Серед науковців побутує думка про те, що XXI століття буде століттям якості, якості у всіх її проявах — якості продукції і послуг, якості праці, якості навколишнього середовища і, в цілому, якості життя.

Проблема забезпечення якості така ж стара, як і саме людство. В усі часи люди прагнули забезпечити високу якість, особливо в тих випадках, коли треба було гарантувати безпеку використання продукції, збереження здоров´я людини, навколишнього природного середовища тощо. В сучасних умовах використання складної військової та космічної техніки, атомних електростанцій, погіршення екології, загострення проблеми безпеки людини тема якості стала особливо актуальною.

Є й інші чинники, що актуалізують необхідність посилення уваги до проблеми забезпечення високої якості продукції. Насиченість ринків різноманітною продукцією і послугами сприяла тому, що споживач одержав можливість вибору. Якщо раніше він якості бажав, то тепер він її вимагає. Це привело до того, що забезпечення високої якості продукції перетворилось у магістральний напрямок соціально-економічного розвитку більшості країн світу. Все це актуально і для України. Її прагнення інтегруватись у європейські і світові економічні структури вимагає засвоєння нових правил поведінки, які диктує ринкова економіка. В сучасних умовах виживає та організація, котра має найновіші технології, найвищу якість продукції, найнижчі ціни і найвищі орієнтири стосовно найвимогливішого споживача. Саме споживач сьогодні визначає рівень вимог до якості продукції. Недарма відомий японський підприємець Мацусіта сказав: "Споживач — король, а ми — його вірні піддані, і наше завдання полягає в тому, щоб поважливо і з якомога більшими для короля зручностями йому зробити вибір". Ось чому споживача сьогодні розглядають як партнера у спільному бізнесі: здійснюючи покупки, він його інвестує.

Завдання підвищення якості є довготерміновим і безперервним, тому що її рівень не може бути постійною величиною. Вироби залишаються технічно прогресивними, зручними, красивими, модними до того часу, поки на зміну їм не прийдуть нові, більш досконалі, що зумовлено науково-технічним прогресом. Але на кожному етапі якість має бути оптимальною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при економічно обґрунтованих затратах на її досягнення.

В умовах глобалізації ринку проблема якості є актуальною для всіх країн, галузей, установ і організацій. Мудрість управління на всіх рівнях полягає в забезпеченні належної якості продукції, оскільки лише продукція високої якості може бути конкурентоспроможною. Проблема якості багатогранна і має політичний, соціальний, економічний, науково-технічний і організаційний аспекти.

Політичний аспект проблеми зумовлюється перш за все тим, що масове виробництво продукції високої якості є одним із критеріїв розвитку суспільства, показником рівня економічного розвитку держави.

Соціальний аспект проблеми. Необхідність поліпшення якості відображає потребу вчасно довести рівень якості продукції до рівня вимог споживачів і потребу підвищення якості самої праці. Є й інші сторони соціального аспекту цієї проблеми: забезпечення належної освіти, належного виховання, підвищення кваліфікації кадрів тощо, без чого не можна вирішити проблему підвищення якості.

Економічний аспект проблеми полягає в тому, що підвищення якості є основою підвищення ефективності економіки країни, тому що дає змогу повніше задовольняти потреби споживачів, підвищувати продуктивність суспільної праці, збільшувати прибуток організацій, знижувати матеріаломісткість продукції, економити сировину і паливо та підвищувати конкурентоспроможність продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Науково-технічний аспект проблеми. Підвищення якості продукції і зростання темпів науково-технічного прогресу — це єдиний процес. Причому з однієї сторони, науково-технічний прогрес визначає можливість підвищення якості, з іншої — сам він досягається шляхом систематичного підвищення якості.

Організаційний аспект проблеми відображає залежність підвищення якості від організації суспільного виробництва в цілому. Ця сторона проблеми вирішується шляхом удосконалення менеджменту організації, в т. ч. удосконалення систем якості, стандартизації, метрологічного забезпечення, маркетингової діяльності тощо.

Сказане свідчить, що проблема забезпечення якості є комплексною і вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості готової продукції, практично неможливо. Має бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю. Відомий американський спеціаліст Едвард Демінг ще в 1950 р. писав, що на 85 % вирішення проблеми залежить не від людей, а від системи управління якістю.

Значну роль у підвищенні якості відіграють стандарти, які є нормативною базою систем якості. Загальновизнаними на сьогодні є міжнародні стандарти ISO серії 9000, які сконцентрували досвід управління якістю, нагромаджений в різних країнах. У багатьох країнах, в тому числі і в Україні, вони прийняті як національні. В Україні вони введені в дію з 1 жовтня 2001 р.

Одним із важливих показників якості продукції є її безпека для здоров´я, майна людини та навколишнього середовища.

