У XX столітті значно збагатилася і теорія правової держави, а її окремі положення були істотно переглянуті.

В умовах зростаючого впливу соціал-демократичного і ре­волюційного руху з кінця XIX ст. правлячі кола ряду країн Західної Європи і США змушені були розвивати соціальне за­конодавство, враховувати у своїй політиці запити і вимоги неза­можних. Соціальна політика була зведена в ранг офіційної доктрини Німеччини. Вона одержала закріплення у Веймарській конституції 1919 р. — першій європейській конституції, яка на­ділила громадян соціальними правами (правами на об´єднання в профспілки, захист від безробіття, охорону здоров´я і праце­здатності). Окремі заходи в сфері соціальної політики почина­ють здійснювати й інші держави (Франція, США, Мексика), однак її розвиток був перерваний економічною кризою 30-х pp. Після другої світової війни ліві партії, які прийшли до влади, у європейських країнах провели ряд соціальних реформ (напри­клад, соціал-демократи у Швеції, лейбористи в Англії).

Під політикою соціального благоденства в 40—50-і pp. розу­міли програми, спрямовані на досягнення високого життєвого рівня шляхом створення державних систем освіти, охорони здо­ров´я, соціального забезпечення і підтримки житлового будів­ництва, надання допомоги громадянам, які не в змозі власними силами забезпечити собі прожитковий мінімум. В наступні роки розширювалося законодавство про демографічну, екологічну, культурну політику держави.

Поняття держави благоденства в офіційних документах і за­конодавстві західноєвропейських країн змінила формула «соці­альна держава», закріплена в програмних документах багатьох політичних партій, а також у Конституціях ФРН 1949 p., Фран­ції 1958 р. і Іспанії 1978 р. У програмах ліберально-демократич­них партій вона трактується як «держава соціальних послуг». Ідео­логи неоліберализму висувають гасла суспільства з високим рівнем споживання, надання допомоги незаможним, утвердження в суспільному житті відносин солідарності і партнерства. Соці-ал-демократичні партії розглядають соціальну державу як етап переходу до соціальної демократії, а соціальну політику держа­ви як прямий обов´язок, що випливає з наданих громадянам соціальних прав.

Теорія держави благоденства, що відображала настрої й інте­реси середніх шарів, почала активно розроблятися в 50-і pp. в умовах економічного підйому в країнах Західної Європи, США, Японії. Одним з її творців був шведський економіст і держав­ний діяч Гуннар Мюрдаль (1898—1987), автор відомих книг «За межі держави благоденства», «Світова економіка».

К. Мюрдаль стверджував, що загальне благоденство вже до­сягнуто в індустріальних країнах Заходу. Суть теорії суспільного благоденства, як він її формулював, полягає в тому, щоб «мирно і без революції — а фактично замість революції — проводити в капіталістичній державі скоординовану публічну політику, і при­тому з такою ефективністю, яка поступово привела б економіку країни у відповідність з інтересами більшості громадян». Такі держави будуть володіти рядом загальних ознак: поєднання рин­кової економіки з державним плануванням, необхідним для підтримки рівноваги і стабільного росту економіки; тенденція до демократизації політичного життя, що дозволяє перейти до децентралізації держави і передачі частини її функцій органам місцевого самоврядування і добровільним об´єднанням грома­дян; їх участь у розподілі соціальних благ і в «народному конт­ролі, що розширюється». Мюрдаль пропонував вийти за рамки організації благоденства в національних масштабах і покласти ідеї соціальної політики в основу міждержавних відносин. Май­бутнє, на його думку, — за світовим порядком соціального бла­годенства. Люди здатні направити розвиток суспільства відпо­відно до своїх ідеалів.

Як вважає французький соціолог Мішель Крозьє (1922 р.н.), сучасна соціальна держава має потребу в трансформації, перетворенні в «скромну державу», яка прагне поставити себе на службу суспільству, а не командувати ім. «Головною функцією такої дер­жави повинне було б стати прагнення в першу чергу допомогти всім соціальним підсистемам, що складають суспільство, знай­ти найкращі регуляції змін і очолити суспільство, очолити хрес­товий похід за інвестування в якість». Не можна змінити суспіль­ство, не змінюючи державу.