Повстання декабристів на Сенатській площі у Пе­тербурзі в грудні 1825 р. і Чернігівського полку в Україні були підготовлені таємними дворянськими товариствами — Північ­ним у столиці і Південним в Україні. Маючи загальну мету: ски­нення самодержавства, створення в Росії представницьких уста­нов, скасування станового ладу, кріпосного права і т. д., способи досягнення і конкретні цілі члени суспільств бачили по-різному.

У Північному товаристві обговорювалися проекти консти­туції, складені Микитою Муравйовим (1795—1843). Які найбільш примітні риси його проектів конституції?

По-перше, його проект 1822 р. проголошував народ єдиним джерелом верховної влади і засуджував абсолютну монархію, вважаючи її протиприродною. Влада в майбутній оновленій Росії повинна була Грунтуватися на широкому представництві всіх гро­мадян в органах центральної і місцевої влади. Народ, утворив­ши свою державу за договором, зберігає свій суверенітет і не втрачає свої природні права, вважав автор проекту. «Свобода полягає зовсім не в тому, щоб мати можливість робити все до­зволене законами, як вважав Монтеск´є, а в тому, щоб мати закони, які відповідають невідчужуваним правам людини,... всякі інші закони є зловживання, засноване на силі, але сила ніколи не встановлює і не забезпечує ніякого права».

По-друге, муравйовський проект передбачав рівність прав і обов´язків усіх громадян, скасування всіх станів і чинів. «Усі росі­яни» оголошувались рівними перед законом. «Кріпосницький стан і рабство скасовуються; раб, доторкнувшись землі Росій­ської, стає вільним». Майбутнє суспільство бачилося автору прое­кту як громадянське, а всі його члени — повноправними (крім кочових племен), із правом власності, заснування товариств, недоторканністю особи, житла, власності, свободою совісті, сло­ва, пересувань, правом на правосуддя і суд присяжних. Рівність і свобода («усі люди — брати»), з однаковими суспільними по­винностями законам і владі батьківщини.

По-третє, внутрішній устрій держави передбачав федерацію з 13 держав і 2 областей, які поділяються на повіти і волості. На території України намічалося створення Чорноморської (зі столицею в Києві) і Української (зі столицею в Харкові) дер­жав. Фактично мова в проекті йде не про федерацію, а про нову систему адміністративно-територіального устрою Росії, яка вра­ховує не національний, а історичний, економічний і геогра­фічний фактори. Столицю імперії передбачалося перенести в Нижній Новгород чи Москву — історичний і географічний центр Росії.

По-четверте, формою правління, найкращою для Росії, Му-равйов вважав конституційну монархію, засновану на принципі поділу влади — гарантії їх взаємного контролю в державі.

Законодавчою владою наділяється, за проектом, Народне віче, яке складається з Верховної думи і Палати представників. Остан­ня складена з 450 обраних на два роки представників громадян держав. Верховна дума обирається терміном на шість років. Вона складається з представників держав (по три від кожної, двох — від Московської й одного від Донської області) — всього 42. Кожні два роки вона оновлюється на третину свого складу. Чле­ни Думи повинні бути не молодше 30 років і мати нерухоме чи рухоме майно. Думі належить право прийняття законів, суду над міністрами, верховними суддями і сановниками імперії, об­винуваченими народними представниками.

Верховна виконавча влада належить монарху. «Імператор є вер­ховним чиновником російського уряду», який присягає Народному вічу. Його влада спадкова і за проектом досить велика: призначен­ня міністрів, чиновників, послів, право відкладного вето, права верховного воєначальника, нагляд за виконанням законів тощо. У свою чергу, діяльність імператора й інших чиновників підкон­трольна Народному віче. Виконавча влада держав доручається пра­вителям, обраним вищим законодавчим органом за представлен­ням «урядових зібрань держав» і затвердженим імператором.

Вищим органом судової влади є Верховне судилище (з обра­них довічно Народним віче суддів), яке вінчає систему судів — обласних, повітових («совісних»), за участю присяжних. Судо­чинство передбачалося гласним, здійснюване обраними незмі­нюваними суддями до 70-літнього віку.

Проекти Муравйова (у т.ч. останній — «тюремний») містили вимоги неухильного дотримання законів усіма громадянами ім­перії.

На слідстві Муравйов висловлював симпатії республікансько­му правлінню, хоча республіканський проект П.Пестеля засу­джував як «варварський і противний моральності», що провокує сваволю і беззаконня. Надії на перехід до конституційної монар­хії декабрист пов´язував з військовою революцією, керованою членами таємних товариств.

Більш радикальним проектом державних перетворень була «Руська правда» Павла Пестеля (1793—1826). У чому полягає сенс і основний зміст цього програмного документу Південного товариства?

Насамперед, у вступі до «Руської правди» її укладач дає тлу­мачення «основних понять» — суспільства, держави, народу, їх мети та ін. Так, суспільство (громадянське суспільство) Пестель називає об´єднанням людей із загальною метою: благоденство всього суспільства і кожного його члена. Він розрізняє суспіль­ний і державний устрій, визначаючи державу як влаштоване і приведене в законний порядок суспільство. Воно може існувати тільки за умови рівноваги взаємних прав і обов´язків народу й уряду (підлеглих і повеліваючих). При втраті цієї рівноваги дер­жава переходить зі стану «природного здорового» у «насиль­ницьке і хворобливе». Встановлення такої рівноваги — «обов´я­зок кожного законодавця».

