Неперевершений майстер новели, поет, публіцист і критик, незаперечний лідер літературного покоління епохи «Розстріляного Відродження», Микола Григорович Фітільов (псевд. Хвильовий) народився 13 грудня 1893 року в с. Тростянець на Харківщині в учительській родині. Навчався в Богодухівській гімназії, звідки був виключений за участь у революційному гуртку. Працював у економії, робітником на заводі, вантажником у порту. Воював на фронтах Першої світової війни, був поранений, повернувся до Харкова 1919 року. Дебютував поетичними збірками «Молодість» (1921) та «Досвітні симфонії» (1922), найвищого злету досяг у прозі. Його перша збірка новел «Сині етюди» (1923) дала підставу Олександрові Білецькому назвати Миколу Хвильового «основоположником справжньої нової української прози». Згодом оприлюднив збірку новел «Осінь» (1924), збірку літературних памфлетів «Камо грядеши» (1925), «Думки проти течії» (1926), «Твори» в 3-х томах (1927—1930). За стильовою манерою Микола Хвильовий — неоромантик, майстер імпресіоністичної новели. Був членом літературних організацій «Гарт» і «ВАПЛІТЕ».

Не в змозі змиритися з імперською політикою Москви, репресіями, голодомором, іншими акціями, спрямованими на винищення українців, митець 13 травня 1933 року застрелився. Зі смертю Миколи Хвильового, писав Григорій Костюк, «замкнулась велика доба української літератури 20-х років, її фінал окроплено кров´ю найбільшого її організатора і творця».