Показники технологічності характеризують властивості продукції, які зумовлюють оптимальний розподіл витрат матеріалів, засобів, праці та часу при технологічній підготовці виробництва, виготовленні й експлуатації продукції.

Показники технологічності продукції поділяються на основні і додаткові.

До основних показників належать: показники трудомісткості, матеріаломісткості та собівартості, які використовуються для всіх без винятку видів продукції.

Необхідно розрізняти такі характеристики показників: трудомісткість, матеріаломісткість та собівартість: сумарну (загальну), структурну, питому, порівняльну та відносну трудомісткість (матеріаломісткість і собівартість).

Сумарна (загальна) трудомісткість (Т) продукції визначається кількістю часу, який витрачається виконавцем на виробництво одиниці продукції, і виражається в нормо-годинах або машино-годинах.

де Тб — базова трудомісткість, прийнята для порівняння при оцінюванні рівня технологічності цього показника.

Розрахунки проводять за формулою

де — трудомісткість в окремих цехах, дільницях або видах робіт, які входять до технологічного процесу виготовлення певної продукції; k — кількість цехів, дільниць або видів робіт.

Структурна трудомісткість є складовим елементом сумарної і визначається як сума трудомісткості на робочих місцях, агрегатах, які входять до складу однорідних у технологічному плані окремих цехів, дільниць або видів робіт.

Питома трудомісткість — це трудомісткість на одиницю визначального параметра продукції (на 1 кг чи 1 т маси, на 1 м3 корисного об´єму тощо).

Порівняльна трудомісткість tпор характеризує рівень витрат праці

і визначається за формулою

де ti, — трудомісткість і-го виду робіт.

Сумарна (загальна) матеріаломісткість продукції (М) визначається за загальною потребою матеріалів на одиницю продукції, тобто

 

де mі — матеріаломісткість і-тої складової продукції; h — кількість складових.

Структурна матеріаломісткість продукції характеризує витрати окремих видів (сортів, марок) матеріалів і є елементом сумарної матеріаломісткості.

Питома матеріаломісткість продукції (mпит) характеризує потреби матеріалів на визначальний параметр продукції та отримується за формулою

 

де В — визначальний параметр продукції.

де Мг — кількість матеріалу в готовій продукції; М, — кількість матеріалу, введеного в технологічний процес.

Порівняльна матеріаломісткість (mпор) визначається як відношення маси певного матеріалу до сумарної загальної матеріаломісткості виробу:

Аналогічно визначається коефіцієнт використання матеріалів, який дозволяє визначити ступінь застосування в певному виробі найпрогресивніших видів, сортів або марок матеріалів.

Відносна трудомісткість (t_в) характеризує долю витрат праці для певного виду робіт в сумарній трудомісткості і визначається за формулою

Важливим відносним показником технологічності, який характеризує ефективність використання матеріальних ресурсів при виробництві продукції, є коефіцієнт використання матеріалів (Км). Він визначається за формулою

Сумарна собівартість продукції (в) визначається, залежно від умов оцінювання Ті технологічності, у вигляді заводської, цехової, повної або неповної (умовної), проектної, планової, звітної тощо. В загальному випадку собівартість складається з витрат на матеріали, заробітну плату, а також непрямі витрати.

Структурна собівартість характеризує витрати на окремі види робіт, які виконуються в окремих цехах, дільницях, лініях тощо, що беруть участь у технологічному процесі виготовлення цієї продукції.

Питома собівартість продукції визначається шляхом ділення сумарної собівартості на одиницю визначального параметра цієї продукції.

Порівняльна собівартість визначається щодо аналогічного базового показника, прийнятого або заданого для порівняльного оцінювання технологічності.

Відносна собівартість визначається як відношення структурної до сумарної і характеризує частку окремих цехів, дільниць, ліній тощо в сумарній собівартості.

Поряд із розглянутими вище показниками технологічності, технологічність конструкції характеризується також показниками уніфікації та транспортабельності, які непрямо або безпосередньо зумовлюють витрати праці, матеріалів і засобів на розроблення, виготовлення й експлуатацію продукції.

Для технічних об´єктів до числа додаткових показників технологічності, що характеризують технологічність їхніх конструкцій, відносять деякі показники призначення (наприклад, показники складу і структури), конструктивні показники (наприклад, коефіцієнт збірності виробу) тощо.

Попередні розрахунки основних і додаткових показників технологічності необхідно проводити з використанням дослідно-статистичних даних для аналогічних виробів.

Показники стандартизації й уніфікації характеризують насиченість продукції стандартними, уніфікованими й оригінальними складовими, а також рівень уніфікації з іншими виробами.

