Культура одягу. Іноді достатньо одного погляду на лю­дину, щоб оцінити її смак і манеру вбиратися. Одяг підкрес­лює гарний смак одних і несмак інших. Елегантно одягнена людина завжди почуває себе упевненішою. Адже говорять — зустрічають за одежинкою. Охайність — ознака ввічливості, але треба пам´ятати, що займатися туалетом можна тільки вдома. До вимог моди належить ставитися творчо, виходячи зі своїх принципів та ідеалів, а також із того, що личить до фігури та обличчя. Дотримуючись вимог пристойності та скромності, бажано пам´ятати, що "стиль як атлас часто мас­кує коросту" (А.Камю). Ще Дон Кіхот наставляв свого вірно­го друга Санчо: "Ніколи не ходи, Санчо, розперезаним і не­охайним: безладдя в одязі є ознака розслабленості духу".

Інтелігентні люди вбираються скромно або вишукано, але неодмінно охайно і з почуттям міри, підбираючи одяг за ві­ком, характером, способом життя, помічають вади у своїй зовнішності й не вип´ячують їх невдалим костюмом. Вони не цураються моди, слідуючи сформульованій А.П.Чеховим дум­ці, що в людині все має бути прекрасним, — і обличчя, і одяг, і душа, і думки...

У здоровому, цивілізованому суспільстві панує здоровий естетичний смак. Смак — володар моди. Мода — служниця смаку. Смак, або естетичне судження — сума уявлень людини про красу. Спроможність відрізнити гарне від потворного ви­являється в особистих преференціях, схильностях. Як побу­дований побут, якою є поведінка людини, багато в чому зале­жить від естетичного смаку. Для Гегеля "естетичний смак — це духовно-практична естетична потреба людини".

Смак — внутрішній образ людини, атрибут культурного способу життя. Людина не народжується з гарним смаком,

вона здобуває його в процесі виховання.!/ Вдягатися зі сма­ком — значить виявляти увагу до людей, до свого оточення./ Смак виражає оцінку тих або інших якостей і властивостей предметів. Людина із зіпсованим смаком захоплюється "псев­докультурою", "псевдовитонченістю".

Оскільки смаки різні, неминучими є боротьба і супереч­ки з міщанським смаком. Мері Куан (нагороджена орденом Британської імперії) мала приголомшливий успіх: її міні-спід­ниця принесла їй величезний прибуток. У Лондоні є ательє готової сукні "Мила страшила", де можуть пошити сукню, "прозору, як акваріум".

(Турбота про красу одягу — дурість, але не менша ду­рість — не вміти добре вдягатися. За правилами етикету, смак додає впорядкованості естетичним переживанням. Смак — це гармонія, єдність між гарними манерами, костю­мом, зачіскою, що визначаються внутрішньою культурою, сус­пільною практикою і виражаються в поведінці людини через вчинокДСмак — це характеристика особистості загалом. На­самперед він передбачає охайність. Домашні терези та дзер­кало — кращі порадники для тих, хто намагається виглядати елегантно. Хоча б раз на місяць потрібно зважуватися, що­дня дивитися у люстерко перед виходом із дому. Не вірте дзеркалові, підвішеному із нахилом, воно приховує зайву пов­ноту, не дає об´єктивного уявлення про зовнішній образ.

Проте зовнішня охайність ще не найголовніше. Варто до­тримуватися чистоти внутрішньої. Відповідно до правил гар­ного тону, взуття слід утримувати в чистоті, особливо в до­щову погоду. Волосся завжди має бути чистим і блищати. Чоловікам щодня належить голитися.

Мода, як ми вже згадували, — служниця смаку. Об´єк­тивно ніяка мода не буває гарною або потворною, вона не має постійних критеріїв. Те, що ще вчора здавалося неприй­нятним, сьогодні здається природним.

Культура, звичай і мода діалектично взаємозалежні, взаємодіють як загальне, особливе й одиничне. Звичай зумовлює сталість культури, мода —її мінливість. Звичай — це застигла, тривала мода, а мода — це мінливий звичай.

"Мода відрізняється від звичаю або, точніше, вона стано­вить особливий різновид звичаю"¹. Вона частково вбирає в себе звичай, розвиває його за нових соціальних умов. Зви­чай дає поштовх розвиткові моди.

"Мода — це... оновлення. Принцип, якого споконвіку до­тримується природа. Дерево скидає старе листя, людина — обридлий одяг. Коли речі стають занадто звичними, люди від них втомлюються. Мода рятує від стомливої однаковості. Люди хочуть подобатися один одному: бути красиво вдягне­ними, добре виглядати — природна потреба", — писав відо­мий французький художник-модельєр П.Карден.

Завдяки цій властивості людської природи ми час від часу оновлюємо свій гардероб. Примирення із черговою модою часто буває процесом нелегким, майже завжди во­на спочатку багатьох шокує. Але через певний час (іноді через рік) нова мода неминуче змусить вас підкоритися, а півтора-два роки потому здаватиметься вам єдино прий­нятною, і людина, звикнувши до неї, знову протестуватиме проти якихось інших нововведень. Річ модна слугує три ро­ки (якщо говорити про дамські гардероби) і п´ять (якщо йдеться про чоловічі). Триматися за стару моду не варто, ліпше здаватися без бою. Мода повертається, але ніколи в такому самому вигляді не приходить: модними будуть речі схожі, але інші.

Мода як особлива форма соціально-психологічного спіл­кування людей сприяє формуванню масової поведінки. Як же створюється мода і що лежить в основі її створення? Насамперед її створює фантазія, а також соціально-психо­логічні явища — навіювання, імітація, захоплення, громадсь­ка думка, виокремлення, уподібнення тощо. Але головну роль у виникненні моди відіграють навіювання й імітація.

На навіюванні значною мірою грунтовані шкільне вихо­вання, реклама, звичаї. Крім того, одна людина (або група) впливає на іншу. Наприклад, виникає бажання брати участь у концерті — співати, скандувати, плескати в долоні в такт, hозгойдуватися, танцювати... Людина навіть не підозрює, що вона "заразилася", часом не усвідомлює свої дії.

