Звичаї та правила індійського етикету можна розподіли­ти на обов´язки стосовно богів, провісників, предків, людей, низших істот. Той, хто виконує усі свої обов´язки, — гарна людина. Ніхто не може торкнутися своєї щоденної трапези, не віддавши частину її богам, предкам, людям і тваринам, не прочитавши щоденної молитви. Це — спосіб жити у зла­годі з навколишнім світом.

Життя — це обов´язок і відповідальність. Таке розуміння життя, безумовно, є піднесеним і шляхетним, хоч би яким ви­явився його ідеал насправді. Безкорисливим можна бути в усіх своїх вчинках. Благочестя є першим обов´язком, але воно по­лягає не в механічному виконанні правил етикету чи певних ритуалів, а в молитві до доброчесності. Бути благочестивим — означає намагатися за можливості не порушувати ритуальний етикет, бути святим. Говорити правду — суттєва складова бла­гочестя. Це релігійний і моральний обов´язок. "Агні" — Гос­подь обітниць, а "Вак" — Господь мови. Обидва будуть неза-доволені, якщо не дотримуватися правдивості.

В Індії було сформульовано дхарму ашраму (санскри­том — asratna sram, що означає трудитися), яка стверджує, Що необхідність виконання церемоніалу, встановленого по­рядку поведінки властиві будь-якій людині.

Під формалізмом церемоніального етикету поклоніння приховувався дух істинної релігійності й моральності. На Думку С.Радхакрішнана, саме ця етична засада сприяла то­му. Що брахманізм, попри всі його слабкі боки, проіснував Доволі довго. Він вимагав дотримання не тільки обрядів і ритуалів, а й моральної чистоти. Правдивість, благочестя, повага до батьків, доброта до тварин, любов до людини, чесність, гуманізм, утримання від перелюбства поширюва­лися як засади високоморального життя.

За доби ведизму жрецтво було професією, втім, жерці не становили самостійної касти. Подеколи до жерця стави­лися навіть із презирством. За часів брахманізму винятко­вість, породжена гідністю, стає підґрунтям касти. Мораль­ний рівень знижується. Індивід, що порушив правила етике­ту і закони касти, вважався бунтівником. Шудри (знедолені й пригноблені) відлучалися від вищої релігії. Взаємна непова­га підсилювалася. "Це слова кшатрія" — таким є типово брах­манський спосіб характеризувати слова інакомислячого.

В етиці упанішад ідеалом вважають досягнення єдності з Богом. Людина, відчуваючи гноблення безкінечного, простя­гає свої руки, щоб обійняти вище: "...чи можеш ти, Владико, ввійти в мене... Чи можу я стати чистим? О, Владико, ти — моє місце заспокоєння!". Моральність має цінність лише то­му, що наближує до досягнення найвищої досконалості. Пра­вила етикету підпорядковані прагненню стати досконалим, "як досконалий Отець наш небесний".

Кохання має внутрішню потаємну цінність. "Син дорогий заради вічного у ньому". Любити Бога означає мати пізнання й безсмертя, не любити його — загубитися в сумніві й сумлін­ні, сумі й смерті. "Той, хто грішить проти мене, шкодить своїй власній душі. Усі ті, хто ненавидить мене, —люблять смерть".

Життя — це велике свято, на яке ми запрошені, і де зав­дяки ритуалам ми можемо виявити тапас (самозречення), дану (толерантність), дхарму (правильну поведінку), ахінсу (невчинення фізичної й духовної шкоди), сатьявачанам (правдивість). Подолання в собі почуття відособленості та розвиток безкорисливого кохання є сутністю кожної істинної релігії. Брахмачар´я — це дисципліна, якій підпорядковуєть­ся учень, котрий прямує шляхом пізнання істини під керів­ництвом гуру. А тіло — це слуга душі, а не її темниця.

В етиці упанішад нема вказівки на те, що ми маємо від­мовитися від життя, розуму, свідомості, інтелекту тощо. Навпаки, радість життя світу пронизує її. Відхід від світу — це розчарування в людстві й визнання безсилля Бога. Тільки працюючи, можна бажати прожити сотню років.

