Франц Кафка — один із провідних представників модернізму початку XX століття — справив величезний вилив на світову культуру. Майбутній письменник народився 3 липня 1883 року у Празі, у єврейській сім´ї. Батько письменника, Герман Кафка, був спочатку дрібним торговцем, а згодом завдяки наполегливості та вдалому шлюбові заснував власний галантерейний бізнес. Герман Кафка був людиною грубою, жорстокою, деспотичною. Він мав похмурий і властолюбний характер, від якого страждали його рідні. Стосунки з батьком у Франца були надзвичайно складними. Про них йдеться у знаменитому «Листі до батька» (1919), який вперше було надруковано без купюр лише 1952 року. Батько відіграв непривабливу роль у житті сина. Він пригнічував його волю, ламав характер, вимагав від Франца участі у справах фірми. Крім того, Кафка залежав від сім´ї матеріально, був своєрідним заручником домашнього вогнища. Лише у віці 31 року в нього з´являється кімната далеко від батьків, до яких, однак, він згодом знову повернеться через хворобу. Утім, Кафка відчував до родини не лише почуття ненависті. Водночас він був глибоко прив´язаний до рідного дому, де його вважали невдахою. Це складне почуття зберігалося в Кафки протягом усього життя, відбившись у багатьох його творах.

Кафка вважав, що все незвичне в ньому він успадкував від роду матері — Юлії Леві — у якому були рабини, талмудисти, візіонери, ексцентрики, вихрести і божевільні. Утім, ставлення Кафки до матері було також складним. Юлія Кафка була доброю, слабкою жінкою, але, незважаючи на свою любов до сина, не проявляла своєї ніжності. Хлопчик бачив її дуже мало: весь день мати працювала у крамниці, але головне, вона завжди була бар´єром між сином і батьком.

З волі байдужого до єврейської релігії батька Кафка здобуває германізовану освіту. Він навчається в німецькій школі (з 1889 року) й гімназії (1893-1901). Але якщо Кафка створив безліч нотаток щодо сімейного життя, шкільних спогадів він практично не залишив. За відгуками друзів, нічим прикметним у шкільні роки він не відрізнявся. Влучну характеристику дав Кафці його однокласник і приятель Еміль Утіц (у майбутньому філософ): «Ми всі його любили й цінували, але ніколи ми не могли бути з ним повністю відвертими, він завжди був оточений якоюсь скляною стіною. Зі своею спокійною та люб´язною посмішкою він дозволяв світу приходити до нього, але сам був закритий для світу». Кафка-гімназист увесь час сумнівається у своїх здібностях, хоча й належить до «блискучих» (але не кращих) учнів класу. На кожному іспиті він очікував провалу, хоча підстав для подібних страхів зовсім не було. Таким Кафка усюди і завжди: водночас слухняним і невпевненим у собі, покірним і нещасливим, таким, що тремтить як перед майбутнім, так і перед теперішнім.

У 1901 році вісімнадцятирічний Кафка вступає до Празькому університету, хоча й не відчуває в собі якогось покликання. Він несподівано починає навчання в університеті з хімії, але згодом вивчає право і германістику. У жовтні 1902 року Кафка знайомиться з Максом Бродом, який став його найближчим другом. Під час студентських канікул, а пізніше відпусток Кафка любив подорожувати. Він здійснив поїздки до Німеччини, Франції, Швейцарії, Італії.

У червні 1906 року Кафка складає останній іспит і отримує ступінь доктора права. Протягом року він проходить стажування в суді. Відтак упродовж десяти місяців Кафка працює в агентстві Assicuraziono Generali. А з 1908 року і майже до кінця життя Кафка служить в «Агентстві зі страхування робітників від нещасних випадків королівства Богемії». Функції його полягали в писанні звітів та газетних статей зі страхування робітників. Єдиним позитивним моментом у цій службі було те, що вона закінчувалася о 14 годині, що давало можливість займатися літературою. Не випадково початок кар´єри Кафки-чиновника збігається з дебютом Кафки-письменника. «Вільним художником» він так і не став, хоча все життя мріяв про це. Присвячуючи пообідній час сну, а ночі — літературній праці, Кафка швидко зруйнував своє здоров´я. У письменника розвинувся невроз, що тривалий час протікав приховано.

