Видатний письменник і філософ Вольтер (1694— 1778) по справедливості вважається натхненником і визнаним лідером європейського Просвітництва. У численних філософ­ських, історичних, драматичних, поетичних творах, публіцис­тиці і роботах з кримінального права і процесу Вольтера відби­лись його політико-правові погляди. У своїй сукупності його міркування, ідеї, сформульовані принципи становлять досить струнку політико-правову програму, що справила вирішальний вплив на погляди радикальних діячів Великої французької ре­волюції. В чому полягає головна суть цієї програми?

По-перше, Вольтер розглядав історію, громадське життя як арену боротьби добра і зла, освіти і неуцтва, забобонів і марно­вірства — винуватців існуючих соціальних зол. Занадто великим є їх вплив на політичні відносини, верховну владу. Розсадника­ми марновірств і неуцтва мислитель вважав церкву, католицизм, темряву народних мас. Високо цінуючи знання, мислитель все ж вважав: атеїзм небезпечний для простолюддя- «Атеїст бідний і злий, який вірить у безкарність, — писав Вольтер, — буде ду­рень, якщо не уб´є вас, щоб привласнити ваші гроші. Чернь стане ордою розбійників». Бог необхідний людям. «Без Бога я сам для себе Бог, я пожертвую світом заради моїх фантазій». Він писав про необхідність освіти, торжество розуму, «природної ре­лігії», під якою розумів принципи моралі, загальні для всього людства.

По-друге, з позицій раціоналізму Вольтер критикує феодальні порядки, абсолютизм сваволю влади, в т. ч. і правову: «людське суспільство, яким править сваволя, схоже зовсім на череду під´­яремних волів, що працюють на хазяїна». Пропонував звіль­нення кріпаків, що належать державі і церкві, викуп поміщиць­ких селян за згодою їх власників. Він закликав скасувати кріпосництво й у Пруссії, Росії, Польщі. В «Історії Росії при Петрові Великому» (1759 р.), ідеалізуючи Петра І, вихваляв його реформи. У своєму «Проханні до всіх посадових осіб королів­ства» (1759 р.) виступив на захист селян.

По-третє, як публіцист Вольтер виступав послідовним бор­цем за правосуддя, гнівно засуджував інквізицію, християнські трибунали. У своїх статтях і листах виступав правозахисником несправедливо засуджених, таврував неуцтво, юридичну безгра­мотність суддів, писав: «Якщо правосуддя зображується з пов´яз­кою на очах, то потрібно, щоб розум був його вожатим». У працях з кримінального права і процесу критикував теорію форма­льних доказів, зокрема, «визнання» звинуваченим своєї вини, захищав найважливіші принципи правосуддя — законності, рів­ності при застосуванні закону, гласності процесу, співмірності покарання злочину, справедливості, участі адвокатів у процесі тощо. Вважав, що карати повинна не людина, а закон, виступав проти страти, катувань. Пропонував здійснити реформу законо­давства, демократизувати його в інтересах людини і держави.

По-четверте, Вольтер захищав природні права людини. Приро­дне право, на його думку, утверджує справедливість у людських відносинах. Самим справедливим вважав свободу і власність. Під свободою просвітник розумів усунення феодальних пережитків, незалежність громадян від сваволі: «Свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від одних законів». Завдяки їй, люди стають не­залежними, автономними суб´єктами політичних відносин і пра­ва. З ідеї Вольтера про перетворення підданих у повноправних громадян, повернення їм невідчужуваних прав — на особисту не­доторканність, свободу совісті, свободу слова і друку та ін., про­ростала нова філософія права з її ідеєю «панування права».

