Податкове законодавство, як форма реалізації податкового права, містить досить широке коло нормативних актів, які ре­гулюють оподаткування. Основу податкового законодавства повинні становити тільки закони і найважливіші підзаконні акти (у більшості випадків — прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 — на початку 1993 року). Іншими словами, це нормативні акти, що встановлюють основні права й обов´язки платників, ме­ханізм дії окремого податкового важеля. С. Г. Пєпєляєв вва­жає, що податкове законодавство містить тільки закони і рішення органів влади, які видають на основі Конституції.

Термін «законодавство» широко використовують у правовій системі переважно в значенні сукупності законів та інших нор­мативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певних галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, п. 12 Перехідних положень). У за­конах залежно від важливості та специфіки суспільних відно­син, що регулюються, цей термін вживається в різних значен­нях: одні мають на увазі лише закони; інші, насамперед коди­фіковані, до поняття «законодавство» включають як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента Ук­раїни, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках — та­кож і нормативно-правові акти центральних органів виконав­чої влади.

Частиною національного законодавства відповідно до ст. 9 Конституції України є також чинні міжнародні договори, зго­ду на обов´язковість яких дала Верховна Рада України.

Отже, термін «законодавство» охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згоду на обов´язковість яких дала Верховна Рада України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети і постанови Ка­бінету Міністрів України, прийняті в рамках їх повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.

Законодавчі акти, що є основою податкового законодавства, складають певну систему.

1. Загальні нефінансові закони — конституційні закони або закони, що належать до інших галузей права, які містять по­даткові норми. Найбільш принципові положення, що регулю­ють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади і управління, загальні принципи оподаткування тощо). В деяких випадках приймають спеціальні конституційні й органічні закони — Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 року; Конституційний закон про фінанси, що визначає компе­тенцію Федерації і земель Австрії в сфері податків; Органіч­ний закон 1979 року про статус автономії Країни Басків (Іспа­нія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питан­ням¹. Законодавчі акти інших галузей права в основному стосуються деяких аспектів податкових платежів або додатко­вих ознак, які характеризують податковий механізм. Найчас­тіше таким чином регулюються пільги, надані платникам (акти, що характеризують режим іноземного інвестування вільних економічних зон, статус ветеранів Великої Вітчизня­ної війни тощо).

1. Загальні фінансові закони — це в основному бюджетні закони. Причому це і фундаментальні бюджетні закони, які встановлюють основи бюджетної системи, місце податкових надходжень у доходах держави, і поточні бюджетні закони, якими щороку затверджується фінансовий план. Багато за­конів про державний бюджет України на рік більш ніж напо­ловину складають податкові норми.
2. Загальні податкові закони — законодавчі акти, які містять положення, що регулюють податкову систему в ціло­му, її основи, головні характеристики податкових важелів. У цих актах не деталізуються конкретні види податків. До загаль­них податкових законів в основному належать податкові ко­декси, що поєднують матеріальні та процесуальні сторони податкової системи, а також основні закони загального характе­ру (закони України «Про Державну податкову службу в Украї­ні» та «Про систему оподаткування»).
3. Спеціальні податкові закони — законодавчі акти, що ре­гулюють окремі групи чи види податків. До них належать за­кони, що містять характеристику окремого виду податку, де­тальний механізм його обчислення і сплати.

У деяких працях виділяють специфічні риси, притаманні податковим законам:

а) персоніфікований характер, за якого механізм регулюван­ня спрямований на певну групу платників;

б) терміновий характер, що означає дію його в часі протя­гом певного обмеженого періоду, оскільки основні елементи податкового механізму (платник, об´єкт, ставки) змінюються досить часто;

в) характер податкових законів, оснований на презумпції винності платника. Крім того, громіздкість податкового зако­нодавства, роль податкових органів, які є арбітрами у спірних питаннях і ставлять платника в положення залежного.