Усі форми дхарми, або правил етикету (поведінки), що вможливлюють панування розуму й контролювання при­страстей, належать до чеснот, натомість протилежності їх — до пороків.

Коли людина усвідомить істину, зло відвертається від неї і руйнується, подібно до того, як грудка землі руйнується від зіткнення з твердим каменем. Шлях до істини пролягав че­рез три начала: триратну, віру в джайнізм (пізнання) і бездо­ганну поведінку (дхарми). Цих трьох начал, що утворюють один загальний шлях, слід дотримуватися одночасно.

Благородність полягає у дотриманні п´яти принципів: ві­ри в нешкідливість поміркованості; милосердя і правдивості мови; чесної поведінки, наприклад, не красти; стриманості у слові, думках і справах; самозреченні від гріховних справ. Гріх — це провина не перед Богом, а перед людиною.

Етична система джайнізму і церемоніальний етикет, що випливає з неї, суворіша за буддизм і його етикет. (За шість століть до Христа в Індії жив государ, який не поступався нікому з тих, хто жив до і після нього у духовній безкорисли­вості, в благоустрої життя і любові до людства — це був мандрівний місіонер, відомий під ім´ям Будди (санскр. — прояснений, освічений). Справжнє його ім´я Сіддхартха Гаутама — той, що досяг своєї мети. Згідно з системою джай­нізму, терпіння є найвищою чеснотою, а задоволення — дже­релом спокуси. Послідовники джайнізму завжди мали брах­манів як своїх домашніх священиків, які очолювали ритуаль­но-етикетні обряди, пов´язані з народженням дитини, часто виступали у ролі богослужителів у разі чиєїсь смерті та на весільних церемоніях, а також у храмах під час богослужін­ня. При цьому серед головних героїв джайністів знаходили собі місце деякі найушанованіші представники індуського пантеону — Рама, Крішна та ін.

Головною засадою етикету джайнізму є ахінса (пова­га) до всього живого і заборона вбивати будь-яку істоту.

Ретельне дотримання цього правила зумовило виникнення численних звичаїв і ритуалів.

Згідно з буддизмом, воля — це відмітний дар, завдяки якому людина являє собою моральну істоту. Вчення про карме (моральну причинність) доводить, що все існуюче породже­не бажанням. Разом із німецьким філософом Кантом Будда міг би сказати, що єдина річ у світі, наділена абсолютною цінністю, — це добра воля, що вільно визначається мораль­ним законом, тобто категоричним імперативом.

Психологічно кожен акт має три стадії: підготовку волі; самий акт; те, що називають виворотом акта, почуття при­крості або каяття сумління, зумовлені актом. Цим визнача­ються правила буддійського етикету:

а)  добрі вчинки — це ті, що зумовлюють приборкання при­ страстей і бажань; здійснюються заради щастя в іншому світі (локоттара); що мають на меті благо інших; 

б)  дурні вчинки — ті, що ведуть до відплати; що здійснені з метою знайти щастя тут (на землі); що мають на меті власний зиск.

Ці правила вирізняються трьома якостями: відсутністю прагнення (адобха), відсутністю ненависті (адвеша) й від­сутністю обману (амоха).

Моральні правила поведінки, проповідувані Буддою, по­збавлені потурання самому собі та самокатування. Після шес­ти років аскетичного життя Будда дійшов висновку, що іс­тинний шлях, який відкриває очі і сповнює розуму, це шлях, що веде до злагоди, прозріння, вищої мудрості, нірвани. Це означає: "правильні погляди, правильні прагнення, правиль­ну мову, правильну поведінку, правильний спосіб життя, пра­вильну спрямованість думки і правильний екстаз".

Як бачимо, передують у цьому шерезі правильні погля­ди. Те, що ми робимо, віддзеркалює те, що ми думаємо. Неправильні дії трапляються через неправильні погляди. Щоб усунути неправильні погляди, потрібне правильне знання. У буддійській психології воля й інтелект ідуть пліч-о-пліч.

