Сучасна етична теорія ґрунтовно дослідила проблему функцій моралі. Вона, до певної міри, навіть абсолютизувала цей аспект  феномена моральності на підставі витлумачення моральних вимог як ідеального уособлення ідеї моральності. Суб´єкт жит­тєвості був осмислений при цьому не як суб´єкт моральності, тобто не як її творець, а переважно як об´єкт регулятивного впливу норм і вимог.

У навчальному посібнику "Марксистская этика" щодо місця моральної регуляції в житті говориться: "Моральні підвалини суспільного життя виражаються в упорядкованій системі моральнісної регуляції, що охоплює як об´єктивну, так і суб´єктив­ну площини буття людини" [8, с. 108]. Функціональний підхід до моралі відображає певні тенденції в суспільному житті. Він розглядає мораль переважно в її "оберігаючій" функції: як засіб "утримання" стосунків у межах, що усталилися. Як говорить К. Маркс, "урегульованість і порядок є саме формою суспільно­го зміцнення цього способу виробництва і тому його відносної емансипації від просто випадку і просто сваволі" [7, с 328]. Творчість стосунків при цьому бачиться як "свідомий вибір" у межах конкретних (пропонованих) обставин. Тим самим підно­сяться до рівня ідеальних реально існуючі стосунки. Функціо­нальний підхід розглядає цінність моралі у трьох головних ас­пектах її вияву: регулятивному, пізнавальному та виховному.

Справді, мораль є джерелом регуляції стосунків, оскільки закріплює досягнутий рівень уявлень про морально цінне. Взя­та у цій своїй функції, вона "типізує" поведінку, забезпечуючи зовнішню сторону дотримання. Ці межі відповідають переваж­но поняттю "етикетна поведінка", "належна поведінка". Тою мірою, якою зовнішнє і внутрішнє, форма і зміст стосунків не співпадають, розуміння моралі як засобу регуляції мало що пояснює в механізмі творення людяності життя. Моральні сто­сунки в спільноті формують у свідомості особи образ належної поведінки. Оформлена образом належного, життєва енергетика кожного з суб´єктів життєвості створює певну атмосферу прияз­ні (або видимість її) в стосунках. К. Лоренц визначав цей фено­мен як "ритуалізовану поведінку". У випадку несуперечливості вимог суспільного середовища уявленням особи про належне та особистісно бажане, вона в стосунках дотримується тих ви­мог. Більше того, вироблені уявлення здатні входити в глибинні структури свідомості, визначатися як складова світоглядних переконань. Однак сприйняття реально наявного в стосунках як ідеального здатне спричиняти внутрішню самодостатність. Це накладає обмеження на стосунки, не даючи їм розгортатися у бік творчості. Певним гарантом соціальної злагоди є об´єкти­вовані форми моральності: громадянське суспільство, держава. Вони закріплюють вимоги дотримання належної поведінки тво­ренням суспільної думки, що стимулює злагоду, формує бажані моделі стосунків. Окрім того, вони опирають свої вимоги на закони в разі вираженої асоціальності поведінки. Регулюється виконання законів відповідними адміністративно-правовими соціальними інституціями. Тою мірою, якою закони не супере­чать моральним поняттям, вони сприяють творенню і утриман­ню соціальної злагоди, хоча як відчужена форма існування су­спільності, вони не формують моральної свідомості.

Питання моральної регуляції набуває сутнісної визначеності за умови, що має місце внутрішня регуляція, і що суб´єкт виз­начається уставленні до себе як свідомий суб´єкт морального вибору. Мова при цьому іде не лише про межі "пропонованих" обставин. Як правило, в цих межах найчастіше достатніми є уста­лені норми, традиції, звичаї тощо. Вони не створюють підстав для творчого вибору вже тому, що репродукують стосунки, дії, вчинки, форми яких окреслені традицією, сприйнятні й вико­нуються саме тому, що не дають підстав для внутрішнього конф­лікту. Але вони відображають і своє інше, а саме те, що не спо­нукають або мало спонукають усвідомлений моральний вибір. Це зумовлене наявним тлом суспільності. Воно створюється без­посередньо в стосунках і дає відчуття психічної комфортності існування. Проблема вибору набуває актуальності, коли йдеться про суттєві сторони стосунків, що не вкладаються в освоєні і усталені в звичаях та нормах способи їх творення. У виборі відкривається міра людяності його суб´єкта, людська спро­можність особи. Ситуація вибору завжди ставить особу перед необхідністю діалогу з собою, навіть якщо він має нерозгорнутий характер, а вибір виглядає безальтернативним і безконф­ліктним. Діалог із собою включає механізм совісті, що дійсний, передовсім, як засіб перевірки власних можливостей, а отже, здійснюється у формах саморефлексії. У статусі суб´єкта мо­рального вибору особа здатна виступати найсуворішим суддею власних намірів та вчинків. Ця "регуляція" значно цінніша для усуспільнення життя, ніж регуляція у вигляді "громадської Думки", особливо коли вона розійшлася з інтересами особистості.

Суб´єкт свідомого морального вибору є носієм розумної волі та бере активну участь у становленні моральнісного відношен­ня до світу в формах, що не суперечать ідеалу суспільності. Свідомий вибір засвідчує наявність свідомого освоєння моралі та об´єктивацію її вимог у змісті діяльності. Лише в такому сенсі слушно говорити про "регулятивну функцію моралі як об´єднав­чу" [10, с 53].

