Поєднання формально-догматичного підходу і фі­лософського позитивізму втілилося в концепції права і держави Габріеля Шершеневича (1863—1912).

Г. Шершеневич виходив з того, що «держава передує праву історично і логічно», «держава є явище первинне, право — вто­ринне», держава є джерелом права. Тому він критично оцінював ідею зв´язаності держави створеним нею правом. «Річ не в тім, щоб зв´язувати державу правовими нитками подібно тому, як ліліпути зв´язували Гуллівера. Питання в тім, як організувати владу так, щоб неможливий був чи був доведений до мінімуму конфлікт між правом, що виходить від влади, і моральними пе­реконаннями підвладних». Він цілком поділяв положення Ієрінга про те, що «право є добре зрозуміла політика сили».

Усі влади в державі спираються на державну владу з її спо­конвічним авторитетом, тоді як державна влада спирається без­посередньо на суспільні сили. Такою є держава з позиції соціо­логії. «Поняття про державу тільки одне — соціологічне». Поняття про державу Шершеневич зводить до трьох основних ознак:

1) сукупність людей, об´єднаних за політичними мотивами;

2) простір (територія), на яку поширюється дія державної влади;

3) наявність державної влади. Що таке влада? За Шершеневичем, влада є можливість нав´язувати свою волю іншому чи іншим, змушувати інших погоджувати свою поведінку з волею паную­чих. Те ж і державна влада — «це здатність пануючих робити свої веління чинником, що визначає поведінку підлеглих, і в основі такої можливості лежить інстинкт самозбереження лю­дини. Страх за своє благополуччя і довіра до органів державної влади, як найкращому засобу його забезпечення, складає інди­відуально-психологічну основу державної влади».

Чим забезпечується правовий порядок проти сваволі держав­ної влади? На думку вченого, — ступенем готовності громадяни­на принести жертви державі, від уявлення, що він втрачає з цією державою. «Громадянин держави, що забезпечує йому особисту і майнову недоторканність, законність і свободу, захист усюди, де б він не був, — готовий на більші жертви, ніж громадянин тієї держави, яка ставиться до нього як до безправного раба. Перший буде захищати державу, як свій будинок, другий — як будинок свого господаря». Таким чином, дії державної влади знаходять­ся цілком під санкцією громадської думки, тобто в сфері моралі.

Поняття про право, за Шершеневичем, зводиться до поняття про позитивне право: «тільки те право, що діє, але не те право, що повинно б діяти». Основне поняття права — об´єктивне пра­во. Суб´єктивне право — похідне. Перше — сукупність право­вих норм, друге — можливість здійснення своїх інтересів су­б´єктом права. Вивчаючи позитивне право держави, вважає вчений, треба досліджувати догму права, тобто основні поняття юридичних наук — джерела права, його норми, правовідноси­ни, застосування права, юридичну відповідальність, державу і суспільство. Сутнісні риси права Шершеневич називає такі: 1) пра­во передбачає поведінку особи; 2) право має примусовий харак­тер; 3) право завжди зв´язане з державною владою. Право, стверджував вчений, — це норма належної поведінки людини, неви­конання якої спричиняє примус з боку державних органів. Інши­ми словами: право — «це правила співжиття, підтримувані дер­жавною владою». Він був проти розширеного тлумачення права, суворо відмежовував його від поняття моральності; концепцію природного права вважав не лише науково неспроможною, але і соціально шкідливою.

Норми права Шершеневич вважав виразом вимог, звернених державною владою до підлеглих їй осіб, «всяка норма права — наказ». Правила, що визначають лад і діяльність самої державної влади (тобто конституція), не можуть мати для неї правового ха­рактеру, адже «писана Конституція є фіксування суспільного по­гляду на взаємини елементів державної влади». Таке праворозу-міння й одержало назву позитивістського, нормативного.

Переважаючою формою права Шершеневич логічно називає закон. «Під ім´ям закону розуміється норма права, що виходить безпосередньо від державної влади у встановленому заздалегідь порядку». Ознаками закону він називає: 1) загальне правило, роз­раховане на необмежену кількість випадків, у формальному се­нсі закон — акт законодавчої влади; 2) норма права виходить безпосередньо від державної влади, є вираженням волі органів влади; 3) ця воля повинна виразитися у встановленому заздале­гідь порядку. Вчений вважав, що примусовий характер права не дозволяє відносити до норм права конституційне, міжнародне і канонічне право.

Вивчати догму і техніку права, вважав Шершеневич, особ­ливо важливо для юриста-практика, що стоїть поза ідеологією і політикою права. Розроблена ним теорія права і держави на ос­нові формально-догматичного методу не втратила свого пізна­вального значення і сьогодні.