У статті 5 Закону України «Про плату за землю» досить часто згадуються категорії «суб´єкт» і «платник». Ця норма права потребує істотного й принципового доопрацювання, оскільки законодавець, змішуючи ці поняття, фактично припускає сполучення публічного і приватно-правового регулювання. Регулювання орендних відносин має бути винесено за межі податкового законодавства і суб´єктом податку повинний бути тільки власник земельної ділянки.

Що ж стосується закріпленого законом порядку, то платником плати за землю є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар, якими можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.

Платники сплачують податок на землю з дня виникнення права власності або права користування ділянкою, а у разі втрати платником цих прав податок сплачується за період фактичного перебування у нього ділянки в поточному році. Облік платників (товаровиробників сільськогосподарської продукції і громадян) і нарахування земельного податку здійснюється щорічно за станом на 1 травня, інших платників — за станом на 1 лютого.

Право на земельну ділянку може належати кільком особам, тому, як характерну рису плати за землю, слід зазначити існування в цьому разі консолідованого платника.