У результаті перемоги над фашизмом у Другій світовій війні в країнах Східної і Південно-Східної Європи склалася нова полі­тична ситуація.

1. Разом з фашистами були вигнані і всі їхні прибічники, серед яких було багато підприємців, їхня власність була конфіскована і таким чином значно зріс державний сектор в економіці.

2. У боротьбі за визволення своєї країни, за незалежність і демократичні свободи, виникли Народні фронти, де об´єдналися комуністичні, соціал-демократичні та ліберальні політичні сили. У більшості країн виникли також коаліційні уряди з партій, пред­ставлених у Народних фронтах.

3.  Радянська армія, що знаходилася на території Східної Європи, істотним чином впливала на політичну ситуацію, забез­печуючи могутню підтримку прокомуністичним силам у цих країнах. Навіть там, де комуністи спочатку не мали переваги в парла­менті (Польща, Угорщина), вони завдяки радянському тиску контролювали найбільш важливі пости міністрів внутрішніх справ, державної безпеки, збройних сил.

Східноєвропейські комуністичні партії розглядали перспек­тиви розвитку своїх країн у напрямі побудови соціалістичного ладу особливим шляхом — шляхом так званої «народної демокра­тії». Під «народною демократією» вони розуміли такий шлях, який би забезпечив, минувши диктатуру пролетаріату, розвиток тради­ційних для Східної Європи політичних інститутів, економічної системи до соціалізму. Соціал-демократи, підтримуючи соціаліс­тичну орієнтацію, виступали за поступові еволюційні перетво­рення та збереження багатоукладної економіки.

Однак під тиском СРСР у Східній Європі почався форсований перехід до соціалістичних перетворень. Відбувалася прискорена націоналізація великої та середньої промисловості, здійснюва­лися репресії проти партій — союзників комуністів по Народному фронтові. У 1947 р. на нараді комуністичних і робітничих партій радянське керівництво в особі А. Жданова і Г. Маленкова зажа­дало від «братніх» партій здійснення повної націоналізації, лікві­дації коаліційних урядів, ліберальних і соціал-демократичних партій. Новий орган, який був утворений на нараді — Інформ­бюро — вимагав взяти радянський зразок побудови соціалізму як єдино можливий.

Радянські служби здійснювали координацію репресій, що роз­почалися у східноєвропейських країнах. Серед репресованих були керівники партії дрібних господарів (Угорщина), націонал-цара-нистської партії (Румунія), Болгарського землеробського народ­ного союзу та інших політичних сил.

Радянський тиск на східноєвропейські країни ще більше поси­лився після конфлікту між СРСР та Югославією. Відносини заго­стрилися внаслідок того, що керівництво Югославії прагнуло будувати соціалізм своїм шляхом і провадило самостійний курс у зовнішній політиці. У1948 р. Інформбюро звинуватило керівників Комуністичної партії Югославії у відступі від марксизму-лені­нізму і буржуазному націоналізмі, вимагало замінити керівництво партії. У 1949 р. Інформбюро назвало югославське керівництво «бандою шпигунів і вбивць».

Одночасно сталінська модель розвитку остаточно утвердилася у Східній Європі. На вимогу «вождя народів» Г. Димитров у своїй доповіді наУ з´їзді болгарських комуністів (грудень 1948 р.) заявив, що народна демократія і радянський лад є різними формами диктатури пролетаріату. Диктатура пролетаріату тепер мала стати обов´язковою для всіх східноєвропейських країн. Спроби ухили­тися від безумовного наслідування радянського досвіду розгляда­лися як націоналістичний ухил. У результаті серед партійно-дер­жавного керівництва країн народної демократії була репресована значна частина відомих діячів (В. Гомулка, Г Гусак, Р. Сланський, Т. Костов, Л. Патрашкану та ін.).

У східноєвропейських країнах почалося форсоване здійснення індустріалізації та колективізації. Формувався культ власних «вождів» (В.Червенков, Е. Ходжа, К. Готвальд та ін.). Однак нав´я­зана радянською стороною сталінська модель не могла бути жит­тєздатною у цих країнах. До того ж у самому СРСР з 1953 р. розпо­чалися хрущовські реформи.

Перша серйозна криза у Східній Європі виникла в 1956 р. в Угорщині. 23 жовтня 1956 р. у Будапешті відбулася масова демон­страція, учасники якої, переважно студенти, вимагали демокра­тичних перетворень у країні і протестували проти радянського диктату. Хоч демонстрація була придушена за допомогою радян­ських військ, вона призвела до політичної кризи в угорському керівництві. Був сформований новий уряд на чолі з І. Надем, при­хильником демократичних реформ. І. Надь дозволив відновити діяльність раніше існуючих політичних партій, а 1 листопада ого­лосив про вихід Угорщини з Організації Варшавського Договору і перетворення її на нейтральну країну.