Право «без обов´язку є ніщо». Обов´язки виникають з мети держави: «по можливості найбільше благоденство численної кіль­кості людей у державі». Обов´язки закріплені в законах — духов­них, природних, громадянських. «Кожна людина їм підвладна, — відзначається в «Руській правді», — ніхто не в силах їх скинути, і тому постанови державні повинні бути в такій же згоді з не­змінними законами природи, як і святими законами віри». Ін­шим правилом, що визначає зміст державних законів, служить пріоритет суспільних інтересів.

Організація влади в Росії характеризується як «зловладдя», що вимагає зміни і введення такого порядку, який був би «за­снований на точних і справедливих законах і постановах і не надавав би нічого особистому самовладдю й у довершеній точ­ності засвідчував би Народ Російський в тому, що він складає Громадянське суспільство, а не є і ніколи не може бути чиєю-небудь власністю або приналежністю». Так Пестель сформулю­вав право на революційне повалення уряду, що не виконує обо­в´язки (закони) перед народом.

Соціальна програма Пестеля є радикальною. Він вимагає ска­сування кріпосного права, наділення селян землею («а не мниму волю їм дарувати»), перетворення всіх росіян у власників. Прива­тні землі вільно продаються і купуються. Розміри поміщицької землі обмежуються. Подушні податі заміняються податками з май­на, прибутків і повинні бути прогресивними. Право власності чи володіння оголошувалося священним і недоторканним. Перехід до пропонованого порядку передбачався поступовий.

У «Руській правді» обґрунтовується необхідність введення за­гальнодемократичних прав і свобод: недоторканність особи, рів­ноправність, свобода совісті, слова, зборів тощо. Громадяни оде­ржували рівні права на правосуддя, доступ до державної служби. Встановлюється рівність усіх народів Росії. «Право благоудобс-тва» надає політичну незалежність лише Польщі. Інші цією не­залежністю «користатися не можуть» і повинні скласти єдиний російський народ. «Росія є держава єдина і нероздільна». Феде­рацію Пестель відкидав як відродження «удільної системи».

Політичним ідеалом Пестеля є республіка. В організації вер­ховної влади він розрізняє Верховну законодавчу владу і держав­не правління (виконавчу владу). Верховна влада вручається На­родному вічу, виконавча — Державній думі, а нагляд за їхньою діяльністю — Верховному собору («блюстительная власть»).

Народне віче складають народні представники, обрані на 5 ро­ків із щорічною ротацією 1/5 частини її складу. У ньому зосере­джується виключно законодавча влада. Воно ж оголошує війну й укладає мир. Його ніхто не вправі розпустити.

Державна дума складається з 5 представників народу, обра­них на 5 років, один з них щорічно обирається президентом. їй належить уся верховна виконавча влада, у її відомстві «усі міні­стерства і узагалі всі урядові місця».

Верховний собор складається з 120 чоловік, «іменованих бо­ярами», призначуваних довічно губерніями. Вони затверджують закони, не входячи в їх розгляд по суті, але ретельно перевіря­ючи дотримання усіх формальностей, після чого закон набу­ває чинності. Верховний собор призначає зі своїх членів по од­ному генерал-прокурору в кожне міністерство і кожну область, «утримує в межах законності Народну вічу і державну Думу», має право віддати під суд чиновника будь-якого рівня за зловживання.

Дії влади, державний устрій визначаються Конституцією, яку Пестель називає Державним Завітом. Весь простір російської держави поділяється на 10 областей і 3 повіти. Місцеві органи влади (губернські, окружні, волосні) будувалися за зразком цент­ральних.

Для здійснення «Руської правди» передбачалося проведен­ня військово-революційного перевороту, встановлення Тимча­сового Верховного правління терміном на 10—15 років. Орга­нізація і повноваження цього органу нагадують відому схему Робесп´єра.

Повстання декабристів потерпіло поразку, наочно показавши кризу самодержавно-кріпосницького ладу в Росії. Слідом за Ра-діщевим декабристи першими виступили проти всяких форм раб­ства, за республіку, громадянське суспільство. У своїх проектах конституції вони зуміли поєднати західноєвропейські ідеї, ідеї творців американської конституції з особливостями суспільно-політичного і соціально-економічного розвитку Росії. Водночас у радикальних проектах не знайшлося місця ідеям демократич­ного вирішення гострого національного питання в багатонаціо­нальній імперії. Виключення робилося лише для Польщі. Тіль­ки поет-декабрист К. Ф. Рилєєв у думі «Богдан Хмельницький» і поемі «Войнаровський» зі співчуттям ставився до сподівань українського народу, представляв «мазепінський рух» як «боро­тьбу свободи із самовладдям». Національне питання, а тим біль­ше українське питання надовго залишиться «ахіллесовою п´ятою» російського лібералізму і революційного нігілізму.

Після придушення виступу декабристів державною доктри­ною в Росії стала проголошена міністром освіти графом Уваро-вим офіційна тріада «православ´я, самодержавство, народність». Ця охоронна ідеологія протистояла будь-яким спробам лібе­ральних реформ, національного відродження окраїн імперії. Вона загострила суперечки слов´янофілів і західників про перспекти­ви її історичного розвитку.