Проблема забезпечення безпеки продукції у світовій практиці вирішується шляхом оцінювання її відповідності або декларацією про відповідність, або сертифікацією, яка в останні десятиліття переросла в норму торговельних відносин будь-якого рівня.

Сертифікація забезпечує одне з важливих прав споживача — право на безпеку продукції. Ще в колишньому Союзі розпочалася розробка "Закону про захист прав споживачів". Після розпаду Союзу становище погіршилось ще більше, що пояснюється двома причинами.

Перша полягає в тому, що на відкритий український ринок масово стала надходити імпортна продукція, причому часто така, яка не знаходить збуту в зарубіжних країнах через низьку якість, але яка має порівняно з вітчизняною, низьку ціну і завдяки низькій купівельній спроможності вітчизняного споживача користується у нього попитом. Вона дуже часто не відповідає нормам безпеки.

Друга причина погіршення якості продукції полягає в тому, що в умовах різкого спаду випуску вітчизняної продукції окремі виробники, скориставшись пов´язаним з цим дефіцитом і послабленням уваги до питань якості та безпеки продукції, стали швидко організовувати виробництво дефіцитної продукції, яка дуже часто мала низьку якість, а нерідко була навіть небезпечною для споживачів.

З метою захисту прав споживачів Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про захист прав споживачів", яким передбачено ряд вимог до виробників, постачальників і продавців товарів, що спрямовані на реалізацію цих прав (сертифікація продукції, відшкодування нанесених збитків, контроль безпеки імпортних товарів тощо).

Якість продукції України у складі колишнього СРСР завжди "бажала бути кращою" і не досягала міжнародного рівня, хоч 60 % її було зі знаком якості.

В СРСР зі сторони держави велась напружена боротьба за якість продукції. Організації та підприємства ставилися до цієї боротьби пасивно, оскільки основним показником в умовах суцільного дефіциту були не якісні, а кількісні показники.

Сучасна економіка України, не дивлячись на певні успіхи, все ще перебуває у кризовому стані, вихід з якого можливий тільки через якість, тому що тільки висока якість продукції зробить її конкурентоспроможною. Більшість країн світу пройшли таким шляхом і підтвердили це положення, відтворивши свої економіки.

Відтворення економіки це, перш за все, відтворення промисловості. Нині українські промисловці перебувають у дуже важких умовах. Для них суттєво ускладнилась реалізація продукції: на внутрішньому ринку внаслідок ввезення імпортної продукції і різкого зниження платоспроможності населення, а на зовнішньому — в результаті неконкурентоспроможності українських підприємств і їхньої продукції, відсутності досвіду і навичок торгівлі на насичених ринках, зневажання прийнятими там правилами взаємовідносин, в т. ч. вимог наявності сертифікатів на продукцію й системи якості.

Кожна з провідних фірм світу йшла до успіху своїм шляхом, але через одні ворота: через ворота удосконалення менеджменту якості. Це стосується не тільки якості конкретної продукції, а йдеться про ділову досконалість фірм, про спосіб управління, його оптимізацію і гармонізацію, зацікавленість усіх працюючих у результатах своєї праці. Лідери світового ринку говорять: "У нас купують не продукцію і не послугу. У нас купують довіру до нас, тобто наше ім´я". А щоб ім´я було авторитетним, необхідно запроваджувати загальну культуру якості, яка включає і обладнання, і технологію, і систему менеджменту, і персонал, і стосунки між партнерами на різних рівнях тощо.

Який вихід може бути сьогодні для України? Про це добре сказав президент Української асоціації якості П.Я. Калита: "Досягати світового рівня і вийти на зарубіжні ринки. Хто не вийде, той не зможе встояти і в Україні. Тому що зовнішній ринок рано чи пізно все одно прийде до нас і змусить нас поважати загальноприйняті правила торгівлі. А для цього українським підприємствам необхідно мати сучасні системи якості. Насамперед необхідно змінити ставлення до якості з самого верхнього рівня. Так вчинили після другої світової війни Японія і Німеччина.Боротьба за якість має стати національною політикою України. Сьогодні немає іншого шляху. І все, що пов´язано з вирішенням проблеми якості необхідно робити без формалізму, ретельно і професійно".

Ці завдання необхідно вирішувати організаціям спільно з державою, яка прагне сприяти виробникам своєю політикою технічного регулювання. Верховною Радою України 17 травня 2001 р. було прийнято три закони, спрямовані на технічне регулювання у сфері якості в Україні: Закон України "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", Закон України "Про підтвердження відносин", Закон України "Про стандартизацію". У цьому підручнику розглядаються основні положення цих документів.

У забезпеченні високої якості продукції підприємств України, послуг, навколишнього природного середовища важлива роль належить фахівцям, що володіють сучасними методами менеджменту якості на базі національних, європейських і міжнародних нормативно-правових документів у сфері якості.