Складовими виробу є деталі, складальні одиниці, комплекти та комплекси, що входять до нього.

Розпочинаючи розрахунок показників уніфікації, необхідно вибрати рівень цього розрахунку. Як правило, використовуються рівні розрахунку за деталями або складальними одиницями.

Для встановлення єдиної методики розрахунків, складові виробів поділяють на стандартні, уніфіковані й оригінальні.

До стандартних належать складові виробу, які виготовляють за державними або галузевими стандартами.

Уніфікованими є:

складові виробу, які виготовляють за стандартами підприємства хоча б у

двох різних виробах цього підприємства;

складові виробу, що не виготовляються на цьому підприємстві, а надходять зі сторони, як кооперування;

запозичені складові виробу, тобто раніше спроектовані для певного виробу і використані у двох або більше виробах.

Допускається запозичення складових у виробів, знятих із виробництва, за умови, що ці частини відповідають сучасним вимогам і технічна документація на їх виготовлення збереглась.

До оригінальних належать складові, розроблені тільки для певного виробу.

До характеристик показників уніфікації належать:

коефіцієнт використовуваності;

коефіцієнт повторюваності;

коефіцієнт взаємної уніфікації для груп виробів;

коефіцієнт уніфікації для групи виробів.

де N - загальна кількість складових виробу; n - загальна кількість типорозмірів складових виробу.

Коефіцієнт використовуваності (Кв) обчислюють за формулою

де n — загальна кількість типорозмірів складових виробу; n0 — кількість

типорозмірів оригінальних складових.

Розрахунок коефіцієнта використовуваності здійснюється на рівні деталей. За домовленістю замовника з розробником коефіцієнт використовуваності може бути додатково розрахований не тільки за деталями у штуках, а

й у вартісному вираженні.

Встановлюючи вартість складових виробу, використовують заводську собівартість, а для покупних складових — відпускну ціну.

Коефіцієнт повторюваності складових виробу (Кn) визначають за формулою

Коефіцієнт взаємної уніфікації для груп виробів (Кву) визначають за формулою

де nі — кількість типорозмірів складових у виробі; nmax — максимальна кількість типорозмірів складових одного з виробів групи; Z — загальна кількість неповторюваних типорозмірів складових, з яких складається група виробів; Н — загальна кількість виробів у групі.

Коефіцієнт уніфікації для групи виробів (Ку) визначається за формулою

де m — кількість виробів у групі; Кві — коефіцієнт використовуваності для і-го виробу; Di — річна програма для і-го виробу; Сi — оптова ціна i-го виробу.

За відсутності даних про ціну кожного виробу групи коефіцієнт Ку обчислюють за спрощеними формулами

або

Характеризуючи показники уніфікації, з розрахунку необхідно виключити такі деталі та збірні одиниці:

кріпильні деталі (болти і гвинти всіх типів, шпильки, заклепки, штифти, шплінти, штирі, шурупи і цвяхи);

пробки і заглушки;

деталі з´єднання трубопроводів і арматури (муфти, ніпелі, накидні гайки, перехідні патрубки, трубки);

гайки, різьбові кільця і шайби всіх видів;

шпонки всіх видів;

гачки, підвіски, рим-болти;

електромонтажні деталі, наконечники проводів, лампочки;

прокладки, накладки, планки, пломби;

слюсарно-складальний інструмент;

деталі тари й упаковки;

інші аналогічні деталі та складальні одиниці.

Показники транспортабельності характеризують пристосовуваність продукції до транспортування, а також до підготовчих і заключних операцій, пов´язаних із транспортуванням.

До підготовчих операцій належать, наприклад, укладка продукції у транспортну тару, пакування, герметизація, навантаження тощо. Заключними операціями є, наприклад, розвантаження транспортного засобу, розпакування, складання тощо.

Основними показниками транспортабельності є показники, які характеризують витрати, зумовлені виконанням операцій із транспортування продукції, а також підготовчих і заключних робіт.

Широка номенклатура продукції, способів і засобів її транспортування дають змогу дати лише приблизний перелік основних характеристик показників транспортабельності:

середня трудомісткість підготовки одиниці продукції до транспортування (включаючи вантаження і кріплення) в людино-годинах певного тарифного розряду;

середня вартість пакування партії продукції у певну тару;

середня вартість перевезення одиниці продукції на 1 км певним транспортним засобом (за винятком витрат на вантаження, укладання і розвантаження);

середня тривалість розвантаження партії продукції певного об´єму з залізничного вагона певного виду, з трюму судна тощо.

Визначення характеристик показників транспортабельності здійснюється експериментальним, розрахунковим або експертним методами.