Талановитий поет, прозаїк, публіцист і вчений, який досліджував таємниці «важкої води». Леонід Маркович Мосендз народився 20 вересня 1897 року в м. Могилів-Подільський на Вінниччині в родині службовця. Учасник Першої світової війни, з проголошенням УНР перейшов до війська Симона Петлюри. Емігрував до Праги, навчався в Українській господарській академії в Подєбрадах на хіміко-технологічному факультеті. Захистив докторську дисертацію, викладав у вузах Чехо-Словаччини, Австрії, Швейцарії. Належав до «Празької школи» поетів. Автор поеми «Вічний корабель» (1940), повісті «Засів» (1936), збірок новел «Людина покірна» (1937), «Відплата» (1939), роману «Останній пророк» (1960), збірки пародій «Дияволичні параболи» (1947; у співавторстві з Юрієм Кленом), поем «Канітферштан» (1945), «Волинський рік» (1948), збірки поезій «Зодіак» (1941). Це поет-інтелектуаліст,

плекав філософську лірику, класичні форми, порушуючи вічні питання життя і смерті, природи і людини, її духу, сили волі й безсмертя. Помер у Швейцарії 1948 року.