Чому оцінки однієї й тієї самої дії або вчинку неоднакові? Чому одну людину обурює поведінка, яку інші розцінюють як нормальну? Та й взагалі, як слід поводитися? Давайте пого­воримо про те, що таке службовий етикет.

Етикет тісно пов´язаний із життям суспільства як не­від´ємна складова культури. Зокрема, етикет службових вза­ємин, підсумовуючи й розвиваючи духовну культуру людст­ва, є логічним виявом найкращих норм і правил поведінки. Він набуває сенсу обов´язковості повсякденного шанобли­вого ставлення до людей, незважаючи на їхню посаду або суспільне становище. Чемне поводження із жінкою, шаноб­ливе ставлення до старших, дотримання форм вітання, пра­вила ведення розмови, поведінка за столом, дотримання ви­мог, що висуваються до одягу, — всі ці правила пристойнос­ті віддзеркалюють загальні уявлення про гідність людини, про норми взаємовідносин між людьми у службовій царині.

Етикет службових взаємин — це сукупність найдоцільні­ших правил поведінки людей у трудових колективах, зумов­лених найважливішими принципами загальнолюдської мо­ралі й моральності.

На початку XX століття вельми поширеною була "Пам´ят­ка правил поведінки співробітників установи", де, зокрема, йшлося: "Ми проводимо на роботі кращу частину свого жит­тя. Тож треба навчитися працювати так, щоб робота була легкою, і щоб вона слугувала постійною життєвою школою".

Виконуючи свої службові обов´язки, всі ми стаємо об´єк­том уваги інших: як ми входимо, як вітаємося, як сідаємо та стоїмо, як розмовляємо і як слухаємо, як запитуємо і як від­повідаємо, — все це зумовлює обговорення та осуд, указує на придатність або непридатність на роботі.

Для успіху будь-якої діяльності на роботі необхідно бути чемним у спілкуванні з людьми будь-якого рангу; у службо­вому приміщенні говорити мало і неголосно; по телефону розмовляти напівголосно і стисло, стежити за культурою мов­лення, ніколи не дозволяти собі сваритися, бути охайним і акуратним в усьому. Час — матеріальна цінність, тож еконо­мія свого і чужого робочого часу — це ефективне джерело виробничих успіхів усього колективу. Треба бути уважним до чужої думки, навіть якщо вона виявиться хибною, а спросто­вуючи її, виявляти терпимість, тактовність, ніколи не драту­ватися. Безтактність вражає того, кому вона адресована, й принижує того, хто її припускається.

Етикет службових взаємин стосується всіх — і підлеглих, і керівників. Правила й вимоги етикету є обов´язковими для кожного, бо сприяють створенню здорового морально-пси­хологічного клімату і піднесеного настрою. Добре, якщо лю­дина має почуття гумору й цінує його в інших. Учені довели, що гарний настрій позитивно впливає на здоров´я людини і підвищує продуктивність її праці. Керівникові завжди слід па­м´ятати, що зауваження підлеглому варто робити віч-на-віч. Треба вміти визнати свою помилку, якщо ваше розпоряд­ження виявилося хибним; вміти заохочувати, вміти карати; бути коректним, не дозволяти собі сперечатися через дріб­ниці. Треба бути доброзичливим у взаєминах із товаришами по службі та підлеглими; вести розмову в делікатній формі.

Кожен співробітник установи має володіти загальною культурою, інтелектом, бути порядною людиною. Особливо­го значення завжди набуває моральний потенціал.

Основною моральною умовою службових взаємовідно­син між керівниками і підлеглими є повага до гідності інших, так само як і до власної, адже по-справжньому інтелігент­на людина не вдається до брехні, пихатості, лицемірства, зарозумілості та інших вад, які принижують і ображають лю­дей, котрі її оточують. Отже, ввічливість — найголовніше правило етикету службових взаємин. Професор Ф.Углов і лікар-психіатр Б.Драбкін зазначали, що якби у службовій розмові справа дійшла до бійки і людині зламали б руку або вивихнули щелепу, винуватця травми негайно посади­ли б на лаву підсудних. Але чомусь миряться з тим, що, спілкуючись, люди завдають один одному моральні каліцт­ва, не менш жахливі за фізичні травми. На думку доктора К.Яніса, перелом кістки анітрохи не серйозніший, ніж трав­мована нервова система.

Правила службового етикету радять залишати за межами установи, підприємства свої негаразди та прикрості. У служ­бовому колективі має панувати принциповий стиль відносин, що не припускає суто особистих, інтимних симпатій і антипа­тій, міжособистісних ексцесів, що внеможливлює різноманітні плітки, пересуди, взаємні образи, чвари або істерику.

У службовій обстановці найліпшою формою спілкування є звертання на "Ви", особливо у тих випадках, коли людина, до якої ви звертаєтеся на "ти", не може вам відповісти тим самим. При звертанні співробітників один до одного дуже багато залежить від загальної культури взаємин у колективі, від приятельських симпатій та антипатій, сформованих зви­чок. Але в будь-якому разі звертання до товаришів по службі тільки на прізвище є недоречним.

Чемний, культурний керівник установи ніколи не дозво­лить собі принижувати підлеглого, зокрема ображати його грубим, образливим звертанням на "ти".

