Починаючи з античності, в пошуках оптимального державного устрою політико-правова думка розглядала анархію негативно як безвладдя, безладдя. З кінця XVIII ст. формується інше ставлення до анархії, що найбільш повно втілилося в теорії анархії П´єра Прудона (1809—1865).

Рушійною силою розвитку суспільства Прудон вважав проти­річчя, породжувані вимогами індивідуального і загального розу­му, особистості і суспільства. Увівши розвиток суспільства в ево­люційне русло шляхом поступової реалізації прав «автономної особистості», які він вважав істинним критерієм суспільного прогресу, можна здійснити перетворення суспільства мирним шляхом. Капіталістична експлуатація праці, яка існує в буржуаз­ному суспільстві, на думку Прудона, тримається на нееквіва­лентному обміні, що порушує закон трудової вартості і веде до по­грабування всіх працюючих класів, у т. ч. «працюючої буржуазії».

Тому необхідний не політичний, а економічний переворот, немож­ливий без зміни погляду на власність.

Що таке власність? «Власність — кража», — відповідає теоре­тик анархізму. Власність і суспільство — несумісні, що пояснює існуючі гострі протиріччя в сучасному суспільстві, неможливість реалізації природних прав людини — права на життя, свободу і рівність. Право власності — природне, але антисоціальне право, вважає Прудон. Земля, як і вода, природні копалини стали сус­пільним надбанням. Єдиною формою власності в суспільстві вар­то визнати працю — єдине джерело власності, «яке не дає ніякого права на присвоєння предметів природи». «Усякий накопичений капітал є власність суспільства, він не може бути нічиєю приват­ною власністю». Правовий інститут приватної власності, за Пру-доном, значимий тільки для буржуазії. З позиції ж робітників, які володіють незначним рухомим майном, цей інститут несправе­дливий, тому що є джерелом доходу, не заснованого на праці.

Експлуатація людини людиною походить з права сильного, вважає Прудон. За правом сильного послідувало право хитрого, з якого походить прибуток промисловця, торговця і банкіра, всі види суспільної нерівності. Другий результат власності — деспо­тизм. Держава не тільки експлуатує суспільство, але і здійснює то­тальний нагляд за всіма діями людей, обплутує їх все зростаючою кількістю законів, що регулюють відносини власників. За допо­могою держави буржуазія зберігає ренту і прибуток, множить свою власність, підтримує несправедливий обмін продуктами праці. «Влада людини над людиною, яку б форму вона не прий­мала, є гноблення. Вища ступінь досконалості суспільства полягає у з´єднанні порядку з анархією, тобто в безвладді».

Посилаючись на підсумки сучасних йому революцій і прак­тику здійснення різних конституцій, Прудон доводив марність і навіть шкідливість політичних перетворень для реального звіль­нення трудящих. Політична організація суспільства, за його те­орією, повинна бути замінена в результаті економічного пере­вороту, економічною організацією суспільства. До цього приведуть поширення ідей позитивної анархії, безкоштовний кредит, за­міна приватної власності володінням.

Майбутнє суспільство буде організовано як федерація віль­них асоціацій, сполучаючих індивідуальну і колективну свободу.

Тут — «свобода, що обмежується дотриманням рівності в засо­бах виробництва й еквівалентності в обміні». Це, «саме доско­нале суспільство, є союз порядку й анархії». Анархія в прудо-нівському проекті предстає як порядок, заснований на інституті взаємовигідних договорів, укладених між собою індивідами, сі­м´ями, групами, містами, провінціями, а не на інститутах дер­жавної влади і закону. «Ніяких партій більше, ніяких авторите­тів більше, необмежена свобода людей і громадян: ось у трьох словах весь наш політичний і соціальний світогляд!» — писав автор «Сповіді революціонера». Свободі в новому світовому спів­товаристві буде наданий «організуючий характер: щоб забезпе­чити рівність між людьми; рівновагу між націями..., щоб земле­робство і промисловість, центри освіти і торгівлі, складові пункти розподілялися відповідно до географічних і кліматичних умов кожної країни, згідно з якістю продуктів, із природними талан­тами і характером жителів і т.д...». Тепер справа за юристами, пише Прудон: «звільнені з хибного принципу власності», вони повинні формулювати закони публічного і приватного права й умиротворяти світ. «Точка опори дана їм».