Активнішу роль у становленні моди відіграє імітація. Імі­тація — відтворення людиною певних рис поведінки іншого, його вчинків, дій, манер. Як механізм моди імітація відтво­рює поведінку однієї особи в масовому масштабі. Імітація в моді є багатоманітною: людина наслідує квіти (зачіска "хри­зантема", модна лінія "троянда"), комах (кольори метелика-бражника), пташок (зачіска "вінценосний журавель"), тварин (пальто силуету "кажан", зачіска "лев", "кінський хвіст", "со­бачі вуха", танець "манки", тканини "під леопарда", "під зеб­ру", "під далматинських догів"); інших людей (жінка — чоло­віка, чоловік — жінку, літні — молодих, європейці — японців); літературних героїв або історичних осіб (Гамлета, Чайльда Гарольда, Наполеона тощо), артистів кіно та естради.

Свого часу Оноре де Бальзак писав: "Мода завжди була думкою, вираженою у костюмі". Вихідний костюм завжди має бути в бойовій готовності (вичищений, ґудзики та гач­ки пришиті). У порядку слід тримати й взуття, панчохи, шкар­петки, запонки, краватку, адже вони в будь-який час мо­жуть знадобитися.

В офіційній обстановці піджак завжди має бути застебну­тим. У застебнутому піджакові входять до знайомого, в рес­торан (особливо в товаристві жінки), в кабінет на нараду, до глядацької зали. Якщо ви сидите у президії за столом або виступаєте з доповіддю, піджак також має бути застебнутим. Розстебнути ґудзики піджака можна під час вечері або в кріс­лі театру (нижній ґудзик піджака не застібають ніколи).

Темний костюм доречний з нагоди захисту дисертації. Вдома халат або піжама слугують тільки для того, щоби вранці та ввечері пройти у ванну кімнату. Іншим часом потрібно вдягатися в домашній, зручний, чистий одяг. На літо дуже доречно мати бавовняний костюм. У гостях у близьких дру­зів можна попросити дозволу зняти піджак, на інших при­йомах слід чекати, коли це запропонує господар.

Особливо красиво належить вдягатися вдома жінці, що необхідно для її власного гарного самопочуття, не кажучи вже, що в дім можуть зайти й чужі. Жінка може пристосува­ти старі речі так, щоб вони перетворилися на пристойний домашній костюм (він має бути не тільки зручним, а й су­часним). Капці (й у чоловіків, й у жінок) не мають бути стоп­таними, але неодмінно — чистими. Якщо гість заскочить вас у піжамі, на неї слід одягти халат.

Оскільки мода змінюється, змінюються й наші уявлення про красу і принадність зовнішнього вигляду людини. На початку XX сторіччя миловидність жінки визначали профіль, великі очі, пишне волосся. У 1920-х роках у зв´язку зі змі­ною довжини спідниці найбільшу увагу почали приділяти стрункості ніг. Звісно, великі очі й пишне волосся — вели­кий дарунок для жінки. Та якщо природа цього не дала, не варто засмучуватися (допомагає косметика, перукарське мистецтво).

Сьогодні найважливіше — це силует, загальні обриси фі­гури. Стрункість фігури, модні сучасні лінії одягу є визначаль­ними. Неабияке значення для цілісного образу мають жести, хода, зачіска, взуття. Елегантність залежить від смаку, почут­тя міри та інтелекту. Головне — знайти свій стиль і зуміти пристосувати його до моди сьогодення. Маючи на меті до­сягнення елегантності й гармонії, конче важливо виховувати в собі почуття пропорції та кольору. Мода порушує важливе пра­вило вихованості, відповідно до якого не варто виокремлюва­тися із середовища собі подібних, привертати до себе увагу.

Добре вихований чоловік завжди має при собі два носо­вичка: один — у кишені штанів (котрим користується за при­значенням, не зминаючи після вживання!); інший — абсолют­но чистий — у внутрішній кишені піджака (протерти окуляри, вийняти з жіночого ока смітинку тощо). Останніми роками на­були поширення одноразові носивички-серветки. Це вельми зручні й гігієнічні дрібнички. Не слід забувати про них!

Одна з головних таємниць елегантності — це зручність нашого костюма, можливість почуватися в ньому спокійно і вільно. Одяг не має обмежувати рух, заважати нахилитися або піднести руку, одне слово, вимагати всілякого обсмику­вання. Чим менше костюм нагадує про себе, тим краще.

Дама, що сидить у гостях у наполовину знятій витонченій туфельці (бо вона їй тисне ногу), виглядає менш елегант­ною, ніж їй того хотілося б.

Чоловік, закидаючи ногу на ногу, не повинен підтягати штанину до краю шкарпетки. Жінка, сідаючи, не піднімає сук­ню або пальто.

Варто знати, що чорний колір старить людину. І не тільки тому, що це колір жалоби, а й тому, що на чорному тлі вияс-кравлюються зморшки (вони менше помітні, якщо обличчя освітлене знизу: саме цим визначається ефект білого комір­ця, білої блузи, білої чоловічої сорочки). Лампи денного світла мало кому додають свіжості. Жінці не варто вдягатися суто з метою справити враження на приятельку. Треба обов´язко­во зважати й на близького чоловіка. Цілком виправданим буде прагнення жінки вдягатися так, щоб передусім подоба­тися саме йому. Ігноруючи смаки й оцінки чоловіка, жінка поводиться недипломатично. Зрештою це призводить до того, що вона перестає подобатися. Чоловік, своєю чергою, має цінувати прагнення своєї подруги виглядати нарядно й су­часно, а отже, бути уважним — помічати нову зачіску або сукню, не забувати з цього приводу зробити комплімент.

Етикет і мода схожі тим, що вони стосуються зовнішніх форм поведінки, але різняться за термінами дії та соціаль­ним резонансом: мода динамічніша за етикет, вільніша, ети­кет найчастіше ставить за обов´язок людини дотримуватися моди, натомість остання нерідко порушує етикет.

Етикет гостинності. Звичай гостинності — найдавніший зі збережених із давнини ритуалів.

Що ви думаєте з приводу гостинності? Чому і навіщо люди ходять або приїжджають у гості один до одного?

Гостинність є не тільки одним із засобів неформального спілкування людей, а й формою захисту людини, що потре­бує притулку, тепла і турботи, виявом співчуття, співпережи­вання, милосердя, розуміння і порозуміння.

Порушення законів гостинності як із боку хазяїна дому, що відмовився прийняти людину, котра прохає про захисток і нічліг, так і з боку гостей, що образили своїм недостойним поводженням святість його оселі, що їх зігріла, за всіх часів вважалося найтяжчим порушенням моралі й моральності, ка­ралося суспільним осудом, презирством до того, хто не за­хотів дотриматися звичаїв і традицій предків.

