Поет, прозаїк, журналіст, талановитий майстер футуристичних поезій. Творив і в річищі неоромантизму. Гео (Юрій) Данилович Шкурупій народився 20 квітня 1903 року в м. Бендери (Молдова) у сім´ї залізничника. Дебютував у альманасі «Гроно» (1920). Пішов на різкий розрив із традиціями української лірики, постійно експериментував, писав верлібром — модерною тоді формою в Європі. Автор збірок «Психотези» (1922), «Барабан» (1923), «Жарини слів» (1925), «Для друзів, поетів, сучасників вічності» (1929). У поемі «Зима 1930 року» засудив насильницьку колективізацію і початок геноциду проти українського народу, за яку був 1934 року заарештований і розстріляний 1937 року на Соловках.

Голод

Нагодуйте мене, зогрійте!

Підійміть з очей моїх перевесла побляклих вій!..

Ви налякаєте мене крихтою хліба,

а я вас — бліддю своїх повік.

Я північний муругий вовк,

владар безмежних сухих степів.

Я підковою спеки весь хліб

потовк і вночі над мерцями вив.

Я загорнувся в подерту ковдру,
мов римський патрицій у тогу,
і мені страшенно зимно в ноги.

сонце!

Я хочу потертися спиною
об твоє гаряче обличчя,

мого подиху холод

дійде до самого серця і глибше.

Я завернувся в подерту ковдру,
мов римський патрицій у тогу,
володар всесвітній —
Голод!..

Семафори

На всю Вкраїну

червона троянда...

Нащадкам не побачить краси руїн!

А в лісі банди.

Залізні шляхи

обійняли всю землю, мов спрут.
Всі люди хворіють на чорну неміч,
і б´ються головами на камені,
й питають:

Куди йти?..

А в спекулянта на спині борошна пуди.

У всі кінці гадюками
розлізлися рельси...
І стоїть залізна вулиця:
не проїхати, не пройти!
А вагони під укосами
колесами

фанатично моляться старому Богу...
І семафори руки простягнули
до неба
з одчаю...
Чекають гніву й перемог.
Не б´ють барабани,
не сурмлять сурми,
а кров розіллялася ріками,

і плюскається в ній бандит,
мов риба,

і скрізь вогонь і вибухи, вибухи...
По світу несамовито тютюкає жах...
І навіть невіри з страху
на шию почепили хреста.

І тільки ми бадьорими ранками,
зриваючи м´яту й руту пісень,
йдемо по залізних шляхах!
Тільки нам одкрито
семафори в майбутнє!..

Море

І

Хай в морі ніч... Хай шторм гуде...
Хай тьма мішається з водою!
Горами хвилі хай несе
у вічі чорною марою...
У безвість лине корабель,
— набридло те, що було вчора, —
в пітьмі встають кордони скель
і гриви спіненого моря...
Розхристана, нервова муть
у недосяжне б´є склепіння;
незнана у безоднях путь
і десь далека Україна...

море! Нескінченна даль!..
Колиска бур і урагана,
землі кісток одвічний праль
та буйних мрій омана...

III

Пітьму роздер раптовий ранок —
як золотий удар,

перший промінь зажурився тьмяно
в розривах хмар.

В пурпурі захитався дальній обрій
од буйних хвиль,
і море — звір мільйонногорбий —
вже вибилося з сил.
Туди, туди, де сонце встане
і на землі розгубить жар,
щоб залишилася в тумані
орда нічних примар.

Бо ранок, як стрілець відважний,

огнисту запуска стрілу і ранить в серце легковажну,

зрадливу тьму.

Прониже глиб, розбурхану, зелену,

і темний од намулу діл,

пішле у даль набій шалений з огняних жил.

Туди, до сонцем випещених берегів,

в іскристу гру,

туди, в затоки водограйних див,

і Я іду...

Тайфунка

Хай барабан барабанить

Про похід у майбутнє валок,

Ромбом до неба стане

Останній катафалк.