставлю собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю»,— писав якось Улас Самчук. «Хочу бути свідомим їх буття, щоб їх стопи не затерлися на цій землі, щоб їх дух не розвіявся в часі й просторі»,— писав він з іншого приводу.

Таким літописцем свого часу і свого народу і є Улас Самчук, таким він і ввійде в історію української літератури.

«Волинь» — це історія життя, зростання свідомості й початки суспільно-культурної діяльності Володьки, це збірний образ української молодої людини кінця 20-х і початку 30-х

років. Образ оригінальний і новий у тогочасній українській літературі взагалі. То нічого, що творець його навіть не жив уже тоді в Україні. Але власні юнацькі переживання на Волині, уважне читання всього, що давала тоді літературі і преса всієї соборної України, плюс творча уява митця створили живий, правдивий, синтетичний образ тих бурхливих активноромантичних років. Обдарований від природи активістичним характером, волею і розумом допитливого мислителя, шукача справедливого, доброго і потрібного — цей образ Володьки виходить далеко поза межі рідного йому села Телявки. Більше того, він виходить далеко поза межі його вужчої батьківщини — Волині — й утверджується в нашій літературі й свідомості як загальноукраїнський тип.

Ідеї й мистецькі засоби «Волині» не тільки поглиблювали ідеї найвидатніших творів тогочасної української літератури, а й подавали своє оригінальне звучання, свою історіософічну концепцію України. Коло ідей, накреслених у «Волині», поширюється й поглиблюється в нових романах Уласа Самчука «Марія», «Кулак», «Гориговорять» і «ЮністьВасиляШеремети». Роман «Марія» посідає особливе місце в нашій літературі. Це перший мистецький твір, де відтворено голодову трагедію українського народу 1933 року.

Роман розгортається в двох планах: з одного боку, в плані чисто людському, особистому, психологічному. Людей зображено з усіма властивими їм високими і низькими інстинктами, сильними і слабими рисами характеру, добрими і поганими вчинками. З другого — у плані соціальних, суспільних стосунків і подій, у рамцях яких людина провадить своє особисте життя. Подати в реальній мистецькій єдності ці два плани — це велика трудність для кожного автора. Улас Самчук, зовсім молодий автор, успішно переміг цю трудність. Сприяли цьому, на нашу думку, три мистецькі компоненти:

1) глибока синівська любов і пошана автора до свого народу, знання його характеру, життя, душі, його воління;

2) неповторно авторові, пристрасно-життєдайні, ми б сказали, рубенсівські, а дехто твердить — довженківські, образи українських людей, української природи;

3) властивий тільки Самчукові творчо виявлений стиль ліричного монологу, що, як електричний струм, проймає весь сюжет повісти й тримає читача в постійній напрузі.

Самі ці три компоненти творять високомистецьку цілість сюжету, де людина, природа й соціяльне життя виступають як органічні складники процесу. Повість кінчається великою трагедією. Марія, її донька, внуки, її чоловік Корній, як і багато, багато — мільйони! — їх сучасників, у лиховісний 1933 рік

вмирають з голоду. Ці кадри зображені з потрясаючою, неперевершеною силою.

«Марія» — це твір трагедійно-оптимістичного жанру. Твір, що очищає нас від наших людських вад, гартує нашу свідомість і утверджує буття нашого народу.

«Свобода», 1976.—18-26 берез.