Звичай гостинності, грунтований на принципах і нор­мах загальнолюдської моралі й моральності, за наших ча­сів істотно змінився у своєму церемоніальному, ритуаль­ному плані, втім, значення свого не втратив. У гості один до одного люди йдуть і приїжджають навіть із далеких країн не тільки за особливим викликом, запрошенням, а й тоді, коли відчувають цілком природну потребу завітати до дру­зів, рідних, близьких.

Умовно оселі можна розподілити на відкриті й закриті. До відкритих належать ті, де гості бувають якщо не щодня, то раз на тиждень обов´язково. Приходять сюди й у справах і без діла: поспілкуватися, обговорити наболілі питання, по­радитися, поділитися радістю або сумом, просто випити ка­ви або чаю, дізнатися де що робиться, що нового у світі. І тут не постає питання, як краще прийняти гостя: пригоща­ють його тим, що є в домі, влаштовують на нічліг, виходячи з наявних можливостей, часом гість самостійно обслуговує се­бе, якщо господарі зайняті й не можуть приділити йому до­статньої уваги.

У тих випадках, коли у відкритому домі готується урочис­тий прийом із приводу знаменної події або дати, трудність найчастіше полягає в тому, що визначити заздалегідь точну кількість гостей майже неможливо: можуть прийти не клика-ними, не очікуваними, але бажаними всі друзі родини. У та­ких домах, як то кажуть, усе не за правилами, але чомусь саме вони приваблюють особливою відкритістю, теплом, доб­розичливістю і сердечністю.

Буває й таке, що ви прийдете у відкритий дім без пода­рунка і квітів, проте нікому не спаде на думку погано про вас думати, але якщо вам поталанить знайти що-небудь дуже цікаве й дефіцитне, ви обов´язково понесете такий гости­нець саме в цей дім. Як правило, про жоден етикет тут не думають, він тут природний, усе йде цілком відповідно до заведеного порядку й усталених звичаїв і традицій.

У закритих домах гості бувають не дуже часто. У таких домах переважно збираються з приводу якихось урочистих днів, ювілеїв, круглих дат. Приймають у закритих домах да­леко не всіх, а лише тих, кого заздалегідь запрошено, тому склад гостей і форму запрошення тут обмірковують вельми грунтовно.

Приймають гостей у різних країнах і в різних народів по-різному. Так, у Середній Азії запрошують на плов, у Си­біру — на пельмені, на Волзі — на юшку, в Україні — на борщ і вареники, на Кавказі — на шашлик. У різних країнах існують специфічні частування і звичаї гостинності, що від­бивають їхній спосіб життя, звичаї, традиції. Навіть запро­шення на чай і ритуал чаювання в усіх народів різні. Ясна річ, усі правила етикету всіх часів і народів не засвоїти, та якщо виявити до хазяїв достатню увагу й інтерес, можна легко адаптуватися в будь-якій ситуації.

Особливу царину міжнародного ритуалу становлять дипло­матичні прийоми як різновид спілкування. З огляду на конкретні умови й обстановку, дипломатичні прийоми передбачають такі церемоніали, як келих шампанського, сніданок, ленч, чай, жур­фікс (фр. jour fixe — певний день тижня для прийому гостей), коктейль, а ля фуршет, обід, вечерю на честь прибулого гостя.

Існують прийоми з відповідними програмами: перегляд кінофільму, музичні й літературні вечори, зустрічі для ігор, товариські зустрічі й вечори дружби, що також супроводжу­ються легким частуванням і відповідними напоями.

Головною умовою будь-якої гостинності є взаємна ввіч­ливість і доброзичливість гостей і хазяїв, тому з боку й тих, й інших потрібні певні зусилля, щоб принести один одному мак­симальне задоволення, причому задоволення не тільки й не стільки від їжі та напоїв, скільки від змістовного й цікавого спілкування, взаємної уваги та порозуміння. Досягти цього можна за умови, якщо заздалегідь налаштувати себе на оп­тимістичний лад стосовно зустрічі з цікавими, приємними та шановними людьми,

Готуючись до прийому гостей, бажано прибрати дім, про­думати програму зустрічі й форму частування, узгодити свої бажання і можливості. Не завадить також заздалегідь по­дбати про власний зовнішній вигляд. Святковість обстановки певною мірою залежить від нарядності приміщення, що до­сягається за допомогою живих квітів, від ошатності й охай­ності господарів, котрі зустрічають гостей із посмішкою. Чи здороватися за руку, чи цілуватися залежить від характеру відносин, що склалися раніше, близькості й тривалості друж­ніх стосунків.

Інтелігентні люди знають, що приходити в гості належить у призначений час або з дуже невеликим запізненням і в максимально охайному й ошатному вигляді. Прийти в дім із квітами — це завжди добре. Тим, хто прийшов раніше, мож­на запропонувати подивитися часописи, художні альбоми, послухати музику, а також безалкогольні напої, соки, кок­тейлі. Якщо ж гості — старі знайомі, то жінки можуть запро­понувати хазяйці свою допомогу. Проте змушувати гостя чис­тити картоплю або цибулю не варто. Найтрудомісткішу ро­боту господарі зазвичай виконують самі.

У ситуації, коли гості, що зібралися на свято, не знайомі між собою, господарі мають представити їх один одному. Можна, звісно, й самому назвати себе, якщо господарі з якихось причин не зробили цього.

Перебуваючи у гостях, не слід привертати до себе за­надто велику увагу, хоч би якою "великою" і "знатною" лю­диною ви себе вважали. Вміння слухати інших гостей і не зловживати їхньою увагою — неабияка чеснота кожного.

Якщо гостей запрошують до святкового столу, то на­самперед розсаджують жінок так, щоб їм було зручно і щоб було кому їм услуговувати. Господарям не слід забу­вати про серветки, їх звичайно кладуть на коліна, щоб збе­регти від прикрих випадків костюм або сукню, а паперові залишають біля столового прибору. За столом не варто розмовляти, не проковтнувши попередньо їжу. Виховані люди не дозволяють собі розповідати старі й вульгарні анекдоти, намагаючись у такий спосіб розважити присутніх.

Можна заздалегідь підготувати якусь кумедну історію, якої ніхто не знає.

Якщо відомо, що під час застілля вам доведеться вийти до телефону, варто сісти так, щоб якнайменше турбувати сусідів. Хазяйці належить сидіти в такому місці, щоб будь-якої миті можна було вільно вийти й повернутися до столу, не привертаючи до себе особливої уваги гостей.