Матеріальною передумовою свободи і незалежності грома­дян в державі у Вольтера виступає приватна власність і рівні пра­ва. «Власницький дух подвоює сили людини, — вважав мисли­тель. — На себе і на свою родину працюють з більшим зусиллям і задоволенням, ніж на хазяїна». Був рішучим противником май­нової рівності (егалітаризму), розумів рівність в політико-юри-дичному змісті: рівність перед законом і судом, рівне право на «підтримку Порядку», участь у створенні законів. Свобода, а не власність зрівнює людей. Не всі будуть багаті, але бідні вільні продавати свою працю тому, хто більше заплатить. Ця свобода замінить їм власність. «Бути вільним, знати тільки рівних — ось істинне життя», — писав філософ.

По-п´яте, відповідно до поглядів Вольтера, на зміну деспоти­чному правлінню прийде царство розуму і свободи, що вже готу­ється («починають мислити, просвіщатися і грамотно писати»). Гарантом реалізації природних прав людини стане держава. її політична організація важлива для філософа не у формі, процедурі влади, а в суті — реалізації в ній свободи. Він виходив з того, що «досконалого державного устрою не бувало ніколи». Самим прий­нятним державним ладом називає республіканський: він усіх більш наближає людей до природної рівності, охоронюваній законами. Така рівність не припускає знищення підлеглості одних іншим: «ми всі в однаковій мірі люди, але ми не рівні члени суспільст­ва», за своєю роллю, місцем в ньому. Зате кожному («і султану, і охоронцю») рівною мірою належать усі природні права — у пра­вомочності розпоряджатись собою, своїм майном. «Я легко при­стосувався б до демократичного ладу», — зауважує філософ, але вважає, що він важко реалізується на практиці.

Політичні реалії Франції й інших абсолютистських режимів Європи уможливлюють, переконаний просвітник, їх трансфор­мацію в «освічені монархії». Зразком мудрого правління Вольтер називає Англію, де влада короля обмежена і де народ бере участь в управлінні. Він вважає, що народи були б щасливі, маючи государів-філософів. «Наступить день, коли у керівництва вста­нуть філософи. Готується царство розуму». Там, де усе підлягає закону, починаючи з королівської влади і церкви, як в Англії, щонайкраще охороняються свобода і рівність.

По-шосте, феодальні порядки, «усе, що я бачу», вважає Воль­тер, сіють революцію. Розчарувавшись в готовності європей­ських монархів до ліберальних реформ «зверху» і під впливом наростання революційних настроїв у Франції, він дійде виснов­ку: заради свободи народ має право на повстання і скинення тира­нів. На урні з його прахом, встановленої 1791 р. у паризькому Пантеоні, були викарбувані безсмертні слова великого Вольте­ра: «Якщо людина поневолена тиранами, вона повинна їх ски­нути». Ставлення основоположника Просвітництва до револю­ції було типовим для французьких просвітників XVIII ст.: міркування про небажаність кровопролиття, про пагубні нас­лідки громадянської війни переростали у впевненість немину­чості революції.

І останнє. «Подібно тому, — писав філософ, — як найбільшим фізичним злом є смерть, так найбільшим моральним злом є, зви­чайно, війна». Він засуджував війни, що тягнуть за собою злочи­ни, грабежі, спустошення, смерть. Однак виправдував війни заради свободи, писав: «Небо дозволяє війни для справи свободи». У сво­їй «Історії Карла XII» (1731 р.) Вольтер виявив співчутливе ста­влення до України, яка уявлялась йому «країною, що завжди пра­гнула свободи й наполегливо боролася за її здобуття».

Таким чином, просвіта, свобода, рівність є воістину девізом політичної доктрини Вольтера. Своїми ідеями він намітив про­граму французького Просвітництва, визначив шлях звільнення від феодальних пут, повалення абсолютизму. Вплив вольтеріан-ських ідей тією чи іншою мірою зазнали просвітники багатьох країн. Він відстоював загальнолюдський прогрес, загальнолюд­ські моральні цінності. «Людство є принципом усіх моїх ду­мок», — любив повторювати він. І у своєму житті був вірним сформульованому ним принципу дії, вибору.