Будда обережно ставиться до правил етикету: він не вірить в обрядовість, молитву і ритуал, у заклинання і жертвопринесення. "Ліпше, — стверджує Будда, — вклони­тися людині, яка затвердилася в дусі, у стражданні, аніж сто років вклонятися Агні". Коли одного разу якийсь брах­ман сказав йому, що омивання у річці Бахуке змиває з гріш­ника його гріх, Будда заперечив: "Жодна річка не може зми­ти, очистити зло з підступної людини, котра скоїла злочин, хоч би скільки вона омивалася".

Будда не оголошував відкритої війни правилам етикету, обрядовості своєї доби, проте намагався вкласти в ці фор­ми моральний зміст. Гнів, сп´яніння, обман, заздрість — от нечистість, а зовсім не вживання м´ясної їжі. Індійське при­слів´я каже: "Не те, що входить в людину, знеславлює її, а те, що виходить із неї".

Будда нагадує, що ані поміркованість, ані ходіння оголе­ними, ані гоління голови, ані грубезний одяг, ані пожертву­вання жерцям, ані жертви богам, пов´язані з виконанням об­рядів і правил церемоніального етикету, не очистять люди­ну, котра перебуває у полоні помилок. Він виступав проти сліпого наслідування потворного і відразливого, втіленого в деяких хворобливих типах аскетизму. В осуді протиприрод­них форм етикету проглядає його сумирна розважливість.

У буддизмі жодного слова немає про благодать. Річ ціл­ком у саморозвиткові. Завдяки зусиллям і тренуванню люди­на може розвинути в собі силу і доброчинність, які зроблять її незалежною від усіх речей. Ніхто не зможе подолати її, якщо вона сама не переможе себе. "Навіть Бог не може перетво­рити на поразку перемогу людини, котра перемогла себе".

Буддизму властивий розрив чималої низки ланцюгів, яки­ми прикута до землі людина. Перший з-поміж них — це по­милка стосовно того, нібито існує особисте Я (саткаядрішті). джерело будь-якого егоїзму. Другою перешкодою на шля­ху Досконалості є вічікітса (скептицизм). Це покривало, під яким приховують ледарство й пороки. За словами Будди, слід відмовитися від віри в очищувальні обряди і церемонії. Ритуали не допоможуть нам звільнитися від похоті, ненавис­ті та неуцтва. Дві наступні перешкоди — це чуттєвість (кама) і недоброзичливість (лратічха). І, нарешті, залишається по­долати жагу задоволень (рага), пихатості (мана), фарисей­ства (ауддхатья) і незнання істинної природи речей. Коли ці ланцюги будуть розірвані, людина стане архатом (гідною).

Поведінка загалом поділяється на стан добра і стан зла. Стан добра виникає з альтруїзму й виявляється в діяннях, сповнених любові й співчуття. Стан зла сягає корінням его­їзму і призводить до діянь, сповнених злостивості, тощо. Ді­яння стають добрими, коли можна уникнути вбивства, кра­діжки і перелюбства; чотирьох гріхів мови — неправди, на­клепу, лайки та марнослів´я; а також трьох духовних гріхів — користолюбства, ненависті й зрадливості. Буддійська етика вимагає: не, вбивай живих істот, не кради, не перелюбствуй, не бреши, не вживай п´янких напоїв. Ці правила наголошу­ють необхідність самоконтролю у п´яти різних напрямах. По­зитивно вони означають: приборканий гнів, похіть, боягуз­ливість, недоброзичливість, жагу матеріального накопичен­ня. Причому акцентується, що недоброзичливість — головна причина неправдивості й зухвалості.

Буддійська мораль постулює десять ідеальних чеснот: ми­лосердя, чистоту поведінки, терпіння, ретельність, міркуван­ня, розум, застосування правильних методів виховання, рі­шучість, силу і знання. Іноді етичні правила (шик-ши) резюмуються в трьох правилах етикету (дхарми): чемна поведін­ка, уважність, завзятість.

Умови доброчесності не залежать від зовнішнього світу. Байдуже, хто ти (Ви) — селянин чи князь; ми всі недоскона­лі. Має значення лише чесне й праведне життя. Буддизм наполягає не так на виконанні обов´язку перед Богом, як на перетворенні самої людської істоти на землі: "Люди, — ствер­джує Будда, — пишно вдягнені, подібно до царя Соломона в усій його величі, міцні фізично і горді інтелектуально, — це не по-справжньому великі люди. Без покірливості, милосер­дя й любові життя мертве у самій своїй серцевині".