Коли під час вечірки заплановано перегляд аматорських фільмів, слайдів, прослуховування музичних і літературних творів, то організувати це бажано заздалегідь і не змішувати духовну їжу з тілесною, розділивши їх у часі. Наприкінці ве­чірки виховані люди не забувають люб´язно попрощатися з господарями й подякувати їм за гостинність.

Візит у гості. Як уже зазначалося, ходять у гості та прий­мають у себе гостей із різних причин: щоб поспілкуватися, порадитися, відсвяткувати якусь подію. І це природно. Люди пізнають один одного не заради пустопорожньої цікавості. До цього спонукає їх саме життя. Результати такого пізнан­ня — річ надзвичайно важлива.

Гостинність — це привітний прийом. Проте завжди лю­ди, що забігають один до одного на вогник, ділилися на кликаних і некликаних гостей. Кликаним гостям усі раді. Не­кликані — це ті, що приходять невчасно, порушують усі ваші плани, а також ті, кого ви просто не хотіли б бачити в себе вдома. Що тут можна вдіяти?

Існує чимало перевірених, випробуваних способів позбу­тися некликаного відвідувача. І ваше сумління при цьому може бути цілком спокійне: хто з´явився без запрошення, не має ні на що сподіватися.

За правилами етикету, ходити в гості без спеціального запрошення або, принаймні, без попередження неприпусти­мо. Виняток може становити тільки одне: якщо ви з огляду на сталі стосунки можете ходити один до одного без жодних церемоній, як то кажуть "запросто". Але якщо вам необхідно зайти до когось у справах, то варто попередити, що ваш візит буде діловим, на гостинність ви не розраховуєте й за­сиджуватися не збираєтеся.

Французька приказка говорить: "З´являйся з візитами без попередження, якщо хочеш, щоб про тебе погано думали". Несподіваний візит завжди спричинює занепокоєння. Візит без попередження припустимий лише у випадках крайньої потреби. Не варто обманюватися ввічливістю хазяїв. Але як­що ви вже прийшли, то краще зайти, поговорити й дуже швидко попрощатися, не приймаючи запрошення залиши­тися на сніданок (обід або вечерю).

Необхідно помічати дрібні деталі в поведінці господарів, які можуть красномовно засвідчити, що гість прийшов невчас­но. Спостережлива людина, яка вміє дивитися і бачити, помі­тить крім особливо наочної міміки масу характерних моментів: хазяїн присів на край стільця; хазяйка неспокійно поглядає вбік кухні; теребить каблучку на пальці; несвідомо пристукує ногою; господарі дозволяють вам говорити, але на сказане майже не реагують; не ставлять жодних запитань; не шукають теми для розмови (хіба що зауважують, що вкрай "затуркані"); хазяїн гасить наполовину викурену сигарету й одразу бере наступну; коли гість починає прощатися, господарі помітно по­жвавлюються і виявляють особливу сердечність.

Якщо ви двічі постукали або подзвонили у двері, але вам ніхто не відчиняє, не варто наполягати далі, краще спокійно підіть, не перевіряючи, чи насправді хазяїв немає удома.

Якщо вас запросили в гості, безтактно відповідати: "Дя­кую, якось завітаю". Це неввічливо. Буде краще, подякувавши, запитати: "Коли буде зручніше зайти до вас?" Пообіцявши, не­одмінно попередньо зателефонуйте. Не заведено забігати на­віть на хвилинку в ті часи, коли обідають або вечеряють.

Виховані люди не спізнюються, якщо домовилися зібра­тися на якийсь певний час. Найгірше, якщо ви взагалі не прийшли, коли на вас чекали. Мало того, що ви зіпсували приятелям настрій, ви ще змусили їх дарма змінити свої пла­ни. Якщо це повториться ще раз, стосунки між вами можуть зіпсуватися. Якщо ви спізнюєтеся або взагалі не можете прий­ти, сповістіть про це заздалегідь.

Правила пристойності та ввічливості вимагають після пер­шого візиту надіслати відповідне запрошення впродовж тижня, у крайньому разі в найближчі два-три місяці. Якщо немає умов для прийому гостей у своїй квартирі, можна, наприк­лад, запросити їх у ресторан, кафе, театр, а якщо у вас є авто, — на пікнік.

Сказане не стосується юнака, котрий часто буває в домі своєї приятельки. Але він має бодай іноді принести квіти її матері, допомогти в чомусь її батькові.

У сім´ї часом виникають розбіжності стосовно того, чи може хтось із подружжя прийняти запрошення й піти в гості без іншого (найчастіше таке трапляється серед товаришів по службі).

Таке запрошення припустиме, тим паче, що воно може бути одноразовим. Але якщо це трапляється часто, то мож­на відмовитися, пояснивши: "Цей вечір я маю присвятити сім´ї" (це буде сигналом, що занадто часті запрошення од­ного з подружжя небажані).

Спізнюватися на обід, на звану вечерю більш як на 10 хвилин непристойно. Ще гірше — достроковий прихід. Тому краще приходити у призначений час.

Що принести в дім, куди нас запросили? Якщо це не торжество з нагоди дня народження, цілком доречно нічого не приносити. Можна принести солодощі дітям, а господи­ні — квіти.

Що робити жінці, якщо в гості вона прийшла із сумкою? Краще залишити її на туалетному столику. За стіл потрібно сідати без сумки, бо на колінах вона заважатиме, а якщо її прилаштувати на спинці стільця, може впасти. Якщо гостя не бажає розставатися із сумкою, можна поставити її на під­логу біля свого стільця.

Якщо за вечерею зустрічаються 4-6 осіб, варто почека­ти, коли господарі вкажуть кожному його місце. На багато­людній вечері можна сісти за власним вибором.

Приймаючи запрошення, нетактовно запитувати: "А хто ще буде?" Якщо хазяїн визнає за необхідне, він сам скаже. Якщо в гостях присутня неприємна для вас людина, не помітити її, не привітатися з нею означатиме бути нечемним до хазяїв.