Проти образливого, принижуючого людську гідність не­рівноправного й однобічного "ти" виступали найпрогресив-ніші, демократично налаштовані письменники. У п´єсі А.П.Че­хова "Вишневий сад" студент Трофимов говорить, перелі­чуючи хиби освіченого суспільства: "Називають себе інтелі­генцією, а обслузі кажуть "ти", з мужиками поводяться, наче з тваринами".

У романі Горького "Мати" революціонер-робітник вима­гав звертання на "Ви". На питання жандармського офіцера: "Ти, Знахідка, притягався вже до дізнання з політичних зло­чинів у Ростові та Саратові?", Знахідка відповів: "У Ростові притягався й у Саратові теж ... Тільки там жандарми гово­рили мені "Ви"..."

У 1917-1920 роках в армії набув чинності указ, який забо­роняв офіцерам "тикати" солдатам і встановлював обов´яз­кове обопільне і рівноправне "Ви".

Деякі керівники, які дозволяють собі звертатися до під­леглого на "ти", намагаються пояснити це батьківським став­ленням до співробітників, утім, не визнають від них відповід­ного "ти", навіть якщо співробітник його одноліток чи навіть старший. Можна впевнено стверджувати, що такий началь­ник, попри звичку тикати, ніколи не дозволить собі зверну­тися на "ти" до вищого начальника.

Часом можна зустріти керівника, "смертельно" зайнятого. На вигляд він людина усмішлива. Це навіть по телефону, з голосу чутно. А вже коли зустрінешся з ним... Та й що тут казати? Дрібне, суто бухгалтерське питання він вирішує міся­цями! Посмішка не сходить з його обличчя. Він жартує із кожним, хто до нього телефонує (весь час обігруючи свою смертельну зайнятість), жартує із секретаркою, коли та за­ходить. На її запитання, що робити з якимось набридлим замовником, він, не відриваючись від паперів, із посмішкою відповість: "Ну, люба, ви ж знаєте, як можна культурненько відшити прохача".

Такого начальника можна назвати "бюрократом". "Бю­рократ— це такий різновид виконавців, котрі, перебуваю­чи "при виконанні", елементарного не виконують". Нероб­ство — це ідеал їхнього духовного комфорту. Звернися до них узимку по сніг — не дадуть. Відмовити — найвища ра­дість для них.

З´ясовувати з бюрократами будь-які відносини — мар­на й навіть небезпечна річ. Людської мови вони не розумі­ють. Адже поки ми витрачаємо не за адресою дорогоцінні емоції й нерви, бюрократ нахабніє у своєму корисливому спокої, відпрацьовує витончену систему дрібних знущань над нами.

Тож що треба робити? Триматися з бюрократами по­трібно суто офіційно. Час виробляти в собі службовий анти­бюрократичний імунітет.

Правила етикету вимагають не забувати, що жінка на ро­боті не тільки співробітниця, колега, вона напрочуд безпо­радна перед сваволею "столоначальника". Вихована люди­на і на службі пропустить жінку вперед, відкриє їй двері, втримається від уживання брутальних слів, підведеться, якщо жінка підійшла до нього і звернулася з якимось питан­ням. Запропонує їй сісти. Разом із тим ці форми ввічливості не мають заважати головному — роботі.

Чоловік може не відриватися від справи, щоб подати жінці-співробітниці пальто, коли вона йде з установи. Але він не може не допомогти їй одягтися, якщо опинився по­руч у гардеробі. Жінка не має ображатися на чоловіка-ко-легу, якщо його ввічливість матиме дещо "усічений" харак­тер. Якщо зазвичай чоловік підводиться, коли до нього звер­тається жінка, котра стоїть поряд, то за службових умов він може цього не робити.

Етикет службових взаємовідносин, його норми і правила зобов´язують пам´ятати: робочий стіл, за яким працює жін­ка, не прикрашають виставлені сумочки, торби, капелюхи, пудрениці тощо. Краще знайти для них інше місце.

Бажано, щоб у службових взаємовідносинах була при­сутня доброзичливість. Наприклад, в окремих колективах уко­ренилася традиція відзначати дні народження співробітни­ків. Традиція сама по собі чудова, проте чим менший розмах має святкування, тим краще. У збиранні коштів на придбан­ня подарунка не зобов´язані брати участь усі члени колекти­ву. Беруть участь лише ті співробітники, хто цього бажає. Будь-який примус суперечить доброзичливості. Вітаючи спів­робітника, можна сказати: "Подарунок від Іваненка, Петренка, Сидоренка і від мене".

Приймаючи вітання, ювіляр підводиться. У відповідь на вітання можна запропонувати скромне частування: каву, тіс­течка. Пишні частування в робочій обстановці недоречні, до того ж вони немовби зобов´язують до схожого бенкету на­ступного іменинника. Якщо у подарунок отримано ласощі, ними звичайно пригощають товаришів по службі. Отримані у подарунок квіти треба віднести додому.

День народження керівника відзначають залежно від сформованої традиції у конкретному закладі. Найприйнятні-ша форма привітання — поставити квіти на його письмовий стіл. Якщо співробітники неодмінно хочуть піднести подару­нок, слід мати на увазі, що найкращим подарунком, крім кві­тів, буде книжка.

У службовому етикеті неабияку роль відіграють і такі мо­ральні якості працівника, як сумлінність, порядність, шаноб­ливість, коректність, тактовність, точність, делікатність, чуй­ність, скромність і простота, співчуття і милосердя. Без цих якостей людина (хоч би яку посаду вона обіймала) — це па­родія на людину.