Крістоф Рансмайр народився у 1954 році в Австрії, в родині сільського учителя. У сусідньому містечку закінчив Бенедиктіанську гімназію, згодом студіював філософію у Відні. Після університету починав працювати над дисертацією про політичні утопії, але, захопившись літературною працею, роботи не завершив. Тривалий час Рансмайр працював журналістом, що допомогло виробити стиль, привчити до лаконізму.

Перший його твір — «Жахи криги і пітьми» (1984) про австро-угорську експедицію 18721874 рр. до Антарктики— інтелектуальнопсихологічний роман. Найвідоміший роман Рансмайра — «Останній світ» — був надрукований 1988 року. Він приніс письменникові світову славу.

Сьогодні письменник живе у Відні. Фінансова незалежність, пов´язана з успіхом «Останнього світу», дозволила йому здійснити давню мрію — подорожувати.

Останній світ (1988). Роман «Останній світ» розповідає про подорож римлянина Котти на околицю Римської імперії, у чорноморське місто Томи (сьогоднішня Констанца), куди був засланий імператором Октавіаном Августом поет Овідій. Поштовхом до подорожі була недостовірна звістка про те, що Овідій помер. Котта, що був прихильником творчості знаменитого поета, вирішує знайти в Томах Овідія відомості про його смерть. Але головне, що його цікавило, це рукопис «Метаморфоз», що, за сюжетом роману Рансмайра, був спалений поетом перед його засланням, але нібито відновлений у Томах. Подієвий ланцюг «Останнього світу» складає життя Котти в Томах, пошуки Овідія і його «Метаморфоз», участь у чужому провінційному житті, а також знайомства з мешканцями міста, які мають імена персонажів Овідієвої поеми. Він стає свідком різноманітних «метаморфоз» героїв, слухає їхні історії, сам бере участь у містерії за сценарієм Овідія і йде в гори «Назоновим шляхом». У підсумку Котта не знаходить ні Овідія, ні підтверджень його загибелі, ні «Метаморфоз».

Книга К. Рансмайра — зразок постмодерністського роману. Насамперед вражає те, що письменник послідовно порушує історичну правду. Рансмайр поводиться з античною історією і міфологією вільніше, ніж будь-хто з його попередників, а його «свідомі» анахронізми можуть шокувати звиклого до «достовірних» і навіть «експериментальних» історичних книг. Ось лише кілька прикладів. У Томах їздять на автобусах і переглядають кінострічки. У Римі існують газети і фотографії, телефони і прожектори; живуть поліцейські в цивільному і президенти наглядових рад. І це не просто осучаснення історії — це її перемішування. Якщо класики літератури XX століття (М. Пруст, Т. Манн, Г. Уеллс) намагалися вивчити природу часу, віднайти «втрачений час», приборкати його, то К. Рансмайр відмовляється від усього цього. Він переконаний, що жодним законам час не підвладний, і завдання своє вбачає в тому, щоб викрити ілюзорність цілеспрямованого руху цього самого часу. Часу ніби вже немає. Це справді «останній світ», що перебуває «над плином історичного часу». Таке світовідчуття є безперечною ознакою постмодерністськоі´ свідомості. За Рансмайром, земне життя нерухоме й незмінне, а «прогрес» є фікцією.

Головні парадокси в романі пов´язані з Овідієвими «Метаморфозами». Як відомо, цей твір існує насправді (інакше б і не було роману К. Рансмайра). Але в «Останньому світі» цієї книги — як тексту — його немає. Про існування «Метаморфоз» не знають мешканці «залізного міста». Проте персонажі книги Овідія живуть тут, у Томах! Це Лікаон, Терей, Кіпаріс, Прокна, Феме, Арахна, Ехо та інші. Вони, звичайно ж, знижені порівняно з творінням поета. Терей — різник, Ехо — повія, Фама — торгує колоніальними товарами і т.д. І хоча спочатку Рансмайр наділяє цих людей іншою, ніж в Овідія, долею, поступово всі вони виявляють свій генетичний зв´язок із «Метаморфозами».

«Останній світ» є ілюстрацією концепції постмодернізму про світ як текст. Сама реальність сприймається як різновид безмежного тексту, текст стає головним героєм постмодерністськоі´ літератури. Спалена Овідієм книга в «Останньому світі» розчинилася в житті, вона втілилась у Томах, що являють собою текст-світ. А герой роману Котта стає свідком, а згодом — і учасником матеріалізації сюжетів і пророцтв Овідія у Томській реальності.

Законом тексту-світу в романі є метаморфози. Весь твір є потоком вічних перевтілень, що розпочинаються вже з його першої фрази, у якій зображено перетворення зграї білих птахів на білий гребінь хвилі. У статичному «останньому світі» певні зміни і зрушення відбуваються лише завдяки метаморфозам — нелогічним, несподіваним, абсурдним. Томський линвар Лікаон, що зберігає у своїй залізній шафі побиту міллю вовчу шкуру і зникає уночі, перетворюється на вовка. Сестри Прокна і Філомена, рятуючись від Терея, перетворюються на пташок. А син крамарки Феме Батт, який цілими днями не відходить від фільмоскопа, обертається на камінь. Метаморфози постійно охоплюють природу Томів: містечко то потерпає від нестерпної спеки, то від жорстоких морозів, а то поблизу нього виростає новий Олімп.

Книга Рансмайра припускає різноманітні тлумачення. Очевидно, що поряд із постмодерністськими ознаками (світ як текст, гра, іронія тощо) в «Останньому світі» можна віднайти й актуальні проблеми людства влада і митець, імперські амбіції та сепаратистські тенденції, роль мистецтва і доля творчої особистості за диктаторського режиму.