Як поводитися в гостях? Прийшовши в гості, інтелігент­на людина не ввійде в дім (квартиру) із запаленою сигаре­тою; не буде старанно і довго витирати ноги в передпокої — це роблять на сходовій площадці або в коридорі перед вхо­дом у квартиру, спочатку привітає хазяйку і хазяїна дому, а вже потім злегка поклониться незнайомим їй людям. Якщо вам відчинять двері не господарі, а хтось незнайомий, ви маєте привітатися з ним і запитати хазяїна або хазяйку: "Доб­рого дня, чи вдома Микола Миколайович?" Або: "Добрий вечір! Чи можу я бачити Марію Миколаївну?" Якщо в перед­покої опинилося кілька людей, то чоловік, входячи в кімнату, має пропустити жінку (жінок), старших, а потім входити сам (хазяїн входить останнім). Чемна людина не сяде за стіл, поки не дістане запрошення (за правилами етикету першою за стіл сідає господиня); не дозволить собі засиджуватися в гостях; не помічатиме порушень правил етикету з боку гос­подарів — помилка може трапитися з кожним; жодним чи­ном не виявить, якщо її щось засмутило, навіщо псувати на­стрій гостям; не дозволить собі безцеремонності (наприк­лад, вимагати якісь напої, улюблені страви чи музику); про свої смаки говоритиме тільки тоді, коли запитають, і не спе­речатиметься, якщо її смаки не збігаються зі смаками хазяїв або гостей; не припуститься у дискусії (спорі) нетактовних виразів на кшталт: "Це нікуди не годиться, бо це погано".

Переїхавши в інше місто, область, людина має влучно вибрати час для візиту, щоби відвідати знайомих, родичів, а також колег, із якими працюватиме. Найкраще завітати в су­боту або в першій половині дня в неділю, домовившись по­передньо по телефону.

Якщо знайомий зволікає із візитом у відповідь, не слід надавати цьому великого значення. Темп і ритм нашого життя не завжди вможливлюють чітке дотримання всіх фор­мальностей.

Зазвичай у домах, де вам доводиться часто бувати, ви почуваєтеся невимушено. Проте вихована людина й у цьому випадку намагатиметься дотримуватися узвичаєних правил поведінки. Добре, якщо правила етикету і гарного тону вхо­дять у звичку, стають другою натурою.

Як не треба поводитися. Не слід у гостях курити, а якщо вже закортіло закурити, то тільки з дозволу присутніх жінок. Перебуваючи у гостях, не заведено: весь час розглядати себе в дзеркалі; оцінювати квартиру (особливо робити кри­тичні зауваження); випитувати, що скільки коштувало, де куп­лено; знімати з поличок прикраси, щоб розглянути їх з усіх боків; розважати товариство, демонструючи своїх дітей (ко­ли вони запрошені разом із вами); приводити приятеля, кот­рого ви зустріли на вулиці (добре виховані люди не дозво­лять спровокувати себе на випадковий візит, охоче на це йдуть люди малоцікаві); пропонувати гроші, якщо щось роз­бив або зіпсував (краще потім купити таку саму річ замість розбитої); неприпустимо "заради жарту" кепкувати над сво­єю "половиною", наївно вважаючи, що це доставляє всім за­доволення; робити голосні зауваження на кшталт: "Облиш огірки — за твоєї печінки..."; говорити про вік, про зовнішній вигляд, характер дружини або чоловіка; займати увагу гос­тей своїми дієтичними проблемами; відмовлятися від гаря­чої страви із словами: "Спасибі, поки що ні" (це змусить хазяйку спеціально для вас тримати гарячу страву на столі або підігрівати її); звертатися із проханням до хазяйки (якщо ви не дуже близькі приятелі) дати рецепт приготування тої чи тої страви (це може бути її кулінарною таємницею); йти відразу після вечері (хазяйка весь час була зайнята, а тепер вона зможе взяти участь у загальній розмові — це її священ­не право); пропонувати господарям увімкнути телевізор; кру­тити ручки телевізора, якщо він налаштований на певну про­граму (якщо навіть вона вам не до душі); критикувати чіт­кість зображення або висувати претензії господарям, що спі­вачка без смаку одягнена, погано співає — це не їхня провина; заявляти, що вам програма набридла, коли інші її із задово­ленням дивляться, або виказувати бажання додивитися фільм, коли гості починають прощатися; сидячи за столом, увесь час повертати голову вбік телевізора або невідривно диви­тися на екран; хистуватися "знатністю" своїх друзів або зна­йомих; називати при знайомстві зменшувальними іменами або прізвиськами навіть наймолодших гостей, щоб не обра­зити їх; перетворювати бесіду на лайку; не відповісти на поставлене вам запитання; не привітатися у відповідь на вітання; розмовляючи з кимось, дивитися у вікно або ку­дись іще; у колі гостей погано відзиватися про відсутніх знайомих (про присутніх навряд чи хто наважиться говори­ти таке); припускатися образ і наклепів (грецький мудрець Фалес радив: "Людину, котра нашіптує наклеп на інших, виганяти з дому..."); говорити за столом непристойності, розповідати непристойні анекдоти, струшувати попіл у та­рілку, класти кістки на скатертину; виявляти надмірну фа­мільярність стосовно сусідів за столом; забувати подякува­ти за привітність, гостинність, увагу, турботу тощо; говори­ти тільки про себе. "Насамперед, — писав синові англій­ський лорд Честерфілд, — позбудься звички говорити про себе і не дозволяй собі займати своїх співрозмовників влас­ними турботами або якимись особистими справами; хоч би якими цікавими вони були для тебе, усім іншим слухати про них стомливо і нудно... Ніколи не нав´язуй свою думку голосно і з пристрастю, навіть якщо в душі ти переконаний у своїй правоті й твердо знаєш, що інакше й бути не може, — вислови її скромно і спокійно, позаяк це єдиний спосіб пе­реконати; якщо ж тобі не вдасться зробити це, спробуй просто перевести розмову на іншу тему і скажи весело: "Навряд чи нам удасться переконати один одного, до того ж у цьому немає потреби, тому краще поговоримо про що-небудь інше".

