На переході XIX і XX ст. в етиці складається новий напрям — прагматизм. Його засновник американський філософ Чарльз Пірс (1839—1914) базував етичні ідеї на космологічному вчен­ні. На його думку, космічна еволюція базується на трьох вихід­них засадах: на тихізмі (грецьке — випадок), агапізмі (гре­цьке — любов) та синехізмі (грецьке — неперервність). У прин­ципі тихізму (випадковість) заперечувалася фатальна (наперед визначена) необхідність у природі. Натомість утверджувалося значення випадковості. У ній вбачався прояв свободи духу. Про­відним принципом бачився агапізм, тобто любов як породжую­че начало світу. Закони любові діють у Всесвіті та проявляють себе у вигляді законів еволюції. Усі речі прагнуть один до одно­го і у цьому зв´язку вдосконалюються. Принцип синехізму, тоб­то неперервності сущого, означає рух від нижчого до вищого, від неіснуючого до існуючого, від хаосу до космосу, тобто до любові та порядку. Увесь процес загалом визначається як зро­стаюча його розумність. У світі людського буття, або, за термі­нологією Пірса, "вторинного буття" має місце індивідуальне існування, що піддається виміру згідно з принципом: "тут" і "те­пер". Виявом реальності існування є взаємодія з об´єктивним світом: спротив, взаємодія, сприяння тощо. Етику Пірс розгля­дає як науку про цілі людської діяльності. У праці "Маніфест" він так визначає спрямування діяльності: вона може бути істин­ною або ні. Основне — щоб вона була практично корисною, до­цільною, тобто працювала на інтереси суб´єкта.

Ідеї Пірса розвинув його послідовник Уільям Джеме (1842— 1910). Акцентуючи увагу на корисності вчинку для його суб´єк­та, Джеме заперечує цінність моралі для гармонізації людських стосунків. На його думку, "наукова етика (якщо така взагалі існує) ще нікого не спонукала чинити добре". Центральним у йо­го етиці є принцип корисності, "зиску". Будь-які вчинки хо­роші, аби вони давали зиск. "Істинне те, що дає успіх". Понят­тя добра та зла пов´язуються відповідно з успіхом чи неуспіхом діяльності. Прагматизм відповідав духу капіталізму саме аме­риканського ґатунку, де успіх, незалежно від шляхів та засобів його здобуття, робить особу, що служить символом успіху, взірцем людини.

Прагматизм і донині залишається одним із провідних на­прямків у американській етичній теорії.