Німецький філософ, представник ірраціоналізму і волюнтаризму в філософії Фрідріх Ніцше (1844—1900) розгля­дав питання держави і права в роботах «Грецька держава», «Так говорив Заратустра» (1883—1884 р.), «По той бік добра і зла» (1886 р.), «Воля до влади» (1889—1901 р.) та ін.

Світ, згідно з Ніцше, є становлення, рух, «вічне повернення одного і того ж». Він заперечує суспільний прогрес, протистав­ляючи йому amor fati («любов до долі»). В основі світу лежить «воля», як рушійна сила становлення, пристрасть, прагнення до влади, до розширення свого «Я», до експансії. За Ніцше, у лю­дини «воля до влади» тотожна «волі до життя», в основі якої інстинкт самозбереження і боротьба за існування.

Згідно з Ніцше, вся соціально-політична історія це — бороть­ба двох воль — волі сильних, аристократів духу і волі слабких: юрби, рабів, «черні». Аристократична воля до влади («в кому воля лева») — це інстинкт підйому, воля до життя. Рабська воля до влади — інстинкт упадку, воля до смерті, ніщо. В історії з підйомом пов´язане володарювання аристократії (у давніх Індії, Греції, Римі), яка спирається на нижчі касти чи рабів. Історич­ний період боротьби народу за демократію філософ називає пе­ріодом упадку, що тривав понад тисячу років. Демократія — деградуюча форма держави.

Ф. Ніцше критикує існуючі теорії походження держави («це — неправда!»). Родоначальниками народів, на його думку, були тво­рці — вони наділили вірою і любов´ю своїх одноплемінників. Держава є знаряддям виникнення і продовження насильниць­кого соціального процесу, народження піраміди влади, підпо­рядкування. «Тільки залізні лабети держави можуть згуртувати одне з одним великі маси настільки, щоб міг початися хімічний розклад суспільства й утворення його нової пірамідальної надбудови». Коли в державі втілюється воля аристократи «до про­яву влади чи застосування влади», тоді політика, законодавство, право — інструментарій культури, прояв сили і волі, підйому. Висока культура — аристократична, влада юрби веде до виро­дження культури, декадансу.

Сучасність належить черні. Тому потрібна нова аристократія, ворожа юрбі і всякій тиранії, аристократія, що знову напише слово «шляхетний» на нових скрижалях. Прихильність Ніцше до аристократичної державності, естетизму, заперечення демо­кратії пояснює його різкі і часті випади проти сучасної держави («державою зветься саме холодне з чудовиськ»). Відзначаючи тенденцію падіння ролі держави, філософ вважає, що «менш за все наступить хаос, а швидше за все ще більш доцільна устано­ва, ніж держава, здобуде перемогу над державою». Він розвиває елітарну концепцію устрою «здорового суспільства». Воно поді­ляється на: 1) «вищу касту» (вожді, керівники, генії), які мають право «втілювати щастя, красу, добро»; 2) виконавців їх волі (стражі права, порядку і безпеки; 3) решта маси «посередності», що сама природа призначила бути «суспільною користю, коле­сом, функцією».

Право, за Ніцше, — похідне, вторинне від волі, влади і сили. Саме з цих позицій заперечуються ним ідеї свободи і рівності. Він ділить право на звичаєве (традиції) і «довільне», «наказове». Перше — «легше за все зрозуміле». Друге — «повніше за все продумане». Справжнє природне право — результат війни і пе­ремоги, що створює аристократично-кастовий правопорядок. Нинішній правопорядок у європейських державах є результа­том різних воль до влади, договором сил, що борються. «Без договору немає права». Воно — перевага, привілей сильних. Справедливість у тому, що люди нерівні: «краще повинно пану­вати, і краще хоче панувати!»

«Вища людина», «надлюдина» у Ніцше — символ людини май­бутнього, яка переборює нинішній світ і нинішніх людей, діє поза всякими моральними нормами і з крайньою жорстокістю. Культ сильної особистості, одержимою волею до влади, проти­ставляється ідолопоклонству «зайвих людей» — шануванню дер­жави. «Туди, де держава кінчається, — туди дивіться, брати мої! Хіба не бачите ви райдугу і мости, які ведуть до надлюдини!»

Час королів, дрібної політики минув, пророкував Ніцше. На­ступне, двадцяте століття буде часом великої політики — боро­тьби за світове панування, небачених раніше воєн. Війна необ­хідна. «...Всяке людство, як сучасне європейське людство, потребує не тільки війни, але навіть найбільшої найстрахітливі-шої війни» і тимчасового повернення до варварства. На його думку, не інтересам народів, а інтересам злиттю європейських націй можуть подати допомогу німці «в силу їх старої випробу­ваної властивості бути толмачами і посередниками народів». Зни­щення націй, «принаймні європейських», так що з усіх їх в ре­зультаті безупинних схрещувань повинна виникнути змішана раса — раса європейської людини. Людина виходить з війни більш сильною для добра і зла. Ніцше закликає: «Побратими по війні! Любіть мир як засіб до нової війни, і мир короткий — сильніше, ніж мир тривалий... Війна і мужність здійснили біль­ше великого, ніж любов до ближнього».

Соціалізм німецький філософ відкидає — це «фантастичний молодший брат майже віджилого деспотизму». Він жадає такої ж повноти державної влади, прагне до формального знищення особистості, перетворення її «у доцільний орган колективу». Від­кидаються й революції, повстання пригноблених.

Роботи Ніцше одержали широку популярність тільки після його смерті, підтвердивши його містичне пророцтво: «Тільки післязавтрашній день належить мені. Деякі народжуються по­смертно». Його основні ідеї лягли в основу ідеології фашизму і націонал-соціалізму або були інтерпретовані в її дусі.

Висновки

Таким чином, у другій половині XIX ст. склалися основні напрямки і варіанти ліберальних, анархічних і аристок­ратичної концепцій права і держави. Ліберальні мислителі про­довжили обґрунтування цінності індивідуальної свободи, важ­ливості політичних і юридичних гарантій для неї. Вони бачили головну мету держави в розвитку і забезпеченні права, а держа­вну владу — підпорядкованою закону. Марксистська класова теорія держави і права запропонувала програму радикального звільнення трудящих від гніту, безправ´я, нерівності через рево­люцію і диктатуру пролетаріату. Відмирання держави і права в майбутньому намагався теоретично обгрунтувати й інший соціа­лістичний напрямок — анархізм. їх джерелами, основою в ніц-шеанській концепції виступали воля і сила. Теорія насилля, яка пронизує марксистську і ніцшеанську доктрини, знайде багато прихильників у наступному столітті. Все XX століття піде на їх випробування в політико-правовій практиці. Сформований плю­ралізм вчень про право і державу, розмаїття їх теоретико-мето-дологічних основ також буде виражений ще більш яскраво в наступному столітті.