За правилами гарного тону, збираючись у гості, слід па­м´ятати таке:

•  костюм або сукня мають бути ошатними, святковими, але зовнішній лиск швидко тьмяніє, якщо немає внут­рішньої культури (ми вправі очікувати люб´язного став­лення, якщо тільки самі є чемними, привітними, так­товними, делікатними, уважними й шанобливими);
• гості в дім мірою можливості приходять із квітами, але зовсім не обов´язково, щоб букет був великий і доро­гий. Дарувати квіти завжди приємно — так само, як і одержувати їх у подарунок;
•  якщо один із супутників висловив бажання іти, інший при­єднується до цього рішення без коментарів. Усілякі супе­речки з цього приводу мають відбуватися без свідків;
•  від гарячої страви відмовитися можна, але тільки ціл­ком точно;
•  якщо від їжі не заведено відмовлятися, то від спиртно­го—цілком припустимо (краще не пояснюючи причини);
•  у гостях доречно похвалити бодай одну зі страв (це свого роду комплімент господині);
•  якщо хазяйка дає зрозуміти, що вечерю закінчено, усі слухняно переходять в інше приміщення або просто закінчують вечерю;
•  у разі необхідності піти раніше ввічливість зобов´язує гостя, прощаючись із хазяйкою, коротко назвати при­чину такого поводження. Якщо товариство багаточи-сельне, можна ні з ким, крім хазяїв, не прощатися, а піти непомітно. Це повсюдно називають "піти по-анг­лійському", крім самої Англії. В Англії таке правило нази­вають "піти по-французькому". Спочатку слід, ясна річ, попрощатися, а потім уже вдягатися. Йдучи, гості дяку­ють за приємний вечір. Хазяйка зазвичай відповідає: "І вам спасибі — за увагу, за те, що завітали до нас";
•  щоб відвідати хворого(-у), варто заздалегідь дізнатися у родичів про стан його (її) здоров´я, чи бажає хворий(-а) бачити відвідувачів. Є люди, котрі не полюбляють, коли їх відвідують у лікарні, й навіть засмучуються від цього. Відвідувати хворого можуть лише близькі родичі;
•  нетактовно випитувати у хворого подробиці його неду­ги, а також плакати, зітхати, стверджувати, що він по­гано або, навпаки, добре виглядає;
•  сідати юнакові, котрий вперше приходить у дім батьків коханої дівчини, краще на стілець, а не на канапу або в крісло, хіба що йому це запропонували, але й тут ви­ключена надто фамільярна, вільна поза. Якщо хтось із хазяїв, навстоячки, пригощає його цукерками, юнак має підвестися. Добре вихований юнак у кімнаті не пали­тиме. Він не розглядає кімнату. Не п´є чай з ложечки.

Дівчині під час першого візиту в дім батьків юнака на­лежить, привітавшися, поводитися природно, не тере­бити носовичок або сумочку, не заплітати в кіски кити­ці скатертини. Більше відповідати на запитання і тільки пізніше що-небудь розповісти самій. Частування по­трібно приймати не відмовляючись, їсти все, що за­пропонують, довго не засиджуватися; / гостям, що приїжджають до друзів у курортне або дачне місце з інших міст, варто подбати про подарунок, а іноді й фінансувати похід у кіно, до кав´ярні, на екскурсію. Піс­ля від´їзду треба обов´язково вислати листа із подякою; / заїжджати до знайомого з ночівлею без попереджен­ня можна тільки за умови найтісніших дружніх стосун­ків, Зайшовши в чужому місті до знайомого, не слід за кілька годин заявляти про своє бажання переночу­вати. Якщо становище безвихідне, про це належить переговорити на початку візиту. Переночувавши, вран­ці грунтовно постіль не прибирають, а лише, склав­ши, прикривають її ковдрою.

Прийом гостей. Стародавні форми етикету передба­чали складну церемонію прийому гостей, і чим глибшою ставала соціальна нерівність, тим дедалі складнішою вияв­лялася ця церемонія.

Гостей не треба приймати занадто пишно. У Польщі жар­тома кажуть: "Убити б того, хто вигадав бути хазяїном удо­ма — краще завжди бути гостем".

Сучасні форми етикету стали набагато простішими й при-роднішими, а поширені нині норми й правила гостинності пропонують нам цілком розумні поради. Наприклад, госпо­дарям рекомендується, привітно приймаючи гостей, піклу­ватися не стільки про їжу як таку, скільки про духовну атмо­сферу — про організацію цікавого спілкування.

За колишніх часів гостинність перетворювалася на су­цільне лихо. Уявіть собі, що у ваш дім приїжджає знайомий (приятель, сусіда, близький родич) із цілим почтом (зі свої­ми знайомими, приятелями, слугами). І за законами гостин­ності ви були зобов´язані нагодувати, напоїти, обдарити усіх подарунками, умовити залишитися ще на день, на два... Та­ка навала гостей доводила людей до повного розорення.

За наших днів така гостинність пішла в минуле. Наука про культуру поведінки виробила такі правила:

• якщо хочете когось запросити в гості, попередьте його за три-чотири дні до призначеного терміну;
•  виховані люди не скажуть: "Приходьте якось", тобто взагалі не приходьте, бо невідомо, коли ви будете вдо­ма. Треба точно зазначити мету запрошення: вечеря, обід, чай, кава тощо;
•  якщо людина сказала вам: "Я завтра годині о третій забіжу до вас!", можете вважати, що о третій годині на обід у вас буде гість;
•  запрошувати належить таку кількість гостей, щоб вони не заважали один одному;
•  господарі мають бути однаково уважними, чемними й привітними до всіх гостей;
• хазяїн не повинен залишати гостей одних, якщо ж має
• відлучитися, слід вибачитися перед ними;
• на звані вечері (обіди) гості приходять у святковому одязі. До початку вечері (обіду) хазяїн має стежити, щоб ніхто не залишався на самоті;
• місця за столом мають бути розподілені заздалегідь, щоб ніхто не виявився без місця;
•  за круглим столом хазяїн і хазяйка сідають один проти одного;
•  за столом місця справа і зліва від хазяйки вважаються почесними;
•  не слід більш як двічі пропонувати якусь страву;
•  інтелігентні люди не помітять розбиту склянку, переки­нутий келих. Ніяка річ у світі не коштує того, щоб через неї псувати стосунки;
•  іноді чоловік або дружина починають дорікати своїй "половині" за розбитий келих, за незграбність — отут необхідний такт хазяйки та хазяїна, щоб запобігти скан­далові або сімейній сварці.

Гостинність не терпить догм і канонів. Людина — жива істота, вона може порушити будь-яке правило або винай­ти нове, але за однієї умови — щоб це було зручно всім і кожному.

Приготування до прийому гостей, мабуть, треба почина­ти з розподілу обов´язків між членами сім´ї. Продумати і скласти програму вечора з друзями.

