У період 40-х років воєнна тематика беззаперечно домінує і у прозі, і в поезії, і саме в колі цієї, здавалося б, не ліричної тематики, з´являються справжні поетичні шедеври, висуваються талановиті поетичні особистості. Внесок у довгоочікувану перемогу над ворогом, який здійснили силою свого впливу на бійців такі поетичні знахідки, як «В землянці» О. Суркова, «Вогник» М. Ісаковського, «Вбий його» К. Симонова, «Священна війна» В. ЛебедєваКумача, «Темна ніч» В. Агатова, «Вечір на рейді» О. Чуркіна, очевидці й пізніші історики вимірювали (і це не було перебільшенням) масштабами дій цілих дивізій або й армій, а безпрецедентний, фантастичний ентузіазм, який викликала і на фронті, і в тилу поява знаменитого вірша К. Симонова «Чекай мене» оцінювали як один з факторів, що, поряд з полководницьким генієм Жукова, мав вирішальне значення для перелому ходу війни. Усього під час війни на лінії фронту перебувало понад тисячу письменників. З них понад чотириста не повернулись з війни. До плеяди поетів, що, за висловом В. Маяковського, «к штыку приравняли перо» і відіграли неоціненну роль в піднятті бойового духу захисників вітчизни, належить й Олександр Трифонович Твардовський.

Твардовський народився 21 червня 1910 року на хуторі Загор´є Смоленської області, у родині коваля. З 14 років Твардовський бере активну участь у громадському житті села, стає сількором, надсилає у смоленські газети та журнали репортажі про зміни, які відбуваються в селі, про зловживання місцевої влади. Вірші Твардовський почав складати ще раніше, як він пригадував, ще до того, як навчився писати. З 1925 року вірші Твардовського починають з´являтися у пресі.

У літературу Твардовський увійшов ще до війни поемою «Країна Муравія» (1936), яка зробила його ім´я популярним. У поемі мова йшла про колективізацію, яка масово розгорнулась по селах в кінці 20-х-у 30-ті роки. У передвоєнні роки з´явилося кілька збірок віршів О. Твардовського «Вірші» (1937), «Дорога» (1938), «Про Діда Данилу» (1938), «Сільська хроніка» (1939) та інші, в яких автор переважно торкається злободенних проблем тогочасного села. У роки війни його ім´я передусім асоціювалося зі створеним ним образом знаменитого бійця Василя Тьоркіна. Образ мав свою передісторію. Вперше він виник під час радянсько-фінської війни 1940 р., в якій Твардовський брав участь як кореспондент однієї з військових газет. Тоді це був фейлетонний персонаж — Вася Тьоркін, над створенням образу якого працював цілий колектив авторів. Порівняно з пізнішим Василем Тьоркіним цей образ був тоді зниженим, більш комічним, невизначеним. У роки Великої вітчизняної війни Твардовський знову повертається до цього образу і тепер працює над ним більш серйозно і цілеспрямовано. Наслідком цієї роботи і стала легендарна «книга про бійця, без початку , кінця», поема «Василь Тьоркін».

Василь Тьоркін (1941-1945). Зміст поеми — героїчна боротьба, яку з ворогом в роки Великої Вітчизняної війни радянський народ. Його уособленням j постає в поемі рядовий боєць Василій Тьоркін, зображений з різних боків, у різних епізодах війни, а потім і переможного наступу, у різних ситуаціях (героїчних, побуто. вих, комічних).

Початок подій, відображених у поемі, припадає на 1942 рік, коли перелом у від. ні ще не був досягнутий і Радянська армія вела кровопролитні бої на усіх фронтах з фашистами. Важкий настрій перших днів війни, викликаний відступами, поразками і втратами бойових товаришів, відбився в перших розділах поеми («На привалі», «Перед боєм», «Переправа», «Про війну»). Тьоркін пригадує, як в перші місяці війни його військова частина потрапила в оточення, як швидке просування і військова міць ворога породжували закономірну розгубленість і страх серед молодих, недосвідчених бійців. Водночас Тьоркін на власному досвіді переконує бійців, які його слухають, щ0 ворог страшний, але лише для тих, хто його боїться і хто ще не навчився з ним боротися. У розділі «Про війну» Тьоркін пояснює, що таке війна, якою мусить бути поведінка на ній людини, що допомагає людині вижити на війні, не втративши при цьому людської гідності, а навпаки, здобуваючи авторитет і повагу серед бойових побратимів. Уже в цих, перших розділах високі моральні взірці героїчної поведінки радянського солдата Твардовський ілюструє мужніми вчинками Тьоркіна.

