Етикет — складова суспільної культури, або сукупність правил поведінки, що стосуються зовнішнього вияву людсь­ких відносин (поводження з оточенням, форми спілкування та привітань, поведінка у громадських місцях, манери, одяг тощо. Саме слово "етикет" (фр. etiquette — суворо вста­новлений порядок і форми поводження при дворах монар­хів) увійшло в міжнародний лексикон на початку XVII ст., за часів правління французького короля Людовіка XIV, коли спо­сіб життя і стиль французького двору поширилися як зра­зок для наслідування в усіх європейських державах. Про вміння французів урізноманітнювати й прикрашувати своє життя писав свого часу засновник німецького класичного ідеалізму Гегель: "Споконвіку французам закидали легко­важність, а ще й марнославство і прагнення подобатися. Але саме завдяки цьому мудрому прагненню подобатися вони досягли найвитонченого світського поводження й тим самим з особливим успіхом піднеслися над грубим само­любством первісної людини".

Утім, слід пам´ятати, що правила спілкування між людь­ми визначалися (хоч би як до цього ставилися законодавці) не тільки королівськими указами, а й рівнем соціально-еко­номічного розвитку суспільства, мораллю, зовнішньополітич­ними устремліннями держав, звичаями, обрядами, культами й традиціями кожного народу. У Григорія Сковороди читає­мо: "Не даремно Платон сказав: "Усі королі з рабів, і всі раби виплоджуються з королів". Це буває тоді, коли владика всьому — час — знищує багатство. Так знаймо ж, що всіх наук голова, око й душа є — навчитися жити порядно".

Письмові настановлення стосовно правил поводження в суспільстві з´явилися задовго до виникнення самого по­няття "етикет". Найдавніші міркування про етикет (подібно до філософських міркувань загалом) набули поширення до нашої ери у стародавньому Єгипті, Китаї, Індії, Японії, Дав­ній Греції, Давньому Римі й у країнах Європи. Одну з най­перших книжок з етикету було написано в Єгипті близько 2350 р. до н.е. Вона називалася "Інструкція з поведінки". Перший письмовий протокол в історії людства був укладе­ний між єгипетським фараоном Рамзесом II і хетським ца­рем Хаттушилем III 1278 року до н.е. Причому для підтвер­дження чинності документа хетський цар на одному з боків срібної платівки наказав зобразити себе поряд із богом Віт­рів, а на іншому — свою дружину, яка сидить поруч із боги­нею Сонця. Крім того, він викарбував срібну платівку з ана­логічними зображеннями. Звичай складати два однакові (ав­тентичні) тексти договору, а потім обмінюватися ними вві­йшов відтоді у практику міжнародного спілкування.

За стародавніх часів посольський церемоніал супровод­жувався неабиякою пишністю. Так, посли сирійського царя Антіоха III Великого (242-187 р. до н.е.), який зазнав поразки у Сирійській війні 192-188 років до н.е., були змушені при­везти у подарунок Риму золоту вазу вагою у п´ятсот фунтів. У давньоіндійських писемних пам´ятках ("Рамаяна", "Махабхарат", "Рігведи") йдеться про моральний порядок, яко­му мають коритися боги і люди. Цей моральний порядок ви­являвся через зовнішню форму — дхарму (етикет)³.

Видатний давньокитайський мислитель, філософ і педа­гог Конфуцій (Кунцзи) (бл. 551-479 р. до н.е.) у книжці "Бе­сіди і судження", досліджуючи проблему людини, її розумо­вого й морального розвитку, вирішальну роль надавав лі (етикетові), тобто правилам благопристойності, що регулюють поведінку людини за різних життєвих ситуацій.

Економічне диво Японії XX ст. значною мірою залежало від гірі (етикету), невіддільного від ніндзе (людинолюбства). Гірі — це оправа, а ніндзе — коштовний камінь у ній. Той, хто не дотримується норм гірі, втрачає власне обличчя.

Упродовж багатьох століть форми поведінки трансфор­муються й передаються у спадок наступним поколінням. До­слідники погоджуються в тому, що етикет (подібно до зви­чаю) уніфікує поведінку особистості та колективу за типової ситуації. Кожна соціальна спільнота має свій етикет, свої пра­вила пристойності. Етикет охоплює правила спілкування між людьми різного віку, статі, соціального становища, різних конфесій. Інакше кажучи, етикет узагальнює певні суттєві для конкретного суспільства біологічні й соціальні критерії, сприяє об´єктивізації соціальних відносин.

Споконвіку поставало питання: як навчити людей чем­ної поведінки. На думку давніх греків, ґречно поводитися могла лише людина, наділена всіма необхідними для цьо­го якостями. Поєднання гарного і морального позначало­ся словом Kalokagathia (kalos — чудовий, вродливий, agathos— гарний, доброчесний, яке назагал означало "гармонію душі і тіла", зовнішнього і внутрішнього). Мудрість етикету полягала в тому, що опанувати навички гарної по­ведінки можна було лише за наявності бажання бути доб­ре вихованою людиною.

Отже, гідна поведінка людини, що відповідає нормам і правилам доброго тону і гарних манер, лише тоді набувала сенсу, коли підґрунтя її становили морально-етичні мотиви вільного волевиявлення. Адже істинна краса поведінки — ре­зультат глибоко усвідомленого ставлення до власних учин­ків, відповідальності за їхні наслідки.

До того ж етикет як феномен духовної культури вимагає від людини знань про світ, здатності самостійно мислити, розрізняти добро і зло, вміти переживати й співпереживати, відчувати й співчувати, шкодувати й виявляти милосердя, а Це означає бути готовим поводитися згідно з гуманістичними принципами моралі. Знову звернімося до Григорія Ско­вороди. Він наголошував: "Якщо ти вважаєш, що це погано, не роби цього; якщо ж ні, то переможи в собі поганий сором і страх, які тебе відвертають від порядних справ... О, якби ми в ганебних справах були такими ж соромливими, боязки­ми, як часто ми буваємо боязкими і хибно соромливими в порядних вчинках!" І вів далі: соколи з орлами вгору, в про­стір чистого неба нехай підносяться, залишивши трясовину для низького невігластва. Тож прислухаймося до мудрих слів великої людини!