У противагу лібералам, що вітали нові явища в по­літичному житті європейських держав і США і прагнули до зміц­нення конституційних основ держави, принципів громадянсько­го суспільства для їх поступального руху до правового ладу, прихильники радикальних і швидких перетворень суспільства і держави розробляли проекти соціалістичного майбутнього.

Серед різноманітної за жанрами соціалістичної літератури 20— 40-х pp. XIX ст. виділялися своєю обґрунтованістю соціалістич­ні вчення Ш. Фур´є, А. Сен-Сімона і Р. Оуена. Загальним для їх творів було, по-перше, неприйняття і різка критика капіталізму, що розвивається, його пороків. Теоретики соціалізму доводили марність одних політичних реформ, пропонували радикальні, «прості», але всеохоплюючі перетворення існуючого ладу; по-друге, прагнення піднятися над гострим антагонізмом класів і облагодіяти все суспільство в цілому. Вони відкидали всякі ре­волюційні дії і свої надії пов´язували з мирною проповіддю пе­реваг нового «розумного ладу спільності», з легкістю переходу до нього; по-третє, їх твори вирізнялися недооцінкою держав­них і правових інститутів у суспільних перетвореннях. Ключова роль приділялася колективістським началам у суспільній і гос­подарській сфері життя людини і суспільства, моральним прин­ципам у їх взаєминах.

Кожний з теоретиків соціалізму щиро вважав свою доктри­ну єдино науковою, правильною й ефективною. Проте їх вчен­ня містять дійсно оригінальні здогадки, наукові осяяння, що представляють цінність для політичної і правової думки.

Французький соціаліст Шарль Фур´є (1772—1837) пишався тим, що відкрив загальні закони «чотирьох рухів» — соціально­го, тваринного, органічного і матеріального, які в суспільстві діють через гру різноманітних людських пристрастей. Зрозуміти їх і відкрити для них нові можливості, нові шляхи до гармонії людини і суспільства, вважав мислитель, значить знайти єдино вірний спосіб переходу до нового суспільства.

Пройшовши у своєму розвитку ряд фаз і історичних періо­дів, людство, згідно з Фур´є, вступило в період цивілізації. Але сучасна цивілізація — «світ дибки, соціальне пекло». Тут — «ти­ранія приватної власності стосовно мас». Держава завжди на боці багатих. Бідний клас «зовсім відтиснутий від влади, позба­влений політичної і соціальної свободи, фактично — і правосу­ддя». Який же спосіб вирішення всіх гострих політичних проб­лем пропонує Фур´є?

Вихід — у найпростішому і малому засобі («іноді досить най­менших засобів, щоб зробити самі великі справи», — пише Фур´є): заснуванні землеробської асоціації (фаланги). Вона відповідає при­страсті людей до багатства і насолод, тому що колективна праця збільшує доход у три, п´ять, сім разів. Як промислово-землероб­ські об´єднання, організовані на кооперативних началах, подібно давньомакедонським військовим загонам (фалангам), вони втор­гнуться в старезний прогнилий лад цивілізації і зруйнують його. Фаланги — ці осередки майбутнього асоціативного ладу, «соціє-тарного порядку» незабаром утворять цілу мережу, яка покриє краї­ну, а в недалекому майбутньому — усі країни і континенти.

Фаланги, за проектом Фур´є, об´єднають від 800 до 1600 лю­дей, відповідно до нахилів і пристрастей кожного («прогресивні серії груп за пристрастю»). Це автономні соціальні утворення, у внутрішнє життя яких не вправі втручатися чи опікувати цент­ральна влада і її апарат. Внутрішнє життя фаланги регулюється лише нормами, установленими добровільно і колективно. її члени високо цінують рівність особистих свобод. Коли батьки сімейств побачать, що у взаєминах між окремими членами фаланг і окре­мих серій у них не терплять ніякого обману, «і що народ, настіль­ки брехливий і настільки грубий при ладі цивілізації, у серіях стає блискучим правдивістю і чемністю, вони переймуться від­разою до цього сімейного побуту, до цих міст, до цієї цивіліза­ції, що є предметом їх нинішньої прихильності; вони захочуть асоціюватися у фаланзі серій і жити в її будинку».

