Цінністю міфології для антропогенезу зумовлена її роль ужитті спільнот: засобу (і джерела) творення моральнісних взаємодій людини з навколишнім світом (в уяві). Усвідомлена людьми цінність організації стосунків для збереження роду визначила феномен, який можна характеризувати як всепроникне моральне начало. Міфологія стає зрозуміла повної⁰ мірою, якщо бачити в ній не лише намагання пояснити природний світ, уподібнюючи його життя людському, а саме тоді коли розглядати її як спосіб реалізації практичної потреби людини налагодити стосунки з навколишнім середовищем. Щодо ранньої міфології, то правомірно говорити про "сакралізацію та узаконення існуючих порядків, звичаїв і норм". Потреба виживання у природі зумовила фор­мування ставлення до неї, аналогічне стосункам всередині людських спільнот. Так, у космогонічних міфах говориться про перетворення хаосу на космос як перехід від пітьми до світла, від води до суші, від безформного до оформленого. Цим проце­сам У природі відповідають стосунки у соціумі: передача нави­чок трудової діяльності, встановлення родового устрою, регу­лювання статевих стосунків тощо.

Цілісність досвіду відображається у тому, що кровнородинні стосунки з меж соціуму переносяться на тваринний світ. То­темні предки, духи, боги у міфології мають родинні зв´язки. Ініціатором творення стосунків виступає у міфології людина. Форми стосунків з природою у різні періоди антропогенезу різні. Скажімо, магічні ритуали, що оперті на міфологію і є способом "відродження" міфологічних подій, здійснюються початково у формі "приборкування" природних сил представ­никами роду, які вважаються носіями незвичних — божествен­них сил (вожді, шамани). Обряд "упокорення" подібний до функції табу, що упокорює стихійну біологічну природу люди­ни. Порівнюючи більш пізній етап історії та відношення до природи носіїв релігійної і міфологічної свідомості, Дж. Фре­зер пише: "Релігія відображає визнання повної залежності лю­дини від вищих сил, тоді як дикун самовпевнено вірить у мож­ливість управління вищими силами" [12, с 61].

Моральнісний зміст міфології знаходить відображення та­кож у феномені одушевления природних сил. Е. Тайлор пише, зокрема щодо політеїстичних релігій: у них утверджується дум­ка, що "все у природі оживлено духами і що всі вони підпоряд­ковані одному загальному порядку" [10, с 450]. Метою "утри­мання" світового порядку можна пояснити явище відтворення міфологічних подій в оповідях про них та у ритуалах. Адже людина того часу вірить у магію слова: досить розповісти про минулі події, щоб знову відновити їх (відновлення розумілося у прямому сенсі як "задавання" явищу нового життя, оскільки ідеальне і матеріальне ототожнюються). Міфологічні вірування зберігаються і в таких цивілізованих народів, як давні греки. Так, в образі Зевса — царя Олімпійських богів та напівбогів — героїв, німф, духів, уособлені уявлення про причини буття за­галом та його фізичні і моральні закони.

З потреби безпосереднього спілкування з предметами їм на­даються у ранніх культурах імена власні, а разом з іменем пред­мет здобуває "душу" (за аналогією з людиною). Сказане дає підстави стверджувати, що весь процес має виражене мораль-нісне спрямування. Лише з плином історії не розчленована єд­ність (тотожність) образу та предмета втрачається, і міфічний образ сприймається не як реальне буття предмета, а як його символ.

Одушевления природних сил, характерне для міфології, за­свідчує ще один важливий аспект творення моральнісних сто­сунків: згідно з місцем явищ в ієрархії життя (тобто з огляду на їх роль у людському житті). Щодо богів — це є схиляння, шанування, страх і задобрювання (у формі жертвоприношень: розміром та якістю пожертви утверджувалося місце природно­го явища у житті спільноти). Богів та першопредків шанували і боялися. Ставлення до них поєднує страх і надію. Злих сил уникали шляхом магії слів та обрядів, у тому числі жертов­них. Так, вважалося, що не догодити душі померлого, значить накликати біду. Цілісність образу світу складається і трима­ється у міфології саме на моральності зв´язків. Ініціює ці зв´яз­ки людина, що починає усвідомлювати себе носієм та виразни­ком ідеї їх моральнісного спрямування.

Моральні взаємодії, що склалися у ранніх суспільних об´єд­наннях і визначилися своєю цінністю для збереження життя, закріплюються в міфології та релігії як воля богів. Усвідомлю­ються вони як такі, що започатковані героями та першопред-ками у давні часи. Якщо якийсь звичай не згадується у міфі, його сприймають як необов´язковий. Якщо ж потрібно вироби­ти нові звичаї, їх пов´язують із міфом, і отже, починають роз­глядати як священний, як санкцію [5, с 548]. Поряд із релі­гійно-міфологічним обґрунтуванням моральних вимог, скла­дається посилання на традицію згідно з принципом: "так усі роблять", "так має бути" або "так не має бути" [5, с. 550]. Разом з тим, у цей період моральні поняття ще не усталилися. Зарод­ки моральних оцінок (добро — зло) тісно пов´язані з суто прак­тичними потребами.