...Отже, гряде могутній азіатський ренесанс у мистецтві, і його предтечами є ми, «олімпійці». Як у свій час Петрарка, Мікельанджело, Рафаель і т. д. з італійського закутка запалили Європу огнем відродження, так нові митці, з колись пригноблених азіатських країн, нові митці, що йдуть за нами, зійдуть на гору Гелікон, поставлять там світильник Ренесансу, і він, під дальній гул барикадних боїв, спалахне багряно-голубим п´ятикутником над темною європейською ніччю.

...Коли гармати говорять — музи мовчать. Це так. Але революція, як показує дійсність, не має перманентного характеру. Епоха горожанських війн почалась, але вона буде мати чималі передишки то в одній, то в другій країні... Говорити про пролетарську культуру — абсурд, бо класова культура, цебто сума всього утвореного зусиллями господаря становища, має консервативні тенденції: вона переконує клас в одвічності й нескінченності її диктатури. Мистецтво ж, будучи чуйною, сторожкою ідеологічною надбудовою, звільняється від цих тенденцій. Для мистецтва принцип безкласовості безперечно зрозуміліший, ніж для інших галузей творчої діяльності. Більше того: приймаючи на увагу, що навіть у буржуазній художній творчості були елементи загальнолюдського визвольного прагнення, мистецтво взагалі — прогресивне явище.

...Говорячи про азіатський ренесанс, ми маємо на увазі нечуваний розквіт мистецтва в таких народів, як Китай, Індія і т. д. Ми розуміємо його як велике духовне відродження азійське — відсталих країн. Він мусить прийти, цей азіатський ренесанс, бо Азія... використає мистецтво як бойовий чинник. Азіатський ренесанс — це кульмінаційна точка епохи переходового періоду. І спиратися на азіатську економічну відсталість нічого. ...Але чи мислимо ми пролетарське мистецтво як єдиний художній моноліт? Відповідаємо: «Ні!» Воно залежить від тих же законів, що й буржуазне. Школи, напрямки — це його етапи, що по них воно буде йти до вершин своєї досконалості. Епоха європейського відродження забрала більше століття. Великий азіатський ренесанс простягнеться на кілька століть... Отже, за цей час мусить виникнути не одна школа й не один напрямок. Отже, балачки про «абсолютний» реалізм пролетарського мистецтва, на наш погляд, цілком безпідставні. Азіатський ренесанс буде характеризуватись кількома періодами. Періоди буде характеризувати той чи інший художній напрямок. Пролетарське мистецтво пройде етапи: романтизму, реалізму і т. д. Це — замкнене коло законів художнього розвитку. І коли тепер ми запитуємо себе, який напрямок характеризує наш період переходової доби, то відповідаємо: — Романтика вітаїзму (уііа —життя). Нині наш період кидає всі свої сили на боротьбу з ліквідаторськими настроями щодо мистецтва. Сьогодні наше гасло — «уііа!» Ми прекрасно розуміємо, що пролеткультівський лефовський псевдокласицизм відіграє роль ідеолога нового рантьє. І ми беремося за клинок романтичної шпаги. Як у свій час французькі парнасці, перші реалісти Готьє, Леконт де Ліль, Бодлер, Флобер пішли походом проти різних Ож´є, що так реально оспівували канареєчного буржуа, так ми, «олімпійці», не можемо мовчати, коли бачимо поруч себе бездарних, симптоматичних «енків».

...Романтику вітаїзму утворюють не «енки»... Вона, як і всяке мистецтво, для розвинених інтелектів. Це сума нового споглядання, нового світовідчування, нових складних вібрацій. Це мистецтво першого періоду азіатського ренесансу. З України воно мусить перекинутись у всі частини світу й відіграти там не домашню роль, а загальнолюдську. ...Але тут же ми попереджаємо: коли ми надаємо своєму мистецтву бойового значення, то це зовсім не значить, що ми розуміємо під ним той потік віршової «бойової» графоманії, який пробіг нещодавно нашою територією. Щоб творити справжнє бойове мистецтво, треба відчувати свою епоху, треба знати, на що вона хворіє. Ми, наприклад, одну Тичинівську «Бурю» або одну Йогансенову «Комуну» не проміняємо на всі вози віршів, що риплять до города по великому тракту.

Ми, «олімпійці», не тільки відчуваємо запах наших днів, але й аналізуємо всю складність переходового періоду. Буди суспільство, не давай йому заснути. Наше гасло — вияви

подвійність людини нашого часу, покажи своє справжнє «я». Це тобі дасть можливість іти далі, бо коли ти не просвітянин, ти підеш у протест проти того ладу, який виховав тебе, саме — проти капіталізму.

...Що ж тйк6 Європа? Європа — це досвід багатьох віків. Це не та Європа, що її Шпенґлер оголосив «на закаті», не та, що гниє, до якої вся наша ненависть. Це — Європа грандіозної цивілізації, Європа — Ґете, Дарвіна, Байрона, Ньютона... Це та Європа, без якої не обійдуться перші фаланги азіатського ренесансу. І коли Зеров знає цю Європу (а він її знає!), то ми йому простягаємо руку.

...Так, ми дивимось на Європу. Так, ми дивимось на просвіту. Що ж тоді — Європа чи просвіта? — Для мистецтва — тільки — Європа.

Хвильовий Микола. Твори: У 2 т,— Т. 2.— К., 1990.