До початку XX ст. серед російських і українських марксистів не було істотних розходжень у поглядах на пробле­ми держави і права. їх поєднувало безкомпромісне протистоян­ня царському самодержавству, капіталізму, прагнення присто­сувати марксистські ідеї до конкретних російських умов, об´єднати пролетарів під марксистські прапори і підготувати ре­волюцію. Ці завдання формулювала у своїй програмі Російська соціал-демократична робітнича партія, що проголосила в 1898 р. створення загальноросійської марксистської партії. Але вже че­рез п´ять років у РСДРП відбувся розкол на більшовиків (при­хильників В. Леніна) і меншовиків (прихильників Г. Плеханова, західноєвропейської соціал-демократії). Ленінська партія «нового типу» відкидала шлях реформ, «буржуазного» конституціоналіз­му, парламентаризму, взявши курс на соціалістичну революцію. Більшовизм, ленінізм, які не так давно звалися «марксизмом XX століття», справедливіше назвати «російським марксизмом XX століття», адже їх ідеологія ґрунтувалася на марксизмі, який В. Ленін і його послідовники-більшовики намагалися пристосу­вати до російських умов, нових політичних реалій початку сто­ліття. Виходячи з цих умов, вождь більшовиків і розвивав марк­систські положення про державу, владу, політику, право.