Самим головним і єдино корисним правом людини з усіх прав соціаліст називає право на працю. Він вірно помітив, що без нього нічого не варті всі інші права. На його думку, справедли­вість вимагає і розкріпачення жінки, визнання їх прав.

Таким чином, новий «соцієтарний світ», як вважав Фур´є, перетворить не тільки саму людину, виправить її пристрасті й ідеали, але й увесь світ.

Інший французький теоретик соціалізму — Анрі де Сен-Сімон (1760—1825)´ свій проект майбутньої промислової системи за­снував на концепції історичного прогресу.

Він ділив історію християнства на чотири стадії: 1) з виник­нення християнства — до V ст. н. е.; 2) V-XIII ст.; 3) з ХНІ до 1789 p.; 4) з 1789 р. Сен-Сімон пророкував корінні політичні зміни в сьогоденні, четвертому періоді розвитку. Основи майбутнього суспільного ладу будуть відповідати інтересам величезної біль­шості населення, де восторжествує принцип божественної мо­ралі: «усі люди повинні вбачати одне в одному братів, вони повинні любити одне одного і допомагати одне одному».

Політичні зміни, реорганізація суспільства, згідно з Сен-Сі-моном, відбудуться без участі народу. «Задача буде вирішена в його інтересах, але сам він залишиться осторонь, перебуваючи пасивним». Якщо на перших стадіях історичного прогресу па­нування в суспільстві, на його думку, належало священикам і феодалам, потім — юристам і метафізикам, то політична орга­нізація майбутнього суспільства буде підлегла владі вчених і про­мисловців. Вони «можуть організувати суспільство у відповід­ності зі своїми бажаннями і потребами, тому що вчені мають сили інтелектуальні, а промисловці мають у своєму розпоря­дженні сили матеріальні». Тим самим буде замінене сучасне суспільство, що знаходиться під ярмом дворян і богословів «тільки внаслідок старої звички».

Введення нової, «позитивної стадії» історії, пояснював Сен-Сімон, не вимагає руйнування традиційних державно-правових форм. Зберігаються інститути монархії, уряду і представниць­ких установ. Але вся повнота світської влади зосереджується в парламентській Раді промисловців і вчених. Вона перетворить країну в єдину централізовано керовану промислову асоціацію. Вона буде жити відповідно до розумно розробленого плану гар­монійного розвитку всіх класів суспільства. В асоціації вони складуть три великі класи: хлібороби, фабриканти і торговці.

Промисловці займуть «головне становище» в суспільстві. До них Сен-Сімон відносить хлібороба, коваля, слюсаря, столяра, фабриканта, купця, візника, матроса торгового флоту. Промис­ловець — «це людина, яка трудиться для виробництва чи для доставки різним членам суспільства одного чи кількох матеріаль­них засобів, що задовольнять їх потреби чи схильності». У про­мисловому суспільстві установлять тверду централізацію вироб­ництва, дисципліну, захистять його від марних витрат енергії і матеріальних засобів, максимально підвищать ефективність праці. Тим самим відпаде необхідність в обтяжливих для суспільства різного роду політичних інститутах із усіма їх численними уста­новами і посадами.

Політика і управління, писав Сен-Сімон, будуть зведені пе­реважно до простого адміністрування: управлінню речами і ви­робничими процесами. Вони доставлять «людям найбільшу міру суспільної й індивідуальної свободи», які будуть жити відповід­но до божественної моралі. Проповідь устрою такого христи­янського суспільства і склало зміст «нового християнства» — нової релігії Сен-Сімона і сенсімоністів.

На думку теоретика соціалізму, ближче усього до промисло­вого режиму французька й англійська нації. У Франції для його встановлення досить королівського ордонансу. «Коли фран­цузький народ установить у себе промисловий режим, англій­ський народ без затримки послідує його прикладу». Тоді при­пиняться всі нещастя, на які було приречене людство, «і всі народи на землі, користаючись заступництвом об´єднаних Франції й Англії, будуть швидко, один за одним, в міру розвит­ку їх цивілізації, переходити до промислового ладу». Такі ілюзії живив промисловий переворот, що починався.