Таким чином, мета соціалізму, за Прудоном, — звільнити особистість від експлуатації, злиднів, поневолення буржуазією, державою, церквою. Соціалізм — єдино справедливий лад. Ко­мунізм «це — гніт і рабство». Він перешкоджає вільному розви­тку особистості, її здібностей, порушує рівність «тим, що рівно винагороджує працю і лінь, талант і дурість, ледве не порок і доброчинність».

Помітний вплив на розвиток теорії анархізму справила кни­га «Єдиний і його власність» Макса Штірнера (1806—1856). Він піддає ґрунтовній критичній перевірці ідеї, відносини, установи, «нав´язані» людям суспільством, державою, партіями, церквою.

Бог піклується тільки про своє, пише Штірнер, але тому що він в усьому, то вся його справа чисто егоїстична. Людство ба­чить тільки себе, піклується тільки про людство, знає тільки одну справу — своє власне. З метою свого розвитку воно змучує, примушуючи служити собі, цілі народи, як і окремі особистості.

Таким чином, і його справа — чисто егоїстична. Істина, свобода, гуманність, справедливість вимагають також служіння їм. Тру­пи патріотів удобрюють грунт для процвітання народу. Тому най­краще не служити великим егоїстам, а самому стати егоїстом. Таке штірнерівське обґрунтування егоцентризму.

Єдина реальність — неповторне «Я», якому протистоять дер­жава і суспільство. «Держава завжди має лише одну мету — об­межувати, зв´язувати, субординувати окремого, робити його під­леглим чомусь загальному». Вона — «вбивця і ворог самобутності. Ми — держава і я — вороги», — пише Штірнер. Усяку вільну діяльність держава намагається загальмувати і придушити. Ту ж функцію, на його думку, виконує і право. Так чинить всяка дер­жава — абсолютна, конституційна, демократична. У будь-якій дер­жаві «наді мною буде стояти уряд». Держава, закони стоять вище особистості. Штірнер відкидає усі форми тиску на особистість, складаючи фактично кодекс індивідуалістичного анархізму. Він відкидає комунізм, що прагне зрівняти особистість за допомо­гою держави. Суспільний ідеал Штірнера — «союз егоїстів», близь­кий до асоціації автономних особистостей у Прудона.

У противагу анархо-індивідуалізму Штірнера Михайло Баку-нін (1814—1876) розвивав теорію анархо-колективізму.

Анархічна теорія Бакуніна склалася до середини 60-х pp. XIX ст. Утворах «Революційний катехізис», «Державність і ана­рхія» та ін. він виклав свою доктрину. Вона зводиться до насту­пних основних пунктів:

1) Заперечення Бога, його культу і служіння йому. Заміна куль­ту Бога культом людства, проголошення людського розуму єди­ним критерієм істини; совісті — основою справедливості, інди­відуальної і колективної свободи — єдиною творчою силою порядку в людстві.

2) Свобода є абсолютне право всіх дорослих чоловіків і жі­нок. Бакунін не погоджується з кантівським визначенням сво­боди, обмеженою свободою інших: «свобода знаходить у сво­боді інших підтвердження і розширення в нескінченність». Людина вільна тільки серед вільних людей, при рівності усіх. Здійснення свободи в рівності є справедливість. Поважати сво­боду ближнього є обов´язок. Повага людської особистості є ви­щий закон людства. Свобода людини здійснюється лише в сус­пільстві, яке не обмежує, але, навпроти, створює волю індивідам. «Воно — корінь, дерево, свобода ж — його плід». Реальна сво­бода можлива лише за умови солідарності і рівності людей.

