У XIX—XX ст. етична теорія виробляє нові підходи до тлу­мачення моральної проблематики. Джерела моральності вона виводить із суспільної історії. У суспільності вона вбачає осно­ву людського життя, а отже і його моральності. Етичний ради­калізм розглядає можливість удосконалення людського духу не засобами моральної саморефлексії особи, а шляхом удоско­налення соціальних інституцій за умови якісної зміни суспіль­ного життя. Відсутність майнової та соціальної нерівності роз­глядається як вихідна ланка морального удосконалення кожно­го члена суспільства. Якщо попередня етична теорія спирається на ідею Бога як субстанційне начало добра і як умову його торжества у світі (якщо не цьому, то потойбічному), то соціально-етичний радикалізм конкретизує поняття субстанційного доб­ра, вбачаючи його у певному (соціально спрямованому) типі суспільства. Своїми витоками соціально-етичний радикалізм сягає початків виникнення майнової нерівності. Прагнення відновити розподільчу справедливість здійснювалося у формах примусового відбирання майна багатих і навіть позбавлення їх життя.

Ідея справедливого соціального устрою постійно зберігається у культурі людства. Вона наявна в усіх світових релігіях у формі "справедливості відплати": багатих і пожадливих чекають у по­тойбічному світі пекельні муки за байдужість до страждання ближніх у земному житті.

У ранньому християнстві ідея соціальної справедливості як умова нормальності життя стала вихідним моментом для роз­повсюдження його на теренах Римської імперії саме у середо­вищі найбільш соціально обділених прошарків. Підставою для створення суспільства на справедливих засадах бачилася рівність, заснована на духовному об´єднанні віруючих навколо ідеального образу віри. Добровільна пожертва майна братам по вірі була досить частим явищем у період становлення христи­янства, допоки воно не стало державною релігією. Відтоді воно воліло виходити з принципу: "Віддайте Кесареве Кесарю, а Боже Богу". Вимога соціальної та майнової рівності висувалася під час селянсько-плебейських рухів під проводом Томаса Мюнцера у Німеччині XVI ст. Вождь народної реформації Т. Мюнцер закликав перевести з неба на землю "царство небесне" шляхом революційних перетворень. Мету людської діяльності він бачить в усуненні експлуатації та досягненні всезагальної рівності.

У добу Відродження на противагу християнсько-теологічно­му образу справедливості створюється образ справедливого іде­ально влаштованого суспільства — "земного раю". У праці "Уто­пія" засновника утопічного комунізму Томаса Мора (1478—1535) відсутня приватна власність як основне джерело суспільного зла. Ліквідація приватної власності дозволяє усунути з життя такі людські вади, як пожадливість, заздрість. Натомість у дер­жаві "Утопія" розвиваються такі людські чесноти, як взаємо­допомога, щирість, приязнь. Розумний суспільний устрій по­вертає громадянам природні чесноти людини. Вона налашто­вується на життя, узгоджене з "законами природи". Малюючи ідеальні суспільні стосунки, разом з тим Т. Мор усвідомлював нереальність їх утвердження у тогочасному європейському суспільстві.

Під впливом ідей Т. Мора з´являється твір Томазо Кампа-нелли (1568—1639) "Місто Сонця". Автор не обмежився ідеєю досконалого суспільства. Прагнучи втілити ідею у життя, він влаштовує невдалу змову, кінцевою метою якої бачилася зміна державного устрою. У його "Утопії" панують рівність і єдність людей, оскільки усунене основне джерело суспільного розбра­ту: приватна власність. Певним перегуком з "Державою" Пла­тона є відсутність у "Місті Сонця" сім´ї як суспільного інститу­ту. Виховання дітей має суто громадянське спрямування. Пе­регуком з ідеями протестантизму є думка про доброчесну працю як основу моральності громадян. Очевидно, що під впливом ренесансно-гуманістичного ідеалу визначається і така добро­чесність ідеальної держави, як визнання рівності статей: жінки користуються тими ж правами, що і чоловіки.

Образ ідеальної держави відображений у соціальній утопії Френсіса Бекона (1561 —1626) "Нова Атлантида". Щасливе, заможне життя громадян оперте на принцип рівності людей. Ідея рівності ("усі люди народжуються рівними") є наріжною у філософісько-етичних трактатах та у художніх творах Жан Жака Руссо.

У праці Жана Кондорсе (1743—1794) "Нариси історичної картини прогресу людського розуму" провідною є ідея, що про­грес полягає у знищенні суспільної нерівності. На думку фран­цузького філософа, прогрес розуму з часом зумовить здатність людей морально взаємодіяти, уникаючи непорозумінь. Мо­ральність визначиться як внутрішня потреба людини.

На підставі ідей Монтеск´є, Руссо, Вольтера та Кондорсе була розроблена декларація "Прав людини і громадянина", проголо­шена французькою революцією 1789—1794 pp. Вона проголошує: усі люди народжуються рівними; усі народжуються вільними; усі мають рівне право на розвиток своїх сил і здібностей, закла­дених у кожному природою; усі мають право на свободу віро­сповідання і совісті. Відчутним у названому документі є також перегук з ідеями Гоббса та Локка.

Ідея рівноправності людей виражена в етичній праці "Теорія моральних почуттів" (1759) відомого англійського дослідника у галузі політичної економії Адама Сміта (1723—1790). Правда, його міркування щодо справедливості зосереджені переважно у сфері права, судової системи. Однак та обставина, що моральність бачиться наслідком розвитку людської природи, тобто суспільності людини, ніби покладає у собі актуальність  проблеми соціальної рівноправності.

Ідеї соціальної рівності та справедливості у XIX ст. живилися з одного боку, теоретичними розробками у галузі етики, що виходила з природної моральності людини (англійський сенсуа­лізм), а з іншого — ідеями раціоналізму XVIII ст., у першу чергу Гельвеція та Канта.