Законодавці багатьох держав постають іноді перед вибором: збільшити дохідну частину бюджету за рахунок надходження податкових платежів при підвищенні ставок податку чи подат­кового тиску в цілому й у такий спосіб скоротити дефіцит дер­жавного бюджету чи встановити середню оптимальну ставку, сформувати систему стійких стимулів для виробників і забез­печити мінімізацію дефіциту в найближчому майбутньому і перспективу стабілізації чи поліпшення економічного стано­вища в цілому. Перший напрям притаманний в основному для рішення невідкладних проблем, значною мірою політичного характеру. Другий напрям, на наш погляд, більш зважений, бо в кінцевому підсумку створює впевненість у виробників, сти­мулює виробництво, що саме по собі приводить до скорочення дефіциту державного бюджету. Цей напрям відрізняється та­кож додержанням одного з основних принципів оподаткуван­ня — стабільності використовуваних податкових важелів і ме­тодів стягнення податків.

Узагальненим показником у цьому разі є податковий тиск (тягар, прес), що визначається співвідношенням (загальної суми податкових платежів і сукупного національного продукту. У розвинутих країнах цей показник коливається від 52% — у Швеції до 30% — у США і Туреччині.  

Необхідно звернути увагу на одну особливість категорії «по­датковий тиск». В основному під податковим тиском (тягарем, пресом) розуміють вплив податкових важелів, що складають тільки частину цього тягаря. Податковий тиск здійснюється на чотирьох рівнях:

1  — тиск безпосередньо податкових важелів;

2  — тиск усієї сукупності податків, зборів і платежів;

3  — використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий прес пере­розподіляє тиск з одних платників на інші;

4  — використання податкової техніки, за якої посилюєть­ся тиск на платника. Наприклад, авансові платежі, що перед­бачають сплату податку платником до одержання результатів, за якими він повинен сплачуватися.

Співвідношення між податковою ставкою і податковою ба­зою, що позначається на розмірі податкових надходжень, доз­волило економісту з південнокаліфорнійського університету Артурові Лефферу показати залежність доходів бюджету від прогресивності оподаткування таким графіком:

К — податкова ставка на доходи;

R — загальна сума податкових надходжень;

К_х — ставка податку, що забезпечує максимальні податкові надходження;

R_x — максимальний обсяг податкових надходжень до бюд­жету;

Q — крайнє значення в динаміці кривої.

З графіка видно, що при зростанні податкових ставок (К) загальна сума надходжень (R) також зростає. Значенню став­ки Kj відповідає максимальний обсяг фінансових коштів, що відраховується у вигляді податків до бюджету (R_x). При проходженні крапки Q подальше збільшення ставки К веде не до зростання податкових надходжень, а до їх скорочення, оскіль­ки подібна ситуація підриває зацікавленість у збільшенні об­сягів виробництва.

Встановлення середньої оптимальної податкової ставки формує низку стимулів. Спочатку за рахунок розширення ви­робництва, збільшення доходів зростає і податкова база. Потім відбувається міжгалузеве вирівнювання за рівнем рентабель­ності. Зменшується розрив між низько- й високооподатковуваними галузями. І нарешті, зменшується розмір тіньових доходів через зникнення стимулів для відхилення від подат­ків, і доходи тіньової економіки трансформуються в легальні, законні форми.

Зростання податкових ставок наштовхується на певну ме­жу. Нею є податкова границя — частина валового національ­ного продукту, що перерозподіляється через податкові меха­нізми, подальше збільшення якого спричинює різке загост­рення суспільних суперечностей. Досягнення цієї границі призводить до відтоку капіталу з країни, спаду підприємниць­кої активності.