У період безпосередньої підготовки Конституції і після її прийняття в країні розгорілася гостра полеміка між рес­публіканцями (антифедералістами) і федералістами з питання про форму державного устрою США. Останні фактично пред­ставляли інтереси великої торгової і промислової буржуазії, план­таторів, які поспішали скористатися плодами війни за незалеж­ність. Зокрема, в серії статей «Федераліст», опублікованих в нью-йоркських газетах 1787—1788 pp., значні державні діячі О. Гамільтон, Д. Медісон, Д. Джей формулювали і обґрунтову­вали федерализм як конституційний принцип; механізми захи­сту Конституції; доктрину судового захисту і тлумачення кон­ституції.

До числа найбільш впливових лідерів федералістів, які відда­вали перевагу федеративному устрою США, належав Олександр Гамільтон (1755—1804). Він був з числа тих значних політичних діячів, хто найбільш вплинув на зміст Конституції. Як член Кон­ституційного конвенту, брав діяльну участь у її розробці.

Федерація, стверджував Гамільтон, буде бар´єром, що пере­шкодить внутрішнім розбратам і народним повстанням. Феде­ральні закони — вищі закони країни, вище законодавчих актів штатів. Жоден їх законодавчий акт, що суперечить федеральній Конституції, не може мати сили. На думку федералістів, тільки сильна центральна влада здатна створити міцну авторитетну дер­жаву, призупинити демократичний рух у країні, що розрісся.

В основу Конституції Гамільтон пропонував покласти мо­дель конституційного ладу Англії з його чітким поділом влади. Смирившись із необхідністю визнання республіканського ладу, обов´язковою умовою вважав створення сильної президентської влади, мало чим відмінної від влади конституційного монарха. У єдиноначальності виконавчої влади бачив «одне з головних до­стоїнств нашої Конституції». Висловлював думку про те, що пре­зидент повинен обиратися довічно, мати широкі повноважен­ня, у т.ч. право контролю законодавчої влади, яка зазнає тиску виборців, призначення міністрів, практично не відповідальних перед парламентом. З цією ж метою пропонував зробити членів Верховного суду, наділеного конституційною юрисдикцією, не­залежними і довічними.

Законодавчий орган мислився Гамільтоном як двопалатний, обраний на основі виборчого права з високим майновим цен­зом. Поділ людей на багатих і бідних, а отже, на освічених і неосвічених, здатних і нездатних керувати справами суспільст­ва має, як він стверджував, природне походження і неперебор­не. Тільки першим за самою природою належить право бути представленими у вищих державних органах і забезпечити ста­більність політичного ладу. Надання такого ж права простому народу неминуче призведе до помилок через його нерозумність і мінливість і послабить державу. Народ — це «звір багатоголо­вий», з яким мудрому правителю варто рахуватись в тій мері, у який розбрати і невдоволення можуть загрожувати його владі.

Конституційний конвент підтримав Гамільтона, який запе­речував проти включення в текст Конституції Білля про права, хоча такі біллі містилися вже в конституціях штатів.

Суди, за Гамільтоном, служать проміжними органами між народом і законодавчою владою. Федеральна судова влада по­винна мати процедуру призначення суддів на необмежений те­рмін (за умови їх бездоганної поведінки), що робить їх незалеж­ними й охороняє судову владу від зазіхання інших влад.

Лідер федералістів був упевнений: три гілки влади не можуть зберегти на практиці той ступінь роздільності, що передбачає Монтеск´є. Вони «зв´язані і злиті з тим, щоб кожна здійснювала конституційний контроль над двома іншими». За схемою Га-мільтона, виконавча влада має тільки меч, конгрес має у своє­му розпорядженні гаманець, а в суддів одна лише мудрість.

Джон Адаме (1735—1826) поділяв погляди Гамільтона й ін­ших федералістів щодо форми державного устрою США. Автор першої фундаментальної тритомної праці «На захист конститу­цій урядової влади в Сполучених Штатах Америки» (1787— 1788 рр.) був противником правління більшості. Він обґрунтову­вав необхідність відокремлення і незалежності законодавчої, виконавчої і судової влади.