Наприкінці 1909 року Кафка починає вести свій знаменитий «Щоденник», куди він записуватиме події свого життя, думки, начерки численних творів. У кінці його життя «Щоденник», який Кафка вів нерегулярно, складатиме тринадцять грубих зошитів великого формату. Щоденники Кафки допомагають зрозуміти витоки його світовідчуття і художнього світу. Вони дають ключ до складної ідейної та образної структури його творів.

На службі у страховій компанії Кафка поступово просувався (з 1920 року він був шефом відділу), але подальшій кар´єрі завадила хвороба: у 1917 році Кафку вразив туберкульоз. 1922 року він змушений піти на пенсію. Наступного року він нарешті здійснив свою мрію — «втекти» до Берліна. Однак стан здоров´я різко погрішився, і Кафка змушений повернутися до Праги. В останні тижні свого життя він майже втратив голос, спілкуючись за допомогою папірця. Кафка потерпав від тяжких фізичних і моральних страждань, однак до останніх миттєвостей свого життя не втрачав гумору. Згадаймо його слова: «Лікарю, дайте мені смерть, інакше ви вбивця». Помер він у санаторії Кірлінг під Віднем 3 червня 1924 року. Тіло Кафки було перевезено до Праги й поховано 11 червня на єврейському Страшницькому кладовищі.

Світовідчуття Франца Кафки було складним і трагічним. Його постійно переслідувало відчуття своєї самотності, відчуженості, роздвоєності. Він «розривався» між багатьма категоріями і речами, наприклад, між службою чиновника і творчістю, між німецькою і чеською мовами. Великий вплив на Кафку мали виховання й оточення. Він нерідко почував недовіру до людей та відчуження, мав нахил до песимізму, не- почувався своїм ні в німецькому, ні в чеському середовищі. Фізично він був кволий і важко пристосовувався до світу, у якому жив. Тривалий час Кафка потерпав від безсоння й хворобливо реагував на найменший шерех. Щоденники Кафки сповіщають про нічні кошмари, турботи та страхіття, які володіли письменником. До Кафки приходили видіння. Акт творіння проходив у нього у стані, схожому на екстаз. У такі миттєвості Кафка відчував безмежне розширення своєї особистості, за його словами, «до меж людського». З роками ці стани, що лякали його, посилювалися й траплялись усе частіше.

Франц Кафка — автор романів, новел, притч, афоризмів. За його життя було видано лише кілька невеличких за обсягом книжок: «Споглядання» (1912), «Сільський лікар» (1919), «Голодомайстер» (1924). Після смерті письменника було надруковано понад 30 новел і всі три романи Кафки («Америка», «Процес» і «Замок»). Видав їх Брод, якому Кафка заповідав знищити все з написаного і неопублікованого.

Нині спадщина письменника складає десять томів: крім романів, новел, притч, афоризмів, начерків, сюди входять «Щоденники» 1910-1923, «Листи 1902-1924», «Листи до Мілени» (їхній адресат — подруга Кафки, чеський літератор і перекладачка Єсенська), «Листи до Феліції» (їх основні адресати — наречена Кафки Ф. Бауер та її приятелька Грета Блох), «Листи до Оттле та родини» (адресати — улюблена сестра Й батьки). Те, що сам Кафка вважав за можливе опублікувати, складає чи не шосту частину його творів.

Франц Кафка створив незвичний художній світ — абсурдний, жахливий, незрозумілий, одне слово — «кафкіанський». Він вражає дивним поєднанням буденного і фантастичного, трагічного й іронічного, абсурдного і закономірного. Усе, що відбувається в ньому, не має логічного пояснення, але дає можливість відчути порушення духовних зв´язків: руйнацію моралі, поширення суспільного хаосу у світі. Альбер Камю зазначав, що, «бажаючи виразити абсурд, Кафка застосовує логіку».

Письменник був «аскетом» у стилі, він практично не вживав тропів, а його оповідь — некваплива, сухувата, зовні традиційна та навіть архаїзована. Кафка писав ясною і простою, але канцеляризованою мовою, використовуючи діловий стиль свідомо, щоб увиразнити реальність, юридично точно описати її, немовби складаючи протокол про ту чи іншу подію.