Радянський Союз, стурбований таким розвитком подій в Угор­щині, вирішив силою придушити демократичні перетворення. Радянські війська ввійшли до Будапешту та інших міст Угорщини. Уряд І. Надя був повалений. Одночасно було утворено так званий «революційний робітничо-селянський» уряд на чолі з Я. Кадаром. І. Надь, звинувачений у державній зраді, був страчений.

У 1968-1969 pp. криза виникла в Чехословаччині. У січні 1968 р. у результаті провалу політичного курсу керівництва чехо­словацької компартії на чолі з А. Новотним він був знятий зі своєї посади. До влади прийшли реформатори на чолі з О. Дубчеком, які висунули програму оновлення чехословацького суспільства під гаслом запровадження «соціалізму з людським обличчям». Програма передбачала глибокі економічні перетворення і зміни в політичній системі:  компартія повинна  була відмовитися від політичного диктату, будувати свої відносини з іншими партіями на рівноправній основі, країна мала перетворитися на федерацію Чехії та Словаччини.

Радянський Союз вважав політику нового керівництва Чехо-словаччини «підривом основ соціалістичної співдружності». У ніч з 20 на 21 серпня війська СРСР, Польщі, Угорщини, Болгарії та НДР перейшли кордон Чехословаччини. Керівництво «братньої» компартії на чолі з О. Дубчеком було заарештоване. Новим пер­шим секретарем ЦК Компартії Чехословаччини під радянським тиском було призначено Г. Гусака. Реформи були припинені.

І все ж в устрої більшості східноєвропейських країн існували деякі відмінності від СРСР. Наприклад, кооперативи тут створю­валися на основі економічних стимулів з урахуванням внесеного земельного паю. У Польщі та Югославії взагалі переважало інди­відуальне селянське господарство. Крім того, зберігалося дрібне приватне виробництво, торгівля і приватний сектор у сфері послуг. Державним підприємствам надавалася певна самостійність у вирішенні виробничих питань, робітники мали більшу матері­альну зацікавленість у результатах своєї праці.

У 70-80-х pp. економічне становище більшості східноєвропей­ських країн погіршилося. Господарство вже не могло далі розви­ватися екстенсивним шляхом, зростала заборгованість державам Заходу та СРСР.

У 1985 р. в результаті розпочатої в СРСР перебудови радян­ське керівництво відмовилося від політики придушення опозицій­них рухів у Східній Європі. Демократичні перетворення, що нарос­тали в Радянському Союзі, прискорили крах комуністичних режимів у сусідніх країнах.

У Польщі на пленумі ЦК Польської об´єднаної робітничої пар­тії (ПОРП) (грудень 1988 — січень 1989 pp.) було вирішено оголо­сити перехід до політичного плюралізму. На «круглому столі», що відбувався за участю ПОРП і опозиції, була досягнута угода про проведення виборів у парламент на багатопартійній основі. У результаті виборів опозиція отримала більшість у сенаті і сфор­мувала уряд на чолі з Т. Мазовецьким. Президентом було обрано лідера ПОРП В. Ярузельського.

З 1 січня 1990 р. у країні почалося здійснення економічної реформи, розробленої  міністром  фінансів  Л.  Бальцеровичем, відомої під назвою «шокова терапія». Метою реформи був перехід до ринкової економіки. Ліквідовувався контроль над цінами, ско­рочувалася інфляція, заморожувалася заробітна плата. Реформа призвела до значного падіння рівня життя населення, однак за короткий строк допомогла стабілізувати ринок.

У 1990 р. ПОРП припинила своє існування, залишки її членів створили соціал-демократичну партію. На всенародних виборах президента у грудні 1990 р. переміг лідер «Солідарності» Л. Валенса.

В Угорщині у 1988 р. змінилося керівництво правлячої кому­ністичної партії. Нові лідери виступили з ініціативою проведення «круглого столу» з опозиційними партіями.У 1989 р. реформатори створили замість комуністичної соціалістичну партію. Однак на перших демократичних виборах, що відбулися навесні 1990 p., перемогу отримали їхні політичні опоненти — Угорський демо­кратичний форум. Був сформований новий уряд на чолі з лідером цієї партії Й. Анталлом. Президентом обрано лідера іншої опози­ційної партії — А. Гьонца.

