Новий суспільний ідеал зростав і зрештою переміг на ґрунті заперечення вихідних засад середньовічної моралі й культури загалом. По-перше, на місце ідеї потойбічного життя прийшла і утвердилася ідея цінності земного життя. Принадність його відкривалася своїми глибинами освоєння світу. По-друге, зо­середження на реаліях земного життя ставило людину перед необхідністю його покращення та удосконалення. Критерій останнього визначався потребою в творенні умов, гідних люди­ни. Спрямованість діяльності на інтереси людини моральнісна за своєю природою. По-третє, на ґрунті зміни моральних орієн­тацій життя, вектор яких спрямований на земні справи, змі­нюється уявлення про моральні чесноти людини. Цінності на­бувають такі її якості, як воля, активність, ініціатива. Ви­разники ідеалу пасивно-споглядального ставлення до світу змушені поступитися місцем людям вольовим та енергійним. По-четверте, нова епоха, що йде на зміну феодалізму, руйнує станово-статусні перегородки. Вперше в історії людства створю­ються передумови для оцінювання людини згідно з її людськи­ми якостями, а не за статусно-становим положенням, родови­тістю, суспільними привілеями тощо.

Буржуазія, що заявила себе носієм нового суспільного ідеа­лу, революціонізувала суспільство. Вона виявила опозиційність до традицій, що гальмували людський поступ. У католицької церкви вона відібрала духовну монополію, завдяки перемож­ному руху Реформації. Багатоконфесійність, можливість виби­рати віру послаблюють містичний страх перед учиненням гріха. Орієнтація протестантизму на чесну працю як умову спасіння змінює загальну духовну атмосферу життя. Людина здобуває енергію на діяльність та впевненість у її результативності, оскіль­ки остання піддається перевірці за її наслідками. Життя на­буває нового ціннісного виміру, оскільки індивідуалізується. Людина опиняється перед необхідністю виробляти стосунки, тобто усвідомлює себе суб´єктом морального вибору і творцем власної долі. Не традиція чи звичай, а практична потреба зу­мовлює вибір. Відповідальність за нього несе особа — суб´єкт вибору. Геґель називає її "приватною особою".

Життєві обставини спонукають на активне укорінення в жит­ті, оскільки носії активності та ініціативи — представники се­редніх прошарків суспільства, що не мають змоги опертися на маєтності та чесноти роду. Вони змушені виборювати собі соці­альний простір, укорінюючись у житті. Опертися вони можуть на матеріальні багатства, які мають здобути власними силами. Останні є реальною умовою самоутвердження, оскільки здатні забезпечити владу та авторитет.

Новий клас власників, що починає формуватися в добу піз­нього середньовіччя, а у XVIII—XIX ст. стає панівною силою у житті європейського Заходу, утверджує матеріальні багатства як основу людських чеснот. Як пише Е. Фромм, "економічний розвиток капіталізму супроводжувався значними змінами в пси­хологічній атмосфері. ...Продуктивність набула ролі одної з най­вищих моральних цінностей. У той же час прагнення багатства і матеріального успіху стало всепоглинаючою пристрастю" [13, с 80]. З одного боку, капітал стає активним чинником де­мократизації життя, оскільки руйнує традиційні ієрархічні структури. З іншого, набуваючи провідного значення, капітал підпорядковуває особу зовнішній, над нею пануючій силі. Сво­бода стає дійсною, згідно з характеристикою Е. Фромма, як "сво­бода від". Справді, свобода у названому сенсі — це звільнення від тяжіння "умовностей", що гальмують розвиток активності та змушують особу постійно враховувати думку інших (середо­вища). 

Позитивний наслідок відмежування від сліпої довіри "мо­ральним авторитетам" у тому, що мораль набуває інтровертного характеру, тобто орієнтованості зсередини. На цій підставі наука Нового часу говорить про "моральну природу людини" (Гоббс, Юм, Шефтсбері, Гельвецій, Руссо). Звільняючись від тиску релігійного догматизму, вона утверджує розум як основу моральності. Розум — джерело свідомого вибору змісту та за­собів діяльності. Однак "свобода від" об´єктивно спричиняє тво­рення нових форм залежностей. Стосунки вільної конкуренції ставлять у центр відносин не моральний чинник, а майновий. Геґель характеризує суспільство, в якому панують стосунки вільної конкуренції як "громадянське суспільство". Щодо його моральних засад, то, як пише Геґель, "у громадянському суспільстві кожний для себе — мета, усі інші для нього ніщо. Але без співвідношення з іншими він не може досягнути обсягу своїх цілей; ці інші суть тому засоби для цілей особливого" [З, с 211]. Тобто, соціальні зв´язки мають виражений "речевий" характер. В уречевленій формі виявляє себе інтерес всезагального. Тому свобода в буржуазному суспільстві є "форма­льною свободою", а всезагальність є "формальною всезагальні­стю знання і воління" [3, с 215].