Своєрідність стилю Франца Кафки полягає також у тому, що він моделює дійсність крізь свідомість персонажа, без будь-якого авторського коментарю. Свідомість героя використовується як єдина можливість споглядання за тим, що відбувається. Така суб´єктивна перспектива зору героя допомагає передати атмосферу невизначеності й багатозначності. Особливістю художнього мислення Кафки є і його фрагментарність. Вона визначила тяжіння письменника до малих жанрів «роздуму», «повідомлення», «афоризму». Рання мала проза Ф. Кафки, створена ним протягом 1904-1910 рр., увійшла до збірки «Споглядання». Уже в перших творах письменника звучали типово «кафкіанські мотиви»— знецінене життя, негуманне ставлення до людини, її жахлива самотність та відчайдушні спроби бунту. Окремий описаний у новелі чи притчі випадок підносився до типового, загального. Уже в ранніх своїх творах Кафка прагне надавати неправдоподібним ситуаціям зовнішньої правдоподібності, а парадоксальний зміст вміщувати у прозаїчну, буденну форму.

Перевтілення (1912). Новелу «Перевтілення» Кафка наважився опублікувати лише через два роки після створення. Серед літературних джерел «Перевтілення» називають «Метаморфози» Овідія і «Двійника» Достоєвського. Новела Кафки має й автобіографічні джерела, у щоденнику Кафки міститься запис про те, що він на якийсь час відчув себе вкритим панциром.

Головний герой твору — Грегор Замза, пражанин, син незаможних міщан. П´ять Років тому Замза-старший втратив майже всі свої гроші, після чого Грегор поступив службу до одного з кредиторів батька. Він став комівояжером, торговцем сукном. Годі батько зовсім припинив працювати, мати хворіла на астму, а сімнадцятирічна сестра Грета ще не працювала. Грегор утримує всю сім´ю, він підшукав квартиру на Грлоттенштрассе, де усі нині мешкають. Сім´я може дозволити собі утримувати покоївку Анну (їй 16 років) і кухарку. Грегор постійно в роз´їздах, він пропонує зразки тканин клієнтам. Але в перерві між діловими поїздками він ночує вдома, де й відбулася з ним ця жахлива метаморфоза.

Життя родини докорінно змінюється, батько і мати мусять працювати, сестра вести домашнє господарство. До того ж, жахливого комашиного вигляду Грегора не зносить уся родина, від нього всі відсахнулися. Його замкнули в кімнаті, а в разі потреби йому часом прислуговує сестра. Грегор невимовно страждає. Адже, ставши комахою, він зберігає мислення людини, власне «я», намагається поводитись, як і колись. Його намагання якось полегшити життя рідних не мають успіху. Батько сповнився відрази до сина. Навіть сестра, яка ще зберігала до брата якусь долю прихильності, стає нетерплячою і зверхньою у своєму ставленні до нього. Врешті Грегор розуміє, що єдиним розумним виходом з цього безглуздого становища є смерть. Поранений батьком у черговій сімейній сутичці, він захворів, втратив апетит і помер у самотині.

Вражає те, що ніхто з персонажів новели не має ні крихти співчуття до нещасного, ніхто не замислюється, чому сталася незвичайна метаморфоза, нікого не цікавить душевний стан Грегора. Усі сприймають жахливу подію як належну і неминучу.

Кафка вболіває за нещасну маленьку й нікчемну людину, яка, одначе, не заслуговує на зневагу, жорстоке, бездушне й байдуже ставлення. Адже почуття Грегора до своєї брутальної родини були благородні, він хотів їй добра.

«Перевтілення» — вираження драми самого Кафки, котрий відчував себе чужим у власній сім´ї, розгорнена метафора його комплексу провини перед батьком і родиною. Французький дослідник життя і творчості Кафки Клод Давід зазначає: «Грегор Замза — це явно Франц Кафка, перетворений своїм характером, своєю схильністю до самотності, своєю нав´язливою думкою про писання в певну подобу монстра; він послідовно відрізаний від роботи, сім´ї, зустрічей з іншими людьми, зачинений у кімнаті, куди ніхто не насмілюється ступити ногою і яку поступово звільняють від меблів, незрозумілий, зневажливий, відразний об´єкт в очах усіх». Але незважаючи на те, що Замза— один з автобіографічних «портретів» Кафки, цей образ має глибокий узагальнюючий зміст, адже він виражає трагічне світосприйняття людини XX ст., що відчуває на собі тиск зовнішніх обставин — ворожих, абсурдних і сповнених зла.

