Захист навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів — найважливіші проблеми сучасності. Ці проблеми актуальні для всіх країн світу, оскільки вирішення на національному рівні не може бути ефективним. Багато ресурсів планети є, по суті, надбанням людей всього світу. Не знають державних кордонів атмосферне повітря, води світового океану, ряд тварин.

Водночас взаємовідносини людини і природи стають усе більш напруженими. Щорічно у світі добувається понад 4 млрд тонн нафти і природного газу, понад 2 млрд тонн вугілля, майже 20 млрд тонн гірської маси у вигляді руди і супутніх гірських порід, в навколишнє середовище викидається значна кількість виробничих і побутових відходів, які забруднюють повітря, ґрунт, воду. За даними Всесвітньої організації охорони здоров´я, 40 тис. хімічних речовин, які використовує людство, шкідливо впливають на здоров´я людини, що загрожує вимиранням, біологічною та генетичною деградацією населення планети.

Забруднення навколишнього середовища завдає збитків країнам на десятки мільярдів доларів.

Отже, проблема навколишнього середовища за самою своєю природою є міжнародною і може бути вирішена тільки на міжнародному рівні. Про це вперше було заявлено в червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на конференції представників більш як 170 країн світу, організованій під егідою ООН і присвяченій проблемам навколишнього середовища. На конференції зроблено такий висновок: "Людство здатне зробити розвиток поступальним, забезпечити, щоб він задовольняв проблеми сучасності, не піддаючи ризику здатність наступних поколінь задовольняти свої потреби".

Після цієї міжнародної зустрічі стало зрозумілим, що економічні, екологічні та соціальні завдання необхідно вирішувати одночасно з позицій єдиної стратегії, яка в розвинених країнах ортимала назву "поступального розвитку".

Концепція поступального розвитку має три аспекти: екологічний, економічний і соціальний. Тільки комплексне вирішення всіх трьох завдань поступального розвитку — зростання економіки при одночасному поліпшенні екологічного стану і вирішення соціальних проблем — дозволить реалізувати цю прогресивну стратегію.

Послідовне управління навколишнім середовищем базується на таких основних принципах:

ліси, рибні угіддя та інші природні багатства, які відновлюються, мають використовуватися лише тією мірою, якою вони можуть відтворюватися й поновлюватися;

нафта, природний газ, вугілля та інші невідновлювані природні багатства мають використовуватися якомога меншою мірою там, де можливе застосування відповідних замінників, зокрема відновлюваної енергії вітру та сонця;

викиди шкідливих речовин, таких як двоокис вуглецю, не мають бути більшими, ніж адаптивна здатність навколишнього середовища.

Україна відстає від світової спільноти у вирішенні глобальних і регіональних екологічних проблем, тому що, як висловився один із провідних американських промислових екологів Карл Адамс: "У вас не стільки зона екологічного лиха, скільки зона екологічного дрімучого неуцтва".

Основне місце в реалізації концепції поступального розвитку для України, екологічна ситуація, в якій може бути охарактеризована як кризова, посідає законодавство в галузі регулювання відносин щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища й гарантування екологічної безпеки.

Сучасне економічне законодавство в Україні включає п´ять основних блоків законодавчого і підзаконного регулювання.

Конституційне регулювання економічних правовідносин, яке закріплює найбільш важливі принципи та форми використання природних ресурсів на різних юридичних титулах, декларує низку екологічних прав громадян, вимоги щодо охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державно-правових структур влади.

Так, у Конституції України, у статті 16 записано: "Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов´язком держави". А у статті 66 зазначається: "Кожен громадянин зобов´язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати заподіяні ним збитки".

Еколого-правове регулювання, що ґрунтується на нормах Закону України "Про охорону навколишнього середовища" від 25.06.91 p., який передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки. Розвиток цього Закону знайшов своє відображення в Законі України "Про екологічну експертизу" (1995 p.), Земельному, Водному та Лісовому кодексах (1992, 1995, 1994 p., відповідно), в Кодексі України про надра (1994 p.), Законах України "Про тваринний світ" (1993 р.), "Про охорону атмосферного повітря" (1992 р.), "Про природно-заповідний фонд" (1992 p.).

Вказаними законами закріплено цілий пакет екологічних прав громадян, що базуються на загальнолюдських, природних правах, в тому числі:

праві на безпечне для життя і здоров´я довкілля;

праві на отримання повної та достовірної інформації про стан довкілля і його вплив на здоров´я людей;

праві на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

праві на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

праві на участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього середовища;

праві на регіональне і комплексне використання природних ресурсів;

праві на отримання екологічної освіти;

праві на об´єднання у громадські природоохоронні формування;

праві на участь в обговоренні проектів законів та екологічно значущих проектів і рішень;

праві на подання до суду позовів до фізичних і юридичних осіб про відшкодування збитків, заподіяних їхньому здоров´ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище.

Регулювання екологічних правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства у сфері здійснення широкого кола позитивної діяльності:

законотворчої;

науково-технічної;

підприємницької;

зовнішньоекономічної тощо.

Вказана діяльність має бути спрямована на впровадження системи еколого-правових вимог у процесі її здійснення щодо використання екологічної безпеки.

Міжнародно-правове регулювання за допомогою ратифікованих Верховною Радою України міжнародних концепцій на рівні ООН, Європейського Союзу, дво- та багатосторонніх угод України з іншими країнами світу, а також прийняттям як національних міжнародних стандартів ISO 14000 на системи управління навколишнім середовищем.

Регулювання екологічних правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства, що визначають підстави та особливості притягнення певних осіб до дисциплінарної, адміністративної, майнової та кримінальної відповідальності.

Так, згідно зі статтею 52 Кодексу України про адміністративні правопорушення — псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель хімічними і радіоактивними речовинами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів щодо боротьби з бур´янами тягнуть за собою накладання штрафів на громадян від шести до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів, а на посадових осіб — від восьми до п´ятнадцяти неоподаткованих мінімумів їхніх доходів.

Приховування або перекручування відомостей про екологічний стан чи захворюваність населення згідно з Кримінальним кодексом України карається виправними роботами терміном до одного року або штрафом від 60 до 160 мінімальних розмірів заробітної плати.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 29.10.92 p. № 2751-ХІІ, встановлено порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій та об´єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища.

Варто зазначити, що, на жаль, в Україні протягом тривалого часу основним завданням було виявлення і покарання винних у забрудненні навколишнього середовища, фіксація й аналіз наслідків техногенного впливу на природу і людину, в той час як весь цивілізований світ давно відійшов від цієї оборонної концепції. Всі перейшли до активного перетворення промислового і сільськогосподарського виробництва, яке отримало назву "екологізація".

Екологізацією називають стратегію перетворення виробництва, за якої метою є не тільки задоволення потреб людини, а й поліпшення екологічних характеристик виробничого об´єкта. Основним принципом екологізації є системний підхід, який розглядає удосконалення природно-технічних систем і взаємного впливу їхніх складових.

Проблеми захисту навколишнього середовища тісно пов´язані із проблемами захисту зайнятих на виробництві, тому вони регулюються аналогічними нормативними документами. В Україні це Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14.10.92 р. та стандарти системи безпеки праці, які регламентують вимоги до організації робіт щодо забезпечення безпеки й організаційно-методичні основи стандартизації у сфері безпеки праці, а також вимоги і норми для небезпечних і шкідливих виробничих факторів, безпеки й виробничого обладнання, технологічних процесів, засобів захисту працівників тощо.

У цьому розділі розглядаються основні положення системи стандартів з управління навколишнім середовищем (ДСТУ ISO 14000), а також питання екологічного маркування продукції.