У роботі «Думки про уряд» (1776 р.) Адамс захищав достоїн­ства двопалатної легіслатури, виклав оригінальні міркування про бажаність не тільки відокремлення, але і часткове суміщення пов­новажень влади і їх урівноважування. Він, зокрема, передбачав участь виконавчої влади в здійсненні судовою владою ролі по­середника, підтримки результативної рівноваги між владами, що суперничають.

На відміну від Пейна й інших демократів, Адамс допускав і визнавав доцільність монархічної форми правління за умови стримування і взаємного урівноважування влади (знать контро­лює і стримує короля, міністри — знать і т.д.). Монархія, арис­тократія, демократія в чистому вигляді, за Адамсом, — втілення деспотизму. Його ідеал — змішана форма правління, де аристок­ратія є пануючим елементом у державі. Збалансована публічна влада предстає в його схемі двопалатним парламентом (верхня палата — аристократична, нижня — демократична), виконав­чою і судовою владами. Посилаючись на праці Цицерона, він обґрунтовував: саме така форма республіки найбільше підхо­дить для реалізації принципу «правління законів, а не людей». Зібрані автором тритомної праці історичні факти утверджували думку про благотворний вплив аристократії в соціальних і полі­тичних процесах на всіх етапах цивілізації.

Значний внесок у розробку Конституції США вніс і один з лідерів федералістів Джеймс Медісон (1751 —1836), хто також по праву визнаний «батьком американської Конституції». На­самперед, за його значний внесок у розробку ідей республі­канського правління в умовах США, теорію рівноваги відособ­леної влади, які лягли в основу проекту федеральної конституції.

У характеристиці республіканського правління Медісон велику увагу приділяв ролі і значенню соціальних розходжень у суспіль­стві і державі. Самим тривалим за впливом джерелом розходжень і конфліктів, на його думку, є економічні інтереси. Тому більш стабільним і життєздатним, схильним до підтримки помірної фор­ми правління він, слідом за Аристотелем, вважав «середній клас». Він більш вільний від угруповань, багатих і бідних, нерівності влас­ності і забезпечує життєву стійкість великої держави.

Проблему взаємин різних сфер публічної влади Медісон по­в´язував, по-перше, з розподілом «між двома автономними системами державної влади» — федерації і штатів; по-друге, з відокремленням галузей, що складають «загальну масу влади»; по-третє, з розподілом цієї маси влади серед утворюючих її час­тин. Мова йде не тільки про взаємний конституційний конт­роль і урівноважування повноважень, але і про нерівний розпо­діл компетенції влади, позначення меж трьох найважливіших сфер влади — законодавчої, виконавчої і судової. «Таким чи­ном, безпека прав народу гарантується подвійно, — писав Ме­дісон. — Системи державної влади будуть наглядати одна за одною, а разом з тим кожна — наглядати над собою».

Ретельна проробка лідерами федералістів проблеми стримок і противаг у поділі влади і їх закріплення в Конституції зробили досить стійким і ефективним такий поділ, механізм захисту Основ­ного закону. Саме завдяки ґрунтовному політичному і юридично­му підходу «Федераліст» перетворився у професійний аналіз фун­даментальних принципів державної влади, а згодом — у джерело конституційного права для Верховного суду СІЛА, настільну книгу дослідників американського конституційного досвіду.

Висновки

Таким чином, американські мислителі, які жадібно сприйняли ідеї європейського Просвітництва, не внесли істот­но нових положень у природно-правову доктрину, теорію похо­дження держави, поділу влади тощо. їх безперечна заслуга в іншому — у пропаганді й оригінальному трактуванні багатьох просвітніх ідей, розвитку досягнень європейської політико-пра-вової думки. А головне — у їх послідовній і творчій реалізації з урахуванням американських умов.

Наявність радикально-демократичної (Франклін, Пейн, Джефферсон) і помірної (Гамільтон, Адамс, Медісон) течій в американській політико-правовій думці, що відображали різні соціальні інтереси, хоча і привели до різних практично-полі­тичних і конкретно-правових висновків, зате взаємно збагачу­вали їх, сприяли конституційному оформленню США. Якщо ідеї природно-правової доктрини, розвинуті першими, допомогли проголошенню утворення США і були закріплені в Декларації незалежності 1776 р., то творчість федералістів прислужилась теоретичній розробці Конституції 1787 р. Усвою чергу, амери­канська думка й американський досвід стали відтепер зразком, надихаючим прикладом для Європи.