Більш ніж тисячолітня епоха Середніх віків (V— XIII ст.) у Західній Європі була часом становлення станового фео­дального суспільства, що знаходилося під пануючим впливом християнської релігії і римсько-католицької церкви. У руках свя­щеннослужителів політика і юриспруденція, як і всі інші науки, залишалися прикладними галузями богослов´я. Відома біблійна формула: «Немає влади не від Бога, існуючі же влади від Бога встановлені» перетворилася в незаперечну догму феодального ладу. Вищим і чи не єдиним джерелом істини визнавалося Святе Пи­сання і догмати офіційного віровчення католицької церкви. По­силаннями на Біблію обґрунтовувалися станова нерівність, при­вілеї феодалів, залежне становище селян. Церква оберігала й античну культурну спадщину, в т.ч. і правову культуру, сприяла залученню європейців до нових для них етико-правових христи­янських цінностей, до писемності, писаного закону.