Лише володіння істиною перетворює людський духов­ний світ. Егоїстичне бажання не може виникнути в розумі, осяяному істинною мудрістю. Тому звільнену від егоїзму ду­шу Будда називає розумною. Доброчинність — це пізнання доброго. Пізнання для Будди є необхідною умовою мораль­ності та форми її вияву — етикету. Адже пізнанням не мож­на обтяжити якусь частину мозку, воно входить у наше бут­тя, забарвлює наші емоції, пов´язане з нашою душею й ор­ганічно притаманне нам так само, як і саме життя. Ця па­нівна сила, яка за допомогою інтелекту формує особистість, виховує емоції й дисциплінує волю.

Моральної досконалості можна досягти лише напружен­ням волі (чхандою). Адже порочні бажання не можна подо­лати, якщо до них ставитися спокійно, пасивно, — їх подо­лає лише міцна воля та цілеспрямованість. Будда не любив жодних надмірностей і уникав крайностей. Волю слід підко­ряти, але не придушувати. Без дисципліни й вправляння во­лі не можна досягти нічого великого.

"Можна перемогти тисячу чоловік у битві, але найвеличніший переможець — той, хто переможе самого себе", "Нехай людина перемагає гнів добротою, а зло — добром", "Приховуй свої добрі справи і зізнавайся у своїх гріхах, які ти скоїв". Ці висловлення Будди вияскравлюють піднесе­ність і велич його вчення.

Індійські правила етикету закріплені у "Ману-законі", найвідомішому з дхармашастр збірнику "Приписів стосов­но манер і поведінки індійця у приватному і громадському житті", що відповідають релігійним догматам брахманіз­му. "Приписи" містять також настановлення щодо управ­ління державою та судочинства.

"Ману-закони — приписи стосовно манер і правил пове­дінки індійця" — присвячені міфічному прабатькові людей Ма­ну. Ману, найславетніший індійський законодавець етикету, визначаючи однакові обов´язки для всіх, з-поміж зазначених вище п´яти чеснот згадує лише перші три, а замість останніх Двох він запроваджує чистоту фізичну, моральну та самокон­троль. Він спирався на загальноіндійське правило: "у думці", "у мові", "у дії" (манса, вачаса, каєна). Вчинок зароджується в розумі, потім виявляється у формі мовного етикету і, зреш­тою, дістає завершення у дії (у вчинку).

Правила індійського етикету ґрунтуються на індуїзмі, позаяк відбивають найвищий дух спільності. їх не варто розглядати як нав´язувані особистості ззовні. Людина — це не грудка глини, якій надають необхідної форми. Вона повинна мати внутрішнє переконання. Правила етикету (дхарма), викладені у шастрах (книжках), не примушують людину робити те чи те, а просто нагадують людям про колективний досвід людства.

Моральне життя поглиблюється мірою того, як зростає рівень нашого розвитку. Узвичаєна мораль являє собою те, що невпинно розвивається. Продиктовані ведами правила етикету не є універсальним засобом досягнення мудрості, якщо вони не пов´язані з Божественним милосердям.

Ведійські настановлення, моральні правила і ритуальні форми етикету, необхідні для залучених у коло сансари (де­рева життя), втрачають свій сенс, якщо не грунтуються на щирому милосерді.

Найголовніша якість Бога — любов і сила радості. Поря­тунок — в одвічному переживанні любові (пріті). Упродовж всієї історії індійська філософська думка просякнена ідеа­лом миру. Прагнення людства прочитати загадку сфінкса і піднести себе від рівня тварини до моральних і духовних висот дістає яскраве втілення у філософії Індії.

Головна етична доктрина буддизму і джайнізму — звільнити особистість від нещастя шляхом приборкання будь-якого зла, скептицизму й фаталізму. Етичні правила (мі­манси) вражають кожного красою й наполегливістю звели­чити людину. Моральні пошуки не марні, вони загострюють свідомість людської недосконалості й підживлюють праг­нення досконалості. Але куди важливішим є майбутнє. Ми можемо бачити далі, ніж наші попередники, бо ми можемо скористатися їхнім досвідом. За словами С.Реріха, ми має­мо вчитися не тільки шанувати колишні цїнності та перейматися їхнім духом, а й пам´ятати, що індійська думка навдивовижу багатюща, в ній сила-силенна загальнолюд­ських рішень, чудових порад, актуальних і нині.