Наступних п´ять розділів поеми («Тьоркіна поранено», «Про нагороду», «Гармошка», «Два солдати», «Про втрату») тематично пов´язані з пораненням Тьоркіна. Тьоркін у мріях уявляє, як, нагороджений медаллю за відвагу, він міг би прийти у рідне село, з яким би захопленням і повагою дивилися на нього дівчата.

Чотири розділи («Хто стріляв?», «Про героя», «Генерал», «Про себе») розгортають тему німецького літака, збитого Тьоркіним під час авіанальоту. Він збив його кулею зі своєї гвинтівки, і за цей геройський вчинок командуючий його частиною генерал нагороджує Тьоркіна орденом. Тьоркіну також збираються надати тижневу відпустку з тим, аби він відвідав рідних, на що Тьоркін з сумом зауважує, що одного тижня дібратися додому йому не вистачить, оскільки радянська армія, яка звільняє від окупантів рідну землю, ще не дійшла до нього. Немовби за асоціацією в думках героя зринають спогади про рідне село, враження дитинства і юності, пов´язані з ним. Трагічним пафосом, що дещо контрастує із загальним іронічно-героїчним тоном поеми, пронизаний розділ «Бій в болоті». Тут розповідається про бій за стертий німцями з лиця землі населений пункт Борки. Бій дуже важкий, радянські війська несуть численні втрати, але, як завжди, Тьоркін намагається підняти бойовий дух своїх товаришів і уславлює подвиг усіх, хто відвойовує ціною життя у ворога безіменні, нічим, здавалося б не визначні, шматочки рідної землі.

У 1943 році Твардовський мав намір закінчити свою поему. Він хотів написати спеціальний розділ, в якому б оповідач прощався з героями і читачем, але з усіх фронтів на його адресу йшли листи, що вміщували відгуки на його твір, прохання, пропозиції, плани продовження «Тьоркіна». Популярність створеного ним образу Тьоркіна була настільки великою, що Твардовський, очевидно, просто не наважився перервати роботу над поемою. Подальші розділи поеми описують переможний наступ радянських військ, тому й інтонація, і загальний пафос поеми стають відчутно оптимістичнішими. Тьоркін знову був поранений і знову повернувся на фронт. За героїчні вчинки gjH удостоєний офіцерського звання. Його характер, психологічний стан і думки, як і попередніх розділах, розкриваються автором у найрізноманітніших ситуаціях, показаних як із військовими сутичками, так і з солдатським побутом, спогадами, переживаннями і мріями бійців.

