17.4. Етнонаціональне самовизначення націй
У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, який був затверджений Генеральною асамблеєю ООН у 1966 р., записано: "Всі держави повинні відповідно до положень Статуту ООН заохочувати здійснення права на самовизначення".
Право націй на самовизначення означає:
- вільний вибір народом державного устрою аж до відокремлення і формування самостійної держави;
- самостійність у розв´язанні економічних питань свого розвитку;
- добровільне об´єднання народів в єдину державу;
- вільний вибір інститутів і символів державності.
Самовизначення народів, націй неможливе без розв´язання проблеми національно-територіального розмежування, яка є однією з найскладніших і найгостріших проблем. Реалізувати це право, беручи до уваги історичні умови певної нації, прийнятні форми його реалізації, можна у двох формах — відокремлення і возз´єднання.
Відокремлення — форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає вихід нації зі складу багатонаціонального утворення під впливом волевиявлення народу.
Така нація може відокремитися від іншої нації (інших націй) й утворити свою незалежну державу, визначити форму і способи свого соціально-економічного розвитку, характер державно-політичного устрою відповідно до своїх історичних умов; формувати основи й механізми внутрішньої та зовнішньої політики на вільних засадах без іноземного втручання; має поважати права інших народів і міжнародного співтовариства. Цю форму за останні роки обрало чимало народів, утворивши свої незалежні держави: народи колишніх республік Радянського Союзу, СФРЮ, Чехословаччини. Самостійною державою від серпня 1991 p. стала й Україна.
Возз´єднання — форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає об´єднання народів (націй) в межах однієї держави.
Ця форма, як і перша, має природний, демократичний характер. Це — право на життя, щастя, братерство народів, яких об´єднують звичаї, традиції, а іноді й історія та релігія. Виходячи зі спільних інтересів, народи (нації) ухвалюють рішення про возз´єднання в межах однієї держави. За формою державно-правові об´єднання народів можуть бути різними.
Світовій практиці відомі три основні форми возз´єднання:
- унітарна держава;
- федеративна держава;
- конфедерація держав.
Усі вони можуть бути використані лише численними націями, нечисленним народам — значно складніше. Складність полягає в забезпеченні державного утворення необхідними атрибутами (національна бюрократія, сили безпеки і правопорядку, армія). Тому специфіка нечисленних народів передбачає розробку різноманітних комплексних Програм, здатних забезпечити життя цих народів, не допустити їх знищення. Малочисельні народи мають право повною мірою користуватися своїми національними правами, зберігати національну мову, традиції та історію. Одним з ефективних кроків щодо цього є автономізація, тобто існування в загальнодержавній адміністративній структурі автономних районів і провінцій.
Політична автономія є могутнім стимулом для розвитку економіки, культури, національної самосвідомості малих народів. Але на шляху її активного впровадження існує чимало перешкод. Одна з них — міфи про окремі народи-етноси. У Туреччині, наприклад, уряд вважає, що курди — це ті ж турки, хіба що живуть у горах, а тому відірвані від турецького загалу, розмовляють своїм діалектом. Курдів у Туреччині називають «гірськими турками» (їх 8,5 млн. осіб, або майже 24% всього населення країни). В Ірані панує концепція, що всі люди — «діти Аллаха», а тому не існує різниці між іранцем (персом), арабом, курдом. Є, мовляв, одна нація — ісламська. І вона мусить перемогти на світовій арені. Цей курс чітко окреслився після перемоги ісламської революції в Ірані 1979 p.
Народи, що борються за відокремлення та побудову національної держави, можуть розраховувати на міжнародну підтримку за таких умов:
- наявності території компактного проживання;
- здатності до економічного самозабезпечення;
- відсутності територіальних та інших претензій до сусідніх народів;
- гарантування прав національних меншин, які опинилися на території новоутвореної держави.
Отже, історичний досвід свідчить, що реалізація народом свого права на самовизначення залишається однією з найскладніших і найактуальніших проблем нашого часу.
Національні відносини в сучасному світі підпорядковані дії двох взаємозалежних тенденцій:
- з одного боку, формування й розвиток націй, їх боротьба за рівноправність і самостійність, за створення держав;
- з іншого — злам національних кордонів, посилення зв´язків і взаємного співробітництва, інтеграційних процесів на основі об´єктивного процесу інтернаціоналізації всіх аспектів суспільного життя.
Ігнорування цих тенденцій може не тільки загострити національне питання в окремих державах, а й спричинити непередбачувані наслідки в межах усього світового співтовариства.
|
:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття