Одним із напрямків розвитку етичної теорії у XX ст. є метаетика, яку заснував Джордж Мур (1873—1958). Його праці та праці двох інших англійських мислителів Бертрана Расела (1872—1970) ІЛюдвіга Вітгенштаина (1889—1951) справили особливий вплив на розвиток англійської філософської етики. Вони, по-перше, відроджували традицію англійського емпіризму, по-друге, відкривали нову епоху — "епоху аналізу". Дж. Мур за­стосовує логіко-лінгвістичний аналіз щодо етичної проблема­тики. Згодом його доповнить метод "логічного атомізму" і пози­тивізму Рассела, а ще пізніше — лінгвістична філософія Вітген­штаина. У праці "Принципи етики" (1903), "Етика" (1912) та пізніших статтях Мур формулює метод і методологію метаети-ки — напрямку, що об´єднав у собі всі різновиди неопозитивіз­му в етиці (інтуїтивізм, емотивізм, деонтологічний інтуїтивізм, школи лінгвістичного аналізу мови моралі, прескрептивізм).

Термін "метаетика" закріпився в етичній теорії з 30-х років XX ст. Низка проблем, що досліджуються автором, — традицій­не, усталене ще з часів Платона та Арістотеля. Це поняття добра і зла, блага; спроба визначити критерій правильних і непра­вильних вчинків тощо. Суть і цінність метаетики визначається не комплексом поставлених у ній проблем (вони — традиційні), а. методологією етичних досліджень, запропонованою Муром. Метаетика має досліджувати не мораль, а мову етики як науки про мораль через її опосередковане вираження у мові. Аналіз мови моралі Мур вважає засобом для вирішення проблем ети­ки. Велика увага приділена критиці "традиційної" етики (ге­донізм, метафізична етика, утилітаризм). Критиці піддаються всі етичні теорії від часів Давньої Греції до XX ст. Для вивчен­ня моралі Мур звертається не до реальних вчинків людей, а зо­середжує увагу на тому, як вони говорять про мораль (семіо­тичний метод дослідження).

Доробок Мура в етичній теорії полягає, по-перше, у розріз­ненні добра як мети (good as an end) і добра як засобу (good as a neans). Відзначено необхідність врахування відмінного між ними при оцінці вчинків.

По-друге, у багатогранному понятті "добро" виділяється —~ "внутрішнє добро (благо)" або "добро (благо) як таке" (intrinsic good, good in itself). Мур характеризує цей аспект добра як "уні­версальне добро".

По-третє, Мур характеризує добро, вдаючись до розмежуван­ня "природних" і "неприродних" властивостей дійсності. Він відзначає як типову ситуацію, коли якесь явище характеризу­ють, перелічуючи якості, властивості, що у звичному вживанні слів називаються "хорошими". Виділення "природних" і "не­природних" (специфічно моральних) якостей предметів і явищ є спробою віднайти субстрат моралі. Складність розв´язання проблеми засвідчує аналіз філософом конкретних етичних по­нять. Про "доброчесність" Мур говорить, що це є "звична схиль­ність" до здійснення певних учинків. "Але "доброчесність" і "по­рок" служать одночасно і етичними термінами: використову­ючи їх правильно, ми хочемо з допомогою одного з них виявити похвалу, а з допомогою іншого — несхвалення. Хвалити ж щось — означає стверджувати таке: або це щось само собою є добром, або ж воно є засобом для досягнення добра" [4, с. 261].

Суттю етичної концепції Мура є інтуїтивізм. Введене філо­софом поняття інтуїції як методу осягнення етичних понять зумовило назву усієї його концепції.