Сюжет поеми Твардовського не зовсім традиційний, це книга, як він сам зазначає, без початку і без кінця. Твардовський мав на увазі, що твір не ставить за мету послідовно, від початку до кінця, простежити біографію героя і зв´язати усі розділи поеми в єдиний фабульний ланцюжок, кожна подальша ланка якого буде розвитком і продовженням попередніх подій. Поема писалася з таким розрахунком, щоб кожен розділ міг сприйматися як окремий завершений твір, оскільки в умовах війни регулярно отримувати нові розділи поеми могли далеко не всі. Тьоркін — не тільки і не стільки героїчний боєць, він насамперед типовий представник народу, що втілює у своєму характері його найкращі риси: доброзичливість, працелюбність, мужність, твердість духу і водночас здатність по-доброму пожартувати над собою та іншими. Мова, вчинки, широта і цілісність натури зближують образ Тьоркіна з фольклорними образами (в ньому знаходять і риси билинного богатиря і солдата, достатньо поширеного персонажа російських народних казок), серед літературних джерел витоки цього образу шукають у некрасовських селянах і толстовських героях (образ Платона Каратаева з «Війни і миру»). Сам Твардовський підкреслював зв´язок своєї поеми якщо не з буквою, то з духом фольклорної творчості і говорив, що його твір вийшов «з тієї напівфольклорної сучасної «стихії», яку складають газетний фейлетон, репертуар естради, частівка, жартівлива пісня, райок і т.д.». Поема породила цілу хвилю наслідувань, художніх інтерпретацій та сюжетних продовжень Тьоркіна, і в цьому розумінні Твардовський писав про свою книгу як про зразок колективної творчості. Насправді поема, перші розділи якої почали виходити з 1942 р. (усього їх в поемі ЗО), відразу породила не тільки закономірний інтерес до образу Тьоркіна та його продовження, але й започаткувала пожвавлений, постійний діалог між письменником і його читачем. Твардовський отримував сотні листів, в яких читачі (солдати, офіцери, працівники тилу) цікавились передісторією образу Тьоркіна, його реальними прототипами, просили не обривати розповідь про нього і пропонували свої варіанти продовження поеми. Ці листи письменник продовжував отримувати й після закінчення війни: Тьоркін став справжнім народним героєм, і його хотіли бачити на «фронтах» трудових буднів — директором колгоспу, будівником Волго-Донського каналу і т.д. Утім, сам Твардовський вважав за недоцільне продовжувати свого Тьоркіна. Нові умови життя, говорив він, породять нових героїв. Поема була високо оцінена не лише в Радянському Союзі, але й за кордоном, зокрема І. Буніним, що був відомий як надзвичайно вимогливий і скупий на похвалу критик. Утім, Твардовський все ж удався до продовження свого «Тьоркіна». Як виявилось пізніше, упродовж 1954-1963 років він писав поему «Тьоркін на тому світі», яку довгий час не наважувався винести на суд громадськості. Опублікована вона була лише в 1963 році. І це зрозуміло, оскільки в поемі в алегоричній формі поет вдався до нищівної критики політичних зловживань влади сталінських, та й пізніших, хрущовських часів. Фабульну основу цієї поеми складає дивовижний випадок, який стався з Тьоркіним у стані клінічної смерті. Твардовський описує те, що тепер прийнято називати «життям після смерті», але при цьому, звісно, має на увазі не клінічні обставини смерті Тьоркіна, а інакомовний опис політичного влаштування потойбічного світу. виявляється, що на тому, як і на цьому світі, існують дві політичні системи — соціалістична і капіталістична. При цьому в завуальовано-іронічній форь, налякається на те, що західний спосіб життя виглядає більш привабливо, більш демократично, тоді як у потойбічному соціалістичному таборі панує тоталітаризм, атмосфера репресій і політичних розправ з інакомислячими. Усім керує нещадна і бюрократична машина, на сторожі влади стоїть пильна ідеологічна цензура, діють концтабори а на чолі соціалістичної частини потойбічного табору, як можна здогадатися, стоїть померлий «вождь усіх народів» Йосип Сталін. Переляканий Тьоркін намагається якнайшвидше забратися геть з того світу, і йому це вдається. Зовні це виглядає так, щ0 Тьоркіна виводять зі стану клінічної смерті на операційному столі, і він приходить д0 тями. Порівнюючи соціалістичний спосіб життя з потойбічним світом, Твардовський робив тим самим сміливий виклик пануючій владі, за що був підданий ідеологічному цькуванню.

Я поліг біля Ржева (1945-1946). Широку популярність у читача здобув також твір Твардовського на воєнну тематику «Я поліг біля Ржева». Вірш був написаний на основі двох важких вражень, які мимоволі зв´язались у свідомості в образ головного героя, безіменного солдата, що поліг у бою біля міста Ржева. Перше з цих вражень було пов´язане з особистою поїздкою Твардовського восени 1942 р. під Ржев: «Враження від цієї поїздки були за всю війну з найбільш важких і гірких до фізичного болю в серці. Бої точилися важкі, втрати були дуже великими...» Операція біля Ржева була невдалою, що мало катастрофічні наслідки для дивізії, в якій під час своєї поїздки на фронт перебував поет. Паралельно з цим враженням зв´язалось й інше, московське. Після повернення до Москви Твардовський у трамваї став випадковим свідком грубого вчинку молодого лейтенанта, який у нервовому запалі (він приїхав поховати померлу дружину) дорікнув інвалідові, що той не на передовій. Твардовський зробив йому зауваження, і той, похопившись, вибачився, додавши, що він з-під Ржева, приїхав лише надень, завтра повертається на передову і більше ніколи не приїде до негостинної Москви. Знаючи, що діялось біля Ржева, поет мимоволі сприйняв його останні слова в іншому розумінні.

Вірш написаний від першої особи, солдата, якого вбили в болотах біля Ржева. «Форма від першої особи, — писав сам поет, — здавалася мені найбільш відповідною ідеї єдності живих і загиблих «задля життя на землі». Вбитий солдат страждає від того, що так і не дізнався, чим скінчилася війна, але при цьому висловлює тверду переконаність, що, зрештою, ворог буде переможений, а отже, недаремно він поліг в бою, не залишивши по собі навіть сліду — могили, на яку б могла прийти його матір. Сам Твардовський писав про це так: «Вірші ці продиктовані думкою і почуттям, які упродовж усієї війни і в післявоєнні роки більш за все хвилювали душу. Віковічний обов´язок живих перед мертвими за спільну справу, неможливість забуття, постійне відчуття ніби себе в них, а їх у собі — так приблизно можна визначити цю думку і це почуття».