Вихідними елементами, що формують податкове право, є податково-правові норми — правила, способи поведінки, що складають зміст податкового права. Норми податкового права по суті є фінансовими та в основному тотожні їм. Податково-правові норми не мають принципових особливостей, що дозво­лили б виділити на цій підставі окрему підсистему в межах фі­нансових норм. Деякі риси фінансових норм при реалізації податкових правовідносин виділяються більш рельєфно, чітко (наприклад імперативність), що й дозволяє говорити про пев­ну своєрідність податково-правових норм.

Для податково-правових норм характерні такі загальні риси, що визначають норму права:

1)загальний характер;

2) формальна визначеність;

3) встановлення й охорона компетентними органами держави.

Особливості податкових норм як підвиду фінансових вияв­ляються:

а) у змісті — вони дійсно регулюють правила поведінки, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, але діяль­ності специфічної — з приводу встановлення, зміни, скасуван­ня податків і надходжень за їхній рахунок доходів у бюджети; визначають права й обов´язки учасників відносин, передбача­ють відповідальність за невиконання розпоряджень держави в сфері, що опосередковує рух податкових надходжень знизу вго­ру (від платника до бюджетів чи фондів);

б)  у характері приписів — якщо фінансові норми в основному імперативного характеру, то податкові мають винятково на­казовий характер. Держава наказує правила поведінки в кате­горичній формі, чітко визначає права, розміри обов´язків, окрім можливості їх однобічної (з боку зобов´язаної особи) зміни;

в)  у заходах відповідальності, що охоплюють практично весь спектр можливих видів — карну, адміністративну, фінан­сову. Такий підхід показує, наскільки важливі для держави відносини, врегульовані податковими нормами, і наскільки держава зацікавлена в постійному поповненні доходної части­ни бюджету;

г)  у способах захисту прав учасників відносин, що випливають з певної нерівності суб´єктів. Реалізується цей захист через механізм податкової відповідальності, що характери­зується презумпцією винності платника податків.

Традиційною є і класифікація податкових норм.

1. За особливостями впливу на учасників відносин:

—  зобов´язуючі — норми, що в категоричній формі встанов­люють обов´язок робити певні активні дії. Наприклад, норми, що встановлюють обов´язок зі сплати податків, надання дек­ларацій, звітів;

—  забороняючі — норми, що в категоричній формі встанов­люють обов´язок не робити заборонених дій, які порушують порядок, закріплений податковими нормативними актами. Наприклад, законодавчо забороняється вносити зміни у прин­ципові елементи податкового механізму (ставку, пільги, об´єкт тощо) без відповідних змін у бюджетному законі або протягом бюджетного року забороняється надавати індивідуальні подат­кові пільги;

—  уповноважуючі — норми, що надають учасникам право­відносин право на певні позитивні дії в межах розпоряджень, що містяться в податковій нормі, Допускаючи певну са­мостійність, подібні норми все одно перебувають під впливом (хоч і непрямим) імперативних розпоряджень: органи місце­вого самоврядування можуть встановлювати і регулювати ме­ханізми місцевих податків і зборів на своїй території, але тільки в рамках (переліку, межах), установлених законодавчо.

2. За змістом:

— матеріальні — норми, що регулюють змістовий бік реаль­них суспільних відносин, міру прав і обов´язків учасників, види й обсяг матеріальних і грошових зобов´язань;

— процесуальні — норми, що регулюють процедуру (поря­док) діяльності суб´єктів правовідносин з реалізації матеріаль­них норм у сфері діяльності з приводу надходження податків і зборів у бюджети.

Структура податково-правової норми відображає внут­рішній склад норми, її складові частини, елементи.

1. Гіпотеза — частина норми права, що визначає умови дії податкової норми. Вона описує фактичні обставини, при на­станні яких варто керуватися цією нормою, вказує на учасників відносин і головні умови

2. Диспозиція — частина норми права, що вказує, якою має бути поведінка суб´єктів відносин, зміст їх прав і обов´язків при настанні обставин, описаних у гіпотезі. Наприклад, механізм сплати податку з власників транспортних засобів припускає пропорційний його розподіл.

3. Санкція — частина норми права, яка передбачає захо­ди впливу, що можуть бути застосовані до осіб, що не додер­жуються розпоряджень податкових норм. Санкції розрахо­вані на настання фактичних обставин, що являють собою правопорушення, і реалізують при цьому охоронну функцію права.

Податкові санкції мають такі особливостями:

а) примусовий вплив на правопорушника реалізується че­рез вплив на його кошти (у деяких випадках передбачається погашення заборгованості перед бюджетом за податками шля­хом примусової реалізації майна платника);

б) кошти платника, що справляються з нього у вигляді по­даткових санкцій, надходять до бюджетів чи цільових фондів в першочерговому і безперечному порядку;

в) на відміну від адміністративної, податкова санкція перед­бачає вплив як на фізичних, так і на юридичних осіб;

г) як і фінансові санкції в цілому, податкові передбачають поєднання правовідновлюючих і штрафних елементів. Пеня, штрафи, що стягуються з платників, як реалізація механізму покарання порушника податкової норми, поповнюють влас­ність держави (бюджетні доходи) або відшкодовують втрачену вигоду від їхнього недоодержання;

д) податкові санкції передбачають іноді застосування пока­рання незалежно від характеру провини платника. Пеню на­раховують автоматично при затримці податкових платежів, штрафи накладають за несвоєчасне звітування і т. ін.