Найвеличніший внесок у духовну скарбницю людства зро­бив допитливий розум Могандаса Карамчанда Ганді (1869-1948). Розроблення етичних принципів кохання, ненасильства, істини та мужності вплинули на тих, хто був здатний мислити моральними категоріями, а думки вже самі по собі чинять певний вплив на діяльність і поведінку. "Мета Ганді — перетворити плотське кохання на кохання духовне. Він не боявся ані людей, ані уряду, ані в´язниці, ані злиднів, ані смерті. Він боявся тільки своєї дружини"⁷. От ще один при­клад усепереможної сили самовідданого кохання.

Для Ганді сутність релігії полягає в моралі. Бог — це істи­на. Істина — це Бог. Сумління він вважав гласом Божим, внут­рішньою спонукою до виконання обов´язку. Визнати Бога — це означає відкрити шлях до кохання, істини, розуму, щоб вони правили серцем, вгамовували себелюбність, прибор­кували злу волю, неуцтво, нерозважливість і всі кепські при­страсті на кшталт гніву, жадібності, зухвалості.

Ритуальна форма індуїзму — молитва. Молитва для Ган­ді — це не прохання, а палке бажання душі. Це щоденне визнання якоїсь своєї вади. "Наша молитва, — стверджував він, — це пошук серця, заклик до самоочищення і покірли­вості. Молитва має на меті підготувати нас до того, щоб ми перейнялися стражданнями наших ближніх: "Боже, дай йому світло та істину, яких він потребує для свого розвитку. Зро­би нас кращими індусами, тобто ліпшими людьми. І нехай краще за нас говорять наші справи, аніж наші слова".

Індуїзм, що виник на підвалинах брахманізму і буддиз­му, ґрунтується на вищих етичних принципах: любові до всього живого і вихованні людини — творця власної долі, Що можливо тоді, коли людина правильно користується сво­їм розумом, свідомістю й коханням, аби не деградувати й не перетворитися на тварину. Рабіндранат Тагор, подібно до М.Ганді, закликав підтримувати самих себе власними зу­силлями і не давати собі впадати у відчай.

Людину піднесла здатність контролювати кепські спону­ки. Тварина за своєю природою не знає самоприборкування. Людина стає людиною тому, що здатна до самоприборкування і розвиває у собі цю здатність. За словами Ганді, загальна сума енергії людства потягне нас не вниз, а вгору, і це буде результатом дієвості закону кохання. Він вірив, що людина навчиться вдосконалювати себе навіть з огляду на власні помилки, перетворюючи їх на опертя для своїх май­бутніх успіхів і перемог.

На думку Ганді, мораль і зовнішня форма її вияву — ети­кет — обмежують пристрасті й спонуки, котрі, з одного боку, призводять до суперечностей, розбрату, а з іншого — сприя­ють розвиткові почуттів, які створюють гармонію, спокій і щастя. Кожен індивід — певний центр життя, він народжується з пев­ними схильностями, добрими й дурними, егоїстичними й без­корисливими. Він має передусім прагнути пізнати самого се­бе і вдосконалити себе шляхом міркувань і кохання.

Кохання (ахімса) — сутність моралі. Кохання в людині — це Божественний закон або Бог. Життя Ганді уявляв як одне неподільне ціле, а вся діяльність, на його думку, здійснюєть­ся завдяки любові до людства. Сам Ганді дістав від народу Індії почесний титул Магатма — великий духом.

Індія свято шанує свої давні звичаї, що допомогли їй мо­рально владнати суперечливий і нелегкий побут. Покірли­вість, поступливість і мовчазна згода стають провідними ду­ховними чеснотами. Індійські мислителі є спадкоємцями ве­ликої традиції віри у розум. Істина може бути незмінною, втім форма, в якій вона вміщена, складається з елементів, що передбачають зміни. Бюрократичний, консервативний ро­зум має підкоритися необхідності змін.