Соціально-економічні перетворення, що відбулися в Угорщині, були аналогічні польським. Перехід від планової, централізованої економіки супроводжувався погіршенням життєвого рівня насе­лення, зростанням безробіття, соціальною напругою в суспільстві.

У НДР політична криза загострилася внаслідок відкриття Угорщиною восени 1989 р. кордону з Австрією, через який до ФРН стали переселятися тисячі німців. У жовтні 1989 p. E. Хонеккер був звільнений з усіх своїх постів, до керівництва правлячою Соці­алістичної єдиною партією Німеччини (СЄПН) прийшли реформа­тори. Партія проголосила про свій перехід на соціал-демократичні позиції. У результаті активізації опозиційного руху було відкрито кордон НДР із Західним Берліном, зруйновано Берлінську стіну.

На перших демократичних виборах у березні 1990 р. перемогу отримала опозиція колишніх комуністів. Розпочалася підготовка до об´єднання Німеччини. 1 липня 1990 р. НДР і ФРН об´єдналися в економічний, соціальний і валютний союз. На території НДР були створені 6 нових федеральних земель. 12 вересня 1990 р. у Москві міністри закордонних справ СРСР, СІЛА, Великобританії, Франції, ФРН та НДР уклали Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини. Після цього 3 жовтня 1990 р. НДР увійшла до складу ФРН.

У Чехословаччині 17 листопада 1989 р. відбулася студентська демонстрація, яка поклала початок так званій «оксамитовій» революції. Опозиція створила «Громадянський форум», який активізував боротьбу проти комуністичної системи.

У грудні 1989 р. на з´їзді компартії перемогли реформатори. У результаті демократичних перетворень, здійснених за короткий строк, до влади в країні прийшла опозиція. Президентом став лідер «Громадянського форуму» В. Гавел, головою Федеральних зборів О. Дубчек. 1 січня 1993 р. на місціЧехословаччини виникло дві держави — Чехія та Словаччина.

У Болгарії в результаті політичної кризи, викликаної погіршен­ням економічного становища та масовими втечами до Туреччини тюркомовного населення, у листопаді 1989 р. генеральний секретар Болгарської комуністичної партії Т. Живков був знятий з усіх керів­них постів. До влади у правлячій партії прийшли реформатори.

Одночасно виникли могутні опозиційні сили, серед яких пер­шість належала Союзу демократичних сил (СДС).У серпні 1990 р. президентом країни було обрано лідера СДС Ж. Желєва, у грудні того ж року завершено формування коаліційного уряду, до складу якого ввійшли опозиціонери і колишні комуністи.

У Румунії, де існував найбільш жорстокий тоталітарний режим Н.Чаушеску, революція супроводжувалася кровопролиттям. 22 грудня 1989 р. відбулося повстання проти диктатури, для при­душення якого служба безпеки Н.Чаушеску — секурітате — засто­сувала збройну силу. Однак на бік повстанців перейшло кілька армійських підрозділів. У результаті перемоги повстанців дикта­тура Чаушеску була повалена, а сам диктатор та його дружина страчені.

Влада опинилася в руках Фронту національного порятунку (ФНП) на чолі з І. Ілієску, який оголосив про ліквідацію всіх дер­жавних структур, що існували в часи диктатури, зокрема комуніс­тичної партії.

На виборах до парламенту, що відбулися у травні 1990 p., пере­конливу перемогу здобув ФНП. Президентом країни було обрано І. Ілієску. Одночасно в Румунії активізувалися так звані «істо­ричні» партії, відновлені з докомуністичного періоду — Націонал-царанистська та Націонал-ліберальна. Економічне становище Румунії, яка в часи диктатури Н. Чаушеску опинилася за рівнем життя населення на одному з останніх місць у Європі, залишалося складним. Зростало безробіття, інфляція, підвищувалися ціни.

Таким чином, у результаті демократичних революцій 1989— 1990 pp. у країнах Східної Європи були повалені комуністичні режими. Нові політичні сили, що прийшли до влади, розпочали курс на ринкові реформи й утвердження парламентської демо­кратії. Припинили своє існування Організація Варшавського Договору та Рада Економічної Взаємодопомоги.

Однак реформи у «посткомуністичних» країнах відбувалися з труднощами. Розпочата приватизація вимагала тривалого часу. Закриття або перепрофілювання збиткових підприємств збільшу­вало безробіття. У більшості підприємств, що раніше орієнтува­лися на постачання своєї продукції до Радянського Союзу, виникли проблеми зі збутом своїх товарів на Заході. У низці країн посили­лися міжнаціональні суперечності, зростала соціальна напруга.