В уречевлених формах зв´язків буржуазне суспільство здійснює потреби поступального руху до розумного пізнання світу та до утвердження діяльнісного відношення до світу. А от­же, засобами праці воно універсалізує стосунки, надаючи їм розумності та всезагальності. На зміну гуманізму, що існував у середньовіччі як співчуття до слабких та убогих, приходить гуманізм Нового часу. Сенс його — в довірі до людини та вірі в її активність і волю.

Буржуазія у своєму історичному поступі до відвоювання влади у дворянства проголосила морально виважені, гумані­стично визначені гасла: "Свобода. Рівність. Братерство". Гума­ністично зорієнтована філософська думка утверджувала цін­ність розуму для становлення справді моральних стосунків між людьми. Спонука на діяльність для обладнання реального жит­тя мала морально цінний зміст. Геґель називає цей процес тво­ренням культури, що є "звільненням і роботою вищого звільнен­ня" [3, с 216]. Це тяжка праця, але саме завдяки їй суб´єктив­на воля об´єктивується і "здатна бути дійсністю ідеї". Суб´єкт діяльності, маючи змогу об´єктивувати свої здібності, потенцій­но може розгортатися у безкінечність моральності як вільна суб´єктивність.

Об´єктивні передумови для самоорганізації громадянського суспільства на творення культури — це, по-перше, творення системи потреб. По-друге, наявність свободи та підтримка влас­ності засобами правосуддя. По-третє, турбота про особливий інте­рес як всезагальний з боку владних структур [3, с 216—217]. Створений буржуазним суспільством баланс відносин найманої праці і капіталу, зрештою, зумовив високий розвиток сучасної цивілізації Заходу. А отже, став чинником звільнення людини від страху існування. Разом із тим, цивілізаційні процеси мають і виражені негативні риси. На ранніх етапах історії буржуазного суспільства "відкриття людини" супроводжувалося надією на творче самоутвердження усього багатства людської природи, втому числі — моральне удосконалення. Висунення моральної проблематики в центр філософсько-теоретичних досліджень, починаючи з XV ст., а особливо в XVIII—XIX ст., відображає названу тенденцію культури.

Однак ідеал свобідної творчої особистості на практиці призвів до обмеженості особи, підпорядкованої вузькій спеціа­лізації. "Розвинутий капіталізм іманентно містить у собі не­безпеку руйнування внутрішнього світу особи. Моральнісні аспекти цієї небезпеки полягають в обмеженні цінності люди­ни ефективністю однобічно-професійної часткової функції, яка лише і цікавить суспільство, всі ж інші її якості підлягають спрощенню та стандартизації або стають "непотрібними" [10, с 98]. Справді, універсалізація стала стандартизацією, а ідеал духовності та свободи — фетишизацією матеріальної сфери життя. Незалежність на практиці спричинила повну ізо­ляцію людини. Е. Фромм віддає належне капіталістичній сис­темі, що внесла величезний доробок у справу "позитивної вну­трішньої свободи, в розвиток самокритичної, активної і відпові­дальної особи". Разом з тим він констатує, що "це всього лише одна із сторін впливу капіталізму на формування людської осо­бистості та розвиток її внутрішньої свободи. З іншого боку, ка­піталізм прирік людину на самостійність, забезпечив їй повну ізоляцію, посилив у ній відчуття власної нікчемності і безсил­ля" [13, с 134].

Суперечливі тенденції розвитку буржуазної цивілізації — вияв поступального розвитку суспільства, що дійшло розумін­ня невідповідності між сферою цінностей матеріального життя та цінностями духовними. Пошук іншої людини як мети відно­шення складає одну з актуальних проблем сучасної культури. Людина шукає іншу людину, сподіваючись утвердитися в мо­ральному спілкуванні як самоцінному. "Відношення до Ти нічим не опосередковане, — пише М. Бубер, — між Я і Ти немає нічого опосередкованого, ніякого попереднього знання і ніякої фантазії, сама пам´ять перетворюється, спрямовуючись із виокремленості в цілісність" [2, с 31]. Філософська рефлексія над буттям у свободі шукає нині "несвободи" — тої "солодкої не­свободи", якою є любов. Остання надає буттю вищої цінності, оскільки укладає його в образ цілісності, в першу чергу, у ці­лісність духовного єднання.