Правила етикету та гарного тону, ввічливість і гостин­ність зобов´язують хазяїв:

• зустрічати гостей у передпокої у святковому вбранні та з посмішкою; пам´ятати, що гостинність — це цікаво проведений час (танці, співи, бесіди, ігри, музиціювання, читання віршів тощо), а не багате частування;
• якщо ваші гості незнайомі, слід одразу ж представити їх один одному, чітко і ясно вимовляючи імена, щоб їх могли запам´ятати всі присутні;
• чоловіка представляють жінці, молодшого — старшому (ті, кому представляють нових людей, подають їм руку і називають своє ім´я, або ім´я та по батькові, або тільки прізвище);
• під час знайомства можна називати стан, титули і зван­ня, щоб визначити коло інтересів при спілкуванні;
• не слід водночас запрошувати людей, котрі не полюб­ляють один одного;
• pнайомих із дітьми краще запрошувати в дім, де теж є малята;
• утретє не варто запрошувати людину, котра двічі не відповіла на ваше запрошення;
• треба знайти спільну цікаву тему для розмови, не за-торкуючи питань, що можуть бути неприємними комусь із гостей;
• слід намагатися дотримуватися порядку подання страв: спочатку овочеві салати, рибні закуски, потім м´ясо, печеня, десерт і чай (кава); / запрошуючи на чай, поставте блюдо з бутербродами (не всі полюбляють солодке, а від бутерброда з чаєм ніхто не відмовиться). До чаю можна подати лимон (зі шкіркою) або ром;
• назвавши точний час (за 10 днів або за тиждень), мож­на додати, що запрошуєте на млинці, для перегляду слайдів або з нагоди захисту диплома. Причину не на­зивають, якщо гостей запрошують із нагоди дня на­родження — передбачається, що гості самі здогада­ються. У цьому випадку кажуть просто: "Приходьте, буде кілька людей". Якщо гості виявляться нездогадливими і почнуть запитувати, можна уточнити: "Винуватиця — Анфіса"; запрошувати належить письмово, по телефо­ну, особисто. Якщо молоді запрошують людей стар­шого віку й до того ж уперше, ввічливіше запросити їх особисто, у крайньому разі — письмово; / слід пам´ятати, що джерелом непорозумінь іноді буває прийом знайомих групами у різні дні. Причин тут бага­то: або не дозволяють квартирні умови, а гостей бага­то, або ви прагнете зібрати людей близьких один од­ному за інтересами. Це природно. Проте гості можуть вбачати в цьому інше: поділ на кращих і гірших. Тому господарям варто повідомляти про це знайомих і за­пропонувати прийти іншим разом, пославшися на те, що в ці дні будуть товариші по роботі; / двері гостям відчиняє хазяїн, хазяйка виходить у пе­редпокій у винятковому випадку, коли приходить особ­ливо почесний гість (мати, батько чоловіка). Хазяїн до­помагає гостям зняти пальто (плащ) і вводить у кімна­ту. Хазяйка, якщо вона сиділа, підводиться; у будь-якому разі не рекомендується пропонувати гостям тапочки. Це суперечить гостинності та свідчить про поганий смак. Жінка приходить ошатно вдягнена, із зачіскою (домашні тапочки псують вигляд і настрій). Та й чоло­вік теж хоче виглядати чепурним. Гості у капцях мимо­волі починають говорити про перебої із гарячою во­дою або ціни на петрушку;

•  приймаючи гостей, господарі також мають бути в туф­лях. Хазяїн — у чистій сорочці, при краватці й у піджаку. Хазяйка з доброю зачіскою, охайно вдягнена (виходячи з кухні, щоб привітатися з прибулими, знімає фартух). Жінки, котрі залишають губну помаду на чужій щоці із поцілунком, виявляють дурний тон. Помаду не можна залишати на чарках і склянках;
•  знання того, що гості "вміють спізнюватися", затриму­ватися на годину чи дві, не дає господарям права піти з дому (винятком є той випадок, коли домовляються із певністю, що, зачекавши півгодини, можна вважати се­бе вільним);
•  некликаного гостя, котрий з´явився без запрошення, розважає хазяїн. Хазяйка може спокійно піти, щоб опо­рядитися. Якщо в домі тільки хазяйка, вона теж може лишити гостя на 2-3 хвилини. Необов´язково перевдя­гатися від голови до ніг. Чим більше природності, тим краще. Спокійно треба поставитися до безладдя в кім­наті: не виправдуватися, не прибирати в гарячковому темпі. Вимкнути пилосос, пральну машину, зняти зі стільця, на якому сидить гість, сорочку чоловіка. Роз­кладене гаптування, прання, прибирання — справи жит­тєві й можуть трапитися в кожному домі.

У деяких випадках до приходу гостей можна все розста­вити на столі. Якщо гості запрошені на каву, можна їх одразу посадити за стіл. Якщо передбачається вечеря, краще прий­няти гостей в іншому місці, а коли всі зберуться, познайом­ляться, поговорять — можна запрошувати до столу. Каву мож­на організувати подвійно: подавати тільки каву з печивом, тортом (це буде проста чашка кави з приводу зустрічі, на­приклад, трьох приятельок) або каву із закусками. У будь-якому випадку можна пригощати відразу, щойно прийдуть перші гості (інші приєднуються). До кави подають невеличкі бутерброди. До них можна також подати сухе вино, наливку, вермут, після бутербродів — солодощі, а до кави — лікер, коньяк. Можна поставити фрукти. Для довідки: батьківщи­ною кави вважають Ефіопію. В Європі вона була відома як лікарський засіб при лікуванні нежиті. У Росії перші згадки про каву належать до середини XVII ст., коли у 1665 році придворний лікар Самюель Колліна прописав цареві Олек­сію Михайловичу вживати каву. Петро І увів звичай пити каву на асамблеях. Після війни 1812 року кава набула особливо­го поширення у дворянських родинах. Пити каву вважалося ознакою гарного тону.

Міцні напої слід неодмінно подавати із бутербродами. Втім, можна й узагалі обійтися без алкоголю. Запрошуючи на каву, доречно мати чай для тих, хто віддає перевагу саме йому. Стіл можна покрити кольоровою скатертиною або ви­користовувати серветки. Зі столових наборів знадобляться ножі й виделки, десертні тарілки (після бутербродів, до со­лодкого їх змінюють). Солодке їдять ложечкою, поданою для кави; але якщо в домашньому вжитку є десертні ножі й ви­делки, краще подати їх. Приємніше пити каву і чай із тонких чашок, хоча припустимі й склянки.