У порівнянні зі своїми французькими сучасниками англій­ський соціаліст Роберт Оуен (1771 — 1858) виступив вже в пері­од промислової революції і загострення класових конфліктів, що наклало відбиток на його погляди.

Основний закон природи людини і найбільшу істину, що від­криває шлях до розумного устрою світу, Оуен бачить у людсько­му характері. Останній є результат взаємодії природної організа­ції індивіда і навколишнього його середовища, яке грає у формуванні характеру головну роль. З цього закону природи людини він робив критичний висновок: якщо людина — про­дукт середовища, то в недоліках і пороках людей, у всіх соціаль­них лихах винне соціальне середовище. Таку нині створюють капіталістичні відносини, приватна власність, що породжують жадібність і ненависть, темряву і неуцтво народу, покалічені людські характери і долі.

Як і передові мислителі XVIII ст., Оуен ділив суспільні поряд­ки на розумні, що відповідають людській природі, і нерозумні, не відповідні їй. Усю минулу історію мислитель розцінював як не­розумний період людського існування, обумовлений неуцтвом лю­дей, що не знали закону, за яким обставини визначають характер людини. Нині визріваючий новий спосіб матеріального вироб­ництва підготовляє людей «до розуміння і сприйняття нових прин­ципів й іншої практики, а тим самим — до здійснення найблаго-чиннішої переміни в справах, якої ще не знав світ». Він розраховує на революцію у свідомості людей внаслідок пропаганди істин «науки про формування характеру». Сподівається на доброчинну роль законів, соціальних реформ на користь трудящих, організа­цію профспілок, кооперативів, системи виховання тощо.

Р. Оуен проти насильницької революції, здійснюваної темни­ми, неосвіченими людьми: «Якими б не були існуючі системи божевільними, їх не можна руйнувати руками людей некомпе­тентних і грубих». Хто ж переведе людей до «розумної суспіль­ної системи, заснованої на незмінних законах людської при­роди»?

Піонерами заснування комуністичних общин, як вважав ми­слитель, могли виступити люди, що мають капітали і добру волю: багаті філантропи, ремісники, робітники, землевласники, міні­стри і навіть монархи. Нездійсненність такої ідеї його не лякала навіть після власних невдалих спроб організації комун, що по­глинули чималі кошти Оуена.

Осередком, «молекулою» розумної суспільної системи май­бутнього, відповідно до плану Оуена, повинна була стати кому­на — «селище спільності». Коли їх стане багато, вони утворять федерацію у масштабах країни, а в майбутньому — міжнародну федерацію. Розумна суспільна система назавжди припинить «су­перництво, розбрати і війни, і люди із самого раннього дитинс­тва будуть привчатися сприяти щастю одне одного». Так з пере­творенням світу перетвориться і людина.

Основними принципами життя комуністичних общин, за оуе-нівською «Конституцією общини «Нова гармонія», будуть рів­ність, свобода слова і дії, щирість і доброзичливість, порядок і придбання знань тощо. Усі члени комуни розглядаються як одна родина. «Влада законодавча» за планом вручається загальним зборам громади, що виробляє постанови. «Виконавча влада» — обраній Раді, задачею якої буде виконання загальних постанов, нагляд за всіма справами громади, укладання договорів з поді­бними об´єднаннями і т.д. Кожна громада буде поділена на шість департаментів: сільського господарства, промисловості і меха­ніки, загальної економіки, торгівлі, домашнього господарства, літератури, науки й освіти. Вводиться раціональна і гуманна система навчання і виховання, в результаті відпаде необхідність у заохоченнях і покараннях.

Способом здійснення свого проекту Оуен вважав освіту, про­паганду, наочний приклад. Групи його послідовників існували в Англії, Франції, США і в інших країнах.