Митець широкого діапазону — прозаїк, поет, драматург, публіцист. Юрій Іванович Яновський народився 17 серпня 1902 року на хуторі Майєрове на Єлисаветградщині (нині с. Нечаївка Кіровоградської обл.) в селянській родині. Закінчив Нечаївську церковно-парафіяльну школу, Єлисаветградське реальне училище, Київський політехнічний інститут. Дебютував оповіданням «А потім німці тікали» (1924) та збірками оповідань «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927),— у 1928 році видав поетичну збірку «Прекрасна Ут». Уславився романами «Майстер корабля», «Чотири шаблі» і «Вершники», які Олесь Гончар назвав «великими поемами в прозі». Романтик за світовідчуттям, Яновський сильно і незвично змалював дві стихії — море та революцію. Євген Маланюк зазначав: «Яновський відкрив і завоював нам море, море в значенні негеографічному чи навіть геополітичному, а в значенні психологічному, як окремо духовий комплекс, який був або ослаблений у нас, або й цілком таки спаралізований». Із джерел народного епосу походила романтична стихія творчості Яновського з властивими героїчним легендам поетичністю мовлення та яскравими, рельєфно змальованими національними характерами. Обираючи для своїх творів складні й маловживані форми — чи то роман у піснях, чи то роман у новелах,— автор торкався проблем глобальних, доленосних для українського народу. Так, у «Майстрові корабля» — це «культура нації», у «Чотирьох шаблях» — революція і громадянська війна як частина національної історії, а в романі «Жива вода» — жорстока повоєнна дійсність України, «неймовірна руїна». За таке трактування суспільних явищ Яновського звинуватили в буржуазному націоналізмі. Несправедлива критика останнього і ранніх романів, гострої психологічної драми «Дочка прокурора» вкоротила віку митцеві, який прожив ледь за п´ятдесят. Однак створені в річищі романтизму, виплекані на національних джерелах, високохудожні полотна Яновського й нині хвилюють душу читача.