Остап Вишня — найвизначніший український гуморист XX ст. Народився Павло Михайлович Губенко (псевд. Остап Вишня) 13 листопада 1889 року в селянській родині на хуторі Чечва на Полтавщині (тепер — Охтирський район Сумської області). Закінчивши військово-фельдшерську школу в Києві, 1917 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Однак громадянська війна змусила юнака залишити навчання. Брав активну участь у діяльності Центральної Ради, за що був заарештований більшовиками. У літературі дебютував 1919 року фейлетоном «Демократичні реформи Денікіна» під псевдонімом Павло Грунський. 1921 року Україна вперше почула про Остапа Вишню, відтоді мільйони читачів зачитувались його іскрометними усмішками. У 20-ті роки з-під пера письменника вийшло понад 20 книг, серед них фейлетони, нариси, «Вишневі усмішки (сільські)», «Вишневі усмішки кримські», «Вишневі усмішки літературні», «Вишневі усмішки театральні» та ін. 26 грудня 1933 року Остап Вишня був заарештований і обвинувачений у приналежності до контрреволюційної організації. Відбув десятирічне заслання в Ухтинському таборі біля с. Чиб´ю (Комі). У повоєнний час опублікував збірки «Зенітка» (1947), «Вишневі усмішки» (1950), «Мисливські усмішки» (1954) та ін.

Помер 28 вересня 1956 року в Києві.

Книгу життя — веселу, нерідко цей сміх набував сумнотрагічних ноток — писав великий гуморист, послуговуючись найбільшими цінностями: материною мовою, великою любов´ю до України і бажанням прислужитися своєму народові.