Видатний прозаїк доби національного відродження, збагатив українську літературу урбаністичними модерністськими новелами, повістями й романами, представляв аналітико-інтелектуальну стильову течію. Народився Валер´ян Петрович Підмогильний 2 лютого 1901 року в с. Чаплі під Катеринославом (тепер Дніпропетровської обл.). 1919 року закінчив Катеринославське реальне училище. У 1921—1922 роках навчався на математичному і правничому факультетах Катеринославського університету. Належав до літературних угруповань «Ланка», МАРС. Працював у видавництві «Книгоспілка», в редакції журналу «Життя і революція». В 1919 році в журналі «Січ» оприлюднив оповідання «Гайдамака» і «Ваня». Перша збірка новел «Твори. Т. 1» побачила світ 1920 року в Катеринославі. Окремо вийшли збірки новел «Син» (1923), «Військовий літун» (1924), «Третя революція» (1926), «Проблема хліба» (1927), повість «ОстапШаптала» (1921), романи «Місто» (1928), «Невеличка драма» (1930). Великий внесок в українську культуру зробив своїми перекладами творів Дені Дідро, Альфонса Доде, Оноре де Бальзака, Жуля Верна, Віктора Гюго, Гі де Мопассана, Проспера Меріме, Густава Флобера, Анатоля Франса та ін. 8 грудня 1934 року Валер´яна Підмогильного було репресовано, засуджено на десять років каторжних робіт і вислано до Соловків. 9 жовтня 1937 року його було розстріляно в урочищі Сандормох Медвежегорського району Карелії. Прозаїк продовжив великі гуманістичні традиції Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, а також французьких митців слова, які утверджували загальнолюдські духовні цінності. Стильовій манері митця притаманна пильна увага до внутрішнього світу людини, тонке виписування її психіки у складних ситуаціях зображення боротьби двох начал — добра і зла. Він майстер виразної деталі, вдумливий аналітик і тонкий психолог, який умів висвітлити глибинні порухи душі людини.