Важливим джерелом наших знань про Русь є літо­писи. Серед них насамперед виділяється така значна історична і політична пам´ятка, як «Повість временних літ», створена у 1113—1117 pp. її автором, принаймні першої редакції, вважа­ється києво-печерський чернець Нестор (бл. 1056—1121 pp.). Які політико-правові проблеми зафіксовані в літопису?

1) Насамперед, він дає розгорнуту відповідь на питання про походження руської держави — «Звідкіль є, пішла Руська земля і хто перший поча в ній княжити». Якщо історію людства Нестор викладає відповідно до Біблії, то історію Русі — з відомостей про розселення слов´ян і зародження державності. Літописець спростовує візантійську концепцію про виникнення Київської держави в результаті хрещення Русі під впливом Візантії. Він приводить відомості про походження перших київських князів з полян, їх перші походи на Царьград (Константинополь). У літо­писі повідомляється, що пізніше слов´янами був покликаний для встановлення порядку варязький князь Рюрик, а його спад­
коємці — київські князі по праву стали вважатися старшими серед руських князів.

Хроніка історичних подій на Русі в «Повісті» пов´язана з іс­торією європейських країн і підтверджує: «народ руський» — не без роду і племені, має свою історію, якою може пишатися.

2) У центрі «Повісті» — діяння київських князів, утвердження їх династичної влади, драматична боротьба за київський пре­стол. Критеріями оцінки політичної діяльності київських і уділь­них князів у літописі виступають її результати, наслідки для держави і народу. Автор прагне до об´єктивності, уникає ідеалі­зації навіть Володимира — хрестителя Русі. Князь до свого хре­щення «був ненаситний у блуді», «мав кілька дружин» і сотні наложниць, але потім змінився і жив «у страху божим». Не замов­чує він і політичні помилки князів, у т.ч. Ярослава Мудрого, Ярославичів, що мали фатальні наслідки для єдності держави.

3) У християнському дусі Нестор-літописець трактує приро­ду влади, права. «...Бог дає владу кому хоче, постановляє царя і князя Всевишній тому, кому хоче дати. Коли яку землю уподо­бає Бог, то ставить їй царя і князя праведного, котрий любить суд і правду, і право заводить через суддю, що править суд. Коли ж правдиві князі на землі, то багато гріхів прощається землі тій, а коли злі і лукаві бувають, то ще більше зло наводить Бог на землю ту, оскільки є главою землі тієї». Як і для Іларіо-на, ідеалом для Нестора є союз, співпраця між світською і духовпою владою. Зразком такої співпраці для нього теж виступає Володимир Великий, котрому єпископи давали поради, у т.ч. про міру покарання розбійників, «але після встановлення про­вини». Вони повчали князя: «ти поставлений Богом на кару злим і на милість добрим». Завдяки співробітництву з церквою діяв «по правді» і Ярослав Мудрий. За Нестором, у добрих спра­вах київських князів їх радником виступає сам Бог.

4) Літопис проливає світло на правові звичаї, державні тради­ції Київської Русі. У «Повісті» знаходимо відомості, зокрема, про дотримання традиції в час небезпеки скликати віче. Не­стор-літописець свідчить, що думка віча при зміні влади київ­ського князя була вирішальною. Так, віче запросило Мономаха на престол. Воно ж могло наділити князя надзвичайними пов­новаженнями, прийняти (затвердити) рішення щодо фінансів, податків і т.п. У всіх важливих питаннях великий князь «тримав раду з бояри».

5) Як історик, Нестор-літописець добре розуміє політичне зна­чення історичних уроків, їх повчальний характер. Так, на при­кладі братовбивчої політики Святополка він ілюструє її наслід­ки для держави і самого князя, що закінчив своє «зле життя» між Чеською і Лядською землею. «Се Боз явив на показ князям Руським, — підкреслюється в літописі. — Нехай хто таке сотво­рить, знають про це, і вони, коли зроблять подібне зле брато­вбивство, таке ж приймуть покарання, але більше цього, тому що вже знають, що було». Такі уроки застерігали від міжусо­биць. Але вирішального значення для політичного виховання київських князів автор літопису надає позитивному досвіду їх по­передників. Він вихваляє Володимира, Я.Мудрого за масштабне містобудування, будівництво церков і монастирів, за любов до книг і знань. Тут — цілий гімн книгам і знанням. «Велика-бо користь буває людині від науки книжної, — пристрасно пропо­відує Нестор, — тому що книги вказують нам і вчать нас, як йти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманість добуваємо зі слів книжних. Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, це джерела мудрості. Книги — бездонна глибина, ми ними в журбі утішаємося, вони — вузда для тіла і душі». Як бачимо, літописець добре розумів роль освіти, знань для людини і дер­жави.