Перевтілення Грегора на комаху — яскрава метафора відчуження людини від усього світу. Втративши людську подобу, герой опинився за межами людського існування. Він автоматично був позбавлений права займати в суспільстві хоча б найнижчий щабель, і навіть у власній родині він не міг претендувати на будь-яке «людське» місце. Історія його поступового виштовхування з кола близьких людей, що завершилася сімейним судом і відвертим бажанням Грегорові смерті, у символічному плані прочитується як процес безжалісного відторгнення «хворої» своїм нещастям людини благополучним байдужим суспільством. У цьому розумінні метаморфоза охоплює не лише Грегора, а й членів його родини: якщо Грегора вона калічить, то його батька, матір та сестру викриває, виявляючи за фасадом сімейної ідилії правду, корисливість, егоїзм, огиду до нещасного, готовність його зректися.

Сюжет і композиція новели мають свої особливості. «Перевтілення» складається із трьох розділів, у кожному з яких вміщується певний елемент сюжету. У першому — зав´язка твору (перевтілення Грегора), у другому— його кульмінація (вигнання Грегора батьком, «бомбардування» яблуками), у третьому — розв´язка (смерть Грегора).

Кожен із розділів відображає певний конфлікт Грегора зі світом. У першій частині, де зображується зіткнення Грегора з повіреним і батьком, конфліктна ситуація зумовлюється прагненням Замзи-комахи довести свою людську гідність та незмінність свого соціального статусу. У другій, де розгортається боротьба героя з матір´ю і сестрою навколо жіночого портрета, який символізує кохання, виявляється бажання героя зберегти свій інтимний, знову ж таки людський, але автономний від соціуму та родини, внутрішній світ. У третій Грегор озивається на звуки скрипки, і це свідчить про його потяг до мистецтва, до найвищих духовних скарбів. І в усіх трьох випадках герой зазнає поразки. У такий спосіб Кафка доводить свою думку про те, що найважливіші гуманістичні цінності виявляються на початку XX ст. неспроможними, а нещастя відчуженості — неподоланним. При цьому опір, який чинить Замза, має підкреслено невиразний характер, адже за людські привілеї бореться комаха. Це від початку новели надає іронічної тональності прагненням і діям Грегора.

Кафка зображує і три стани ставлення до Грегора його родини. У першій частині — розгубленість. У другій — Грегор для них вже чужий: сестра заходила до нього «як до важкохворого або навіть як до чужого». Але родина ще сподівається, що все налаштується і до Грегора повернеться його звичайний вигляд. У третій частині родина відверто вороже ставиться до Грегора.

Три інтер´єри оточують Грегора у трьох частинах: спочатку — це досить непогано облаштована кімната молодого чоловіка, потім — пустка, а вже згодом — звалище непотрібних речей.

Як і інші твори Франца Кафки, «Перевтілення» вражає синтезом реального і фантастичного. Фантастика і реальність у Кафки тісно взаємодіють і взаємодоповнюються. Найнеймовірніше й найабсурдніше відбувається в найбуденнішій обстановці. Вторгнення фантастичного у кафкіанський світ не супроводжується якимось романтичними казковими ефектами. Мало того, воно ні в кого не викликає подиву, сприймається, як щось природне.

Говорячи про «фантастичний реалізм» Кафки, можна пригадати і видатних письменників минулого, які також намагалися стикати неправдоподібне з вірогідним. Подібні спроби робили Рабле і Свіфт, Гофман і Гюго, Гоголь і Достоєвський. А серед тих, хто йшов слідом за «магічним реалізмом» Кафки в літературі XX століття, — Булгаков і Набоков, Ионеско і Дюрренматт, Маркес і Кортасар.

Отже, Ф. Кафка у своїй новелі «Перевтілення» показав, що реальний світ, який здається людям цілком нормальним, насправді жорстокий і жахливий. У ньому нікому немає ніякого діла до «маленької людини». Вона замкнена в колі своїх проблем, і лише смерть може звільнити її з духовної в´язниці.