Гарячу вечерю подають за півгодини або трохи більше від моменту приходу перших гостей. Чи варто чекати спіз­нілих? Це залежить від стану страви в духовці. Принаймні заведено попри все максимум через годину подавати пе­ченю. Для урочистої вечері необхідна біла скатертина. Блюдо подають гостеві з лівого боку (так йому зручніше). Можна поставити блюдо на стіл, щоб гості самі передавали його один одному. Напої наливають праворуч від гостя. Корисно пам´ятати, що класична вечеря передбачає такі елементи: закуски, основну гарячу страву, десерт, каву (чай). Закуски можуть бути холодними та змішаними: оселедець, шинка, сардини, салат тощо. Може бути одна основна закуска, на­приклад рулет, заливна риба, домашній паштет. Закуска може бути гарячою: спагетті, гриби тощо. Після закуски та­рілки та столові набори змінюють (особливо якщо була ри­ба). Класичні гарячі страви — ростбіф, тушкована птиця, м´ясо з овочами або салатом. Як гарячу страву можна по­дати й рибу, варений окіст.

Десерт можна приготувати гарячий (солодке суфле, шар­лотка — одразу з духовки або з мікрохвильової печі) або хо­лодний (узвар, торт, пироги з фруктами, морозиво). До десер­ту слід подати десертні тарілки, змінити столові набори та ска­тертину. Зі столу прибирають усе, що ставилося до гарячої частини вечері. Після десерту подають каву або чай. Якщо на десерт має бути торт, то його можна подати разом із кавою.

За бажання вечерю можна врізноманітнити й доповнити (між холодними закусками й основною стравою) гарячою риб­ною стравою — у разі, якщо основна страва — м´ясна. Мож­ливі також два десерти: гаряча солодка страва й морозиво або торт і морозиво. До сиру можна подати сухе червоне вино або пиво (сири подають між останньою стравою і де­сертом). До закусок подають сильно охолоджену горілку (ко­ньяк ніколи не охолоджують, до того ж його подають винят­ково до кави, як і лікер). До риби, птиці (індички, курчат), телятини пропонують біле сухе або напівсухе вино; до качки, гусака — червоне сухе вино; до яловичини, свинини, бара­нини, дичини — червоне сухе вино.

Якщо гості в день народження принесли торт, цукерки, фрукти, вони з´являються на столі у відповідний момент, на­віть якщо дублюють приготоване господарями. Хазяйці слід сидіти "на чолі" столу; почесне місце там, де зручніше. Хазя­їн сидить навпроти хазяйки, розважаючи гостей. Гостей сад­жають у такий спосіб: чоловік — жінка — чоловік (якщо жінок більше, ніж чоловіків, останніх у жодному разі не саджають один біля одного, а розташовують між жінками). Чоловіка і дружину саджають окремо, а закоханих (наречену і нарече­ного) — разом.

Належить зауважити, що єдина страва стає зараз мод­ною формою прийому. Можна запрошувати гостей на млин­ці, картопляні оладки, солянку, пельмені, тушковану капусту з м´ясом чи будь-яку іншу страву, яку добре готує хазяйка. У такому разі подають лише ту єдину страву, а після неї — чай або каву. Це не надто клопітно і зазвичай усіх влаштовує.

Із приходом гостей належить вимкнути радіо, телевізор і цілком присвятити себе гостям. Хазяйці не слід весь час пе­ребувати на кухні; із приходом гостей їй варто посидіти за столом разом з усіма і певний час після вечері присвятити гостям, залишивши миття посуду "на потім". При гостях не­ввічливо вести тривалі розмови по телефону (в таких випад­ках краще вибачитися і попросити зателефонувати пізніше).

Будь-яка страва стає смачнішою, якщо її супроводжує гостинність. Не потрібно наполягати, щоб гості пили. Всякий тиск у цьому плані свідчить про погане виховання і дурний смак. Не варто доливати в чарку, в якій ще залишається спиртне. Господарям належить бути дипломатами, пом´як­шувати конфлікти, що виникають серед гостей, згладжувати чиюсь безтактність, чемно нагадувати про пристойність тим, хто забувається, стежити за тим, щоб анекдоти, що їх роз­повідають у товаристві, не шокували присутніх, поговорити з кожним, особливу увагу приділяючи тим, хто ще недостат­ньо призвичаївся в домі.

Хазяїн не має давати дружині зайвих доручень на кшталт "прочини вікно" (він сам може виконати "своє доручення"), а тим паче не слід говорити "принеси стілець". А от чемно нагадати дружині про те, що необхідно подати ще салат, буде цілком доречним. Чоловікові зовсім неприпустимо кри­тикувати страви, приготовані дружиною (навіть якщо їй справ­ді щось не вдалося, добре вихований чоловік цього не під­креслюватиме); тільки сама хазяйка може самокритично за­значити, що смаженина жорсткувата або пиріг не пропікся. Безтактно робити дружині зауваження на зразок: "У нас зав­жди таке безладдя", або попереджати гостей, що вечеря за­пізнюється, бо в цьому домі ніколи нічого не буває вчасно. Не варто змушувати гостя захоплюватися незвичайними якос­тями кішки або собаки, наполегливо пропонувати йому про­слухати платівку або переглянути слайди.

Приймаючи гостей у новій квартирі, неодмінно позна­йомте їх із плануванням. Нічого не вдієш — із цим слід мири­тися. Прощаючись із гостем, варто вийти в передпокій. Ха­зяїну потрібно подбати про те (особливо в нічний час), чи всі жінки мають супутників. Якщо частина гостей пішла, їх не обговорюють із рештою, адже їм природно може спасти на думку, що їх спіткає така сама доля.

Як дати зрозуміти, що гості засиділися, а господарі вже втомилися? Взимку добре спрацьовує відкрита ква­тирка або прочинені двері на балкон — це мобілізує. Мож­на делікатно нагадати, що завтра — важкий день. А госте­ві, що прийшов без запрошення, можна, позіхнувши, ска­зати: "Вибач, але день був важкий, а завтра потрібно рано прокидатися". Якщо ж і це не діє, залишається підвестися і дружньо сказати: "На жаль, тобі вже потрібно йти". Якщо до вас прийшла безцеремонна і настирлива людина, що з´являється часто і завжди недоречно, припустиме пору­шення правил гостинності. Можна, наприклад, сказати їй: "Вибач, дружина погано себе почуває" або "На жаль, ми саме зібралися в кіно".