Райнер Марія Рільке — видатний австрійський поет прозаїк, драматург і перекладач; один з найвизначніших ліриків XX сторіччя. Народився він у Празі 4 грудня 1875 року. Батько Рільке, виходець із селянської родини, спочатку був унтер-офіцером артилерії а згодом служив чиновником залізничної компанії. Мати поета належала до багатих буржуа, мала літературні здібності. Стосунки між батьками не склалися: коли хлопчикові було 9 років, мати Райнера Марії залишила свого чоловіка і переїхала до Відня. Сімейна обстановка не могла не вплинути на хлопчика; він з дитинства був схильним до незалежності й самотності. А взаємини матері, батька й сина відобразилися в його ранній новелістиці.

З 1882 по 1886 рік Райнер відвідує школу. Потім батько відсилає його до закритого кадетського корпусу (на гімназію не вистачало коштів). П´ять років перебування в ньому Рільке назве згодом найстрашнішим часом свого життя. Хоча військова кар´єра не приваблювала хлопця, саме тут він уперше відчув поетичне натхнення. Рільке був першим учнем, йому дозволялося писати вірші й декламувати їх перед класом. Однак слабке здоров´я не дозволило Райнерові закінчити військову школу: його комісували звідти в 1891 р.

Рільке продовжує навчання в Торговій академії (його дядечко вбачав у ньому спадкоємця справи). А 1895 року він стає студентом Празького університету, де вивчає літературу, мистецтво, філософію. Пізніше він навчатиметься також в університетах Берліна та Мюнхена.

Перша поетична книга Рільке вийшла 1894 року і мала назву «Життя і пісні», більшість примірників якої автор власноручно знищив, вважаючи її незрілою. З 1894 по 1899 рік вийшли збірки: «Подорожник» (1895), «Дарунок ларам» (1896), «Вінчаний снами» (1897) тощо.

Протягом свого життя Рільке багато подорожував, побував у Німеччині та Італії, Швеції та Франції, Росії та Україні, в Африці та на Близькому Сході. Його називали вічним пілігримом.

У 1899 і 1900 роках Рільке двічі відвідує Росію, що стала його «поетичною вітчизною». Тут він відвідав Льва Толстого, зустрічався з художником Іллею Рєпіним та селянським поетом Спиридоном Дрожжиним, діячами науки і культури. «Росія зробила мене тим, що я є, — писав він 1920 року, — я вийшов звідти, всі мої першоджерела — там».

Інтерес до російської історії та культури сприяв тому, що Рільке глибоко зацікавився й Україною. Два тижні Рільке перебував у Києві, де його вразили церкви й монастирі, особливо Софійський собор і Києво-Печерська Лавра. Згодом він подорожує Дніпром, затримується на кілька днів у Полтаві, відвідує місця Полтавської битви, навколишні села. Побував поет також у Кременчузі та Харкові.

Поет був вражений красою української природи, народними піснями. На цій землі поет знаходить зразок жаданого єднання людей і природи, землі і Бога. Особливий інтерес у Рільке виник до історії Київської Русі та козацької минувшини. У творчості Р. М. Рільке українські мотиви відіграють важливу роль. Вони звучать, зокрема, у таких віршах, як «В оцім селі стоїть останній дім» («Книга годин», кн. 2), «Буря» («Книга картин», кн. 1, ч.2), «Карл XII, король шведський, мчить по Україні» («Книга картин», кн. 2, ч.І). Духовні враження від Києва втілились у книзі «Часослов» («Книга годин»), написаній від імені київського ченця як монолог, звернений до Бога.

Присутні українські мотиви і в прозових творах Рільке. У цьому відношенні показовою є книга «Історії про Господа Бога» — цикл із тринадцяти притч. Дві з них написано на українському матеріалі. Це «Пісня про Правду» і «Як старий Тимофій помирав співаючи».

Із часом перебування Рільке в Росії та Україні збігається його творче піднесення. Розквіт поетичного таланту Рільке припадає на 1898-1908 роки, коли з´являються збірки «Книга годин» (1899-1903), «Книга картин» (1902), «Нові поезії» (1907), «Нових поезій друга частина» (1908). У це десятиліття відбувається і ряд визначальних подій в житті поета. У 1900 році він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, скульптором Кларою Вестхоф. Наступного року вони одружуються, живуть неподалік від Бремена, у них народжується дочка. Одначе в 1902 році їх шлюб розпався. Рільке замовляють монографію про Родена, він їде в Париж. Тут поет працює секретарем видатного скульптора, що справив на нього неабиякий вплив. Від містичної суб´єктивності Рільке поступово переходить до об´єктивності «предметного вірша», «вірша-речі». Книгу про Родена він видає 1903 року, а 1903- 1904 роки проводить в Італії та Швеції. У 1907-1909 роках Рільке живе на Капрі, у Франції, подорожує Австрією та Німеччиною.

Із тривогою зустрів Рільке Першу світову війну. Під час неї паризька квартира поета була розкрадена. Сам він у 1916 році служив у Військовому архіві Відня, одначе невдовзі був комісований. Післявоєнні роки поет проводить у Німеччині, Франції, Швейцарії, Італії. Жахи війни і революційних подій, яких Рільке не розумів і не сприймав, призвели його до тяжкої моральної депресії. Разом із нею настала і тривала творча криза.

З 1921 року Рільке живе у Швейцарії в замку М´юзо, у вежі серед трояндового саду «в постійному і часами жахливому зростанні того, що зветься самотою, в усамітненні, що досягає крайнього, останнього ступеня». У 1922 році з´являються дві нові поетичні книги Рільке — «Дуїнянські елегії» та «Сонети до Орфея». 1924 року поет захворів на лейкемію (білокрів´я). 29 грудня 1926 року він помер.

Орфей, Еврідіка, Гермес (1904). Один з найприкметніших творів Рільке — вірш «Орфей, Еврідіка, Гермес». Він був створений у 1904 році. Поет почав його писати в Римі, а завершив у Швеції. Існує припущення, що на створення цього вірша поета надихнув барельєф із Неаполітанського Національного музею, на якому було зображено Орфея, Еврідіку та Гермеса.

У цій поезії уперше у своїй творчості Рільке звертається до образу міфологічного співця Орфея, що відіграватиме значну роль у його наступних творах. Для австрійського поета Орфей був символом високої поезії. Недаремно самого Р. М. Рільке називають Орфеєм XX століття.

Рільке підійшов до міфу про Орфея творчо. Він зробив акцент не на особі Орфея (як у міфі), а на його дружині. Еврідіка, «відчужена смертю», перетворилася на головну героїню вірша.

До «Дуїнянських елегій» входять десять творів. Вони є похмурими та трагічними і за своєю тональністю, і за поетичною мовою. Ліричний герой елегій — людина скорботна, розгублена, людина, що втратила цільність і гармонію зі світом. За словами А. Карельського, Рільке збирає тут всі біди доби й біди серця, створюючи своєрідну «енциклопедію екзистенціального трагізму людського буття».