3) «Свобода повинна бути єдиним устрояючим початком усієї соціальної організації, як політичної, так і економічної». Вся істо­рія людства, стверджував Бакунін, «була лише вічним і кривавим приношенням бідних людських істот у жертву якій-небудь без­жалісній абстракції: бога, батьківщини, могутності держав, на­ціональної честі, прав історичної свободи, суспільного блага».

Держава не менше зло, ніж експлуатація людини людиною, і усе, що робить держава — теж зло. Незалежно від форми будь-яка держава прагне поневолити народ насильством і обманом. «Макіавеллі був тисячу разів правий, — писав Бакунін, — ствер­джуючи, що існування, успіх і сила всякої держави — монархіч­ної чи республіканської все рівно — повинне бути засноване на злочині. Життя кожного уряду є за необхідністю безперервний ряд підлот, мерзенностей і злочинів проти всіх чужоземних народів, а також, і головним чином, проти свого власного чор-норобочого люду, є нескінченна змова проти добробуту народу і проти свободи його». Держава розбещує і тих, хто наділений владою, роблячи їх честолюбними і корисливими деспотами, і тих, хто примушений коритися владі, роблячи їх рабами. Тому Бакунін обґрунтовує «безумовне виключення всякого принципу авторитету і державної необхідності». Там, де починається дер­жава, закінчується індивідуальна свобода. І навпаки.

4) Здійснити соціальну революцію — значить зруйнувати всі установи нерівності і насильства, в першу чергу державу. На відміну від політичної соціальна революція здійсниться за допо­могою народної сили, народного бунту. Тому що свобода всіх народів солідарна, то єдиній європейській і світовій реакції народи протипоставлять загальну революцію, «яка забезпечить сво­боду і незалежність кожної нації через солідарність усіх націй». Революціонер вперше в російській політико-правовій думці до­пускав свободу і незалежність націй.

5) На думку ідеолога російського анархізму, корінне скасуван­ня держави це — «повернення свободи усім — особам, колективам, асоціаціям, громадам, провінціям, областям, націям — і взаємна га­рантія цієї свободи за допомогою федерації». Політична організа­ція майбутнього суспільства припускає скасування офіційної це­ркви, абсолютну свободу релігійних організацій, абсолютну автономію самоврядних громад, провінцій. «Нація повинна пред­ставляти лише федерацію провінцій, що бажають добровільно до неї належати». Нарешті — «інтернаціональна федерація і революцій­на солідарність вільних народів проти реакційної коаліції ще по­неволених країн».

Соціальна організація майбутнього суспільства, за Бакуніним, передбачає економічну рівність і соціальну справедливість, адже «політична рівність немислима без рівності економічної». Остан­ня означає «рівність засобів для життя, виховання і навчання», за­стосування здібностей кожного індивіда. Тут — рівність чолові­ків і жінок, скасування легальної сім´ї, вільний шлюб, верховна опіка суспільства над дітьми, їх вихованням і навчанням тощо.

У творах Бакуніна піддано критиці «авторитарний комунізм» з його ідеєю диктатури пролетаріату і «народної держави». На його думку, пролетаріат повинен зруйнувати державу як вічну в´язницю народних мас. «За теорією ж п. Маркса, народ не тільки не повинен її руйнувати, навпроти, повинен зміцнити і підсилити й у цьому виді повинен передати в повне розпоря­дження своїх благодійників, опікунів і вчителів — начальників комуністичної партії, словом, п. Марксові і його друзям, які почнуть звільняти по-своєму». «Вони тільки вороги діючих влад, тому що бажають зайняти їх місце», — писав ідеолог анархістів про «доктринерську школу німецьких комуністів».

Анархістська теорія Бакуніна викликала багато відгуків (у За­хідній Європі — К. Маркса, Ф. Енгельса, Р. Штаммлера; у Ро­сії — Г.В. Плеханова, В.І. Леніна та ін.), присвячених її критиці. Вона лягла в основу доктрини анархо-комунізму, яку розробляв у Росії наприкінці XIX — початку XX ст. П.О. Кропоткін.