Мораль як предмет пізнання досягає об´єктивації в діяль­ності особи. В такій своїй функції вона не лише "орієнтує" в дійс­ності, але є джерелом саморозвитку — сходження від рівня істо­рично-конкретного до всезагального. Тому про пізнавальну функцію моралі доцільно говорити в плані пізнання її цінності для творення сутнісної визначеності стосунків з привілею люди­ни почуватися суб´єктом моральності, тобто почуватися справ­ді людиною.

Важливим джерелом забезпечення функціонування моралі як живого процесу її творення в стосунках є моральне вихован­ня. Наголосимо, що мова йде не про виховний процес як такий, а про творення моральності в моральнісних взаємодіях спілку­вання. Це живий обмін людськими сутнісними силами, в яко­му світом одної особистості запалюється, надихається і органі­зується світ іншої.

Стосунки, що мають невідчужений, неформалізований харак­тер, виявляють сутність процесу саме як моральнісного. Суб´єк­ти спілкування взаємодіють предметно, оскільки у виховному процесі відбувається передача і сприйняття досвіду стосунків, тобто створюється атмосфера суспільності.

Конкретизованою її формою є передача досвіду входження в поле людських знань, творення уміння та потреби пізнання. Вчитель є носієм освоєного досвіду спілкування, що виявляє себе як моральна культура — як сконцентрований у суб´єкті досвід людяності. Тому він набув об´єктивованого в образі та втіленого в практиці стосунків індивідуально-неповторного вияву людяності. Саме тому він цінний для апробації здатності моралі "творити" неповторну людську особистість. Це вияв все­загального в індивідуальному. Принаймні таким є ідеал особи­стості, яку можна назвати Вчителем. Предмет пізнання, що стає підставою для небайдужості, формує собою зміст відношення, суттєво впливає на його якість. Скажімо, предмет, що духовно підносить людей, включених у процес сприймання та пережи­вання його краси і змістовності, створює атмосферу загальної внутрішньої злагоди і спільного спрямування почуттів суб´єктів спілкування на утвердження якостей об´єкта. Навпаки, явища пересічні або виражено негативні розбалансовують духовні структури суб´єктів спілкування, навіть якщо їх думки і по­гляди на явище суттєво збігаються. У виховному процесі, що здійснюється належним способом, досвід Учителя стає джере­лом творення моральності тою мірою, якою є не декларуван­ням цінності моралі, а виявляє себе у формах морального став­лення до предмету викладання та до суб´єктів сприймання. Зміст наукового знання набуває морального забарвлення, коли він виявляє свою визначеність як істина, добро і´краса. Скажі­мо, зміст наукових знань у педагогічному процесі завжди опо­середкований для учнів образом носія цього змісту — вчителя. Невиразність його особистості присутня у кожному з її про­явів. Відповідно репродукується невиразність у стосунках, бай­дужість до знань тощо. І навпаки, яскрава особистість відсвічує багатством граней в стосунках з вихованцями, вдало уникаючи формалізму, стереотипів у підходах до творення ситуації спілку­вання. Знання, що несе вчитель, зігріті його небайдужістю. Во­ни є наслідком особистісно пережитого пошуку істини, а отже укладені в яскраві, доступні, і тому легко засвоювані форми.

В атмосфері стосунків, де поняття "ділове спілкування" здійснюється у вигляді творення моральнісних взаємодій, мо­ральністю осягається увесь процес: зміст знання, спосіб його передачі, спосіб відношення до нього суб´єктів сприймання — учнів. В атмосфері моральності і завдяки їй задіюється моральнісний потенціал вихованців. Наявна в дитині потреба злагоди стосунків, гармонії спілкування розвиває та удосконалює її психічні та інтелектуальні структури.

Отже, моральне виховання — це явище введення суб´єкта Життєвості в поле людських стосунків, тобто поле творення Духовних зв´язків. Усе, що складає специфічно людське жит­тя, як уже було сказано, є наслідком творчих взаємодій лю­дей — творення ними суспільності життя. Освоєння стосунків Шляхом безпосередньої участі в їх творенні формує і впоряд­ковує духовні структури людини, визначає здатність бути людиною. В моральному вихованні методологічно плідним є діа­лектичний зв´язок моральності виховної мети та моральності засобів.

Література

1. Гегель. Философия истории // Соч. — Т. VIII. — М. — Л.: Соцэкгиз, 1935. — 470 с.
2. Гегель.Философия права //Соч. — Т. VII. — М. — Л.: Соцэкгиз, 1934. — 380 с.
3. Гегель. Энциклопедия философских наук: В 3 т. — М.: Мысль, 1977. — Т. 3. — 471 с.
4. Дробницкий О. Моральное сознание и его структура // Вопр. философии. — 1972. — № 2. — С. 31.—42.
5. Дробницкий О. Понятие морали. — М.: Наука, 1974. — 388 с.
6. Мандевиль. Басня о пчёлах. — М.: Мысль, 1974. — 376 с.
7. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. — Т. 25. — Ч. 2. — К.: По-літвидав, 1965. — 511 с.
8. Марксистская этика / Под ред. А. Титаренко. — М.: По­литиздат, 1980. — 352 с.
9. Титаренко А. Структуры нравственного сознания. Опыт этико-философского исследования. — М.: Мысль, 1974. — 278 с.
10.  Фортова А. Сущность, структура и функции морали // Марксистско-ленинская этика и эстетика. — К.: УМК ВО Мин­вуза УССР, 1989. — 352 с.
11. Фортова О. Сутність, структура і функції моралі // Ети­ка: Навч. посіб. — К.: Либідь, 1992. — 328 с