Після Першої світової війни Веймарська республіка опини­лася у складному економічному становищі. Втрата вугільних шахт і металургійної бази Лотарингії, заборона виробництва важ­кого озброєння викликала кризу металургійної та машинобудів­ної промисловості. Країна потребувала сировини, продовольства, палива. Скорочення промислового виробництва зумовило масове безробіття, інфляцію, зниження заробітної плати. У країні поси­лювалася соціальна напруга.

Протягом 1919-1929 pp. Німеччина перебувала у стані хроніч­ної кризи та політичної нестабільності. У 1920 р. до влади прийшов уряд з представників буржуазних партій. У березні 1920 р. було придушено путч Каппа-Лютвіца, організованого монархічно на лаш­тованими силами опозиції. У 1923 р. у Гамбурзі підняли повстання комуністи, а в листопаді нацисти, очолювані А. Гітлером, генералом Е. Людендорфом, Г Герінгом спробували вчинити переворот у Бава­рії, відомий як «пивний путч». Уряд придушив ці виступи.

Наприкінці 1923 p. німецька економіка почала виходити з кризи. Німеччина отримала фінансову допомогу згідно з планами Дауеса та Юнга, було проведено грошову реформу, розширюва­лося й модернізувалося виробництво. З обранням президентом П. Гінденбурга (1925 р.) у країні стабілізувалася політична ситуа­ція, зміцніли позиції правих сил. У Німеччині продовжувала існу­вати багатопартійна система.

Світова економічна криза 1929-1933 pp. у Німеччині вияви­лася особливо глибокою. Промислове виробництво скоротилося майже на 50%, зросло безробіття (б млн осіб), розорилися дрібні підприємці і торговці, зменшилась заробітна плата. Уряди Г. Мюл­лера і Брюнінга не змогли стабілізувати ситуацію. Цим скорис­тався А. Гітлер, який закликав до рішучих дій. Нацисти знайшли підтримку в усіх верствах німецького суспільства. На виборах до Рейхстагу Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП) вперше заявила про себе як загальнонімецька політична сила. Перемозі фашизму в Німеччині сприяв розкол робітничого руху з вини сталінського керівництва Комінтерну, яке всім кому­ністичним партіям наказувало вести боротьбу з соціал-демокра­тами, вбачаючи в них більш небезпечного ворога, ніж фашистів. У

1932 р. комуністи і соціал-демократи могли сформувати коаліцій­ний уряд, але взаємна недовіра зруйнувала цю можливість. Щоб зупинити економічний хаос і зростаючий вплив комуністів та лівих соціал-демократів, німецькі промисловці та представники середнього класу вирішили передати владу А. Гітлерові. 30 січня

1933 р. П. Гінденбург доручив А. Гітлеру сформувати новий уряд, призначивши його рейхсканцлером.

Прийшовши до влади законним шляхом, фашисти почали будувати унітарну державу. Була скасована Веймарська конститу­ція і демократичний парламентський устрій. Ліквідовувались усі земельні виборні органи, а землі підпорядковувалися безпосеред­ньо імперському кабінету. Державна влада була монополізована верхівкою нацистської партії. Закон «Про забезпечення єдності партії та держави» (1933 р.) оголошував нацистську партію носієм німецької державної думки, принцип фюрерства було поширено на весь державний апарат. Гітлер ліквідував багатопартійну сис­тему, створювалася надцентралізована система партійно-держав­ного управління. Одночасно забороненими були всі нефашистські організації. Буржуазно-ліберальні та консервативні партії «добро­вільно саморозпустилися», комуністи і соціал-демократи переслі­дувалися. Замість профспілок створювався контрольований нацистами Німецький трудовий фронт, що об´єднував усіх робіт­ників, виникли молодіжні організації «Гітлерюгенд», «Юнгфольк», «Союз німецьких дівчат», які здійснювали виховання підростаю­чого покоління на принципах фашистської ідеології.

У Німеччині був створений могутній репресивний апарат, очо­люваний Головним імперським управлінням державної безпеки (таємна поліція (гестапо), СС, СД та інші). Концентраційні табори використовувалися для утримання небажаних режимові осіб, були скасовані основні політичні права громадян.

З´їзд нацистської партії у Нюрнберзі (1935 р.) оголосив офіцій­ною доктриною фашистської держави расову політику. Німцям було заборонено брати шлюб з «неарійцями», почалися жорстокі єврейські погроми і т. п.

Німецька економіка виходила з кризи за рахунок небаченої мілітаризації та запровадження державного регулювання госпо­дарської діяльності. Протягом 1933-1935 pp. були створені так звані «імперські групи» з управління промисловістю, енергетикою, тор­гівлею, транспортом, банківською та страховою справами, запро­вадилося примусове картелювання. Централізація і мілітаризація економіки привели до ліквідації безробіття. Уже в 1935 р. була запроваджена загальна трудова повинність, а в 1936 р. прийнято 4-річний план розвитку німецької індустрії, підпорядкований вій­ськовим цілям. Економічна стабілізація в другій половині 30-х pp. використовувалася Гітлером для пропаганди «успіхів» нацизму.

Фашистська зовнішньополітична програма від самого початку була спрямована на перегляд Версальського договору. З приходом нацистів до влади Німеччина вийшла з Ліги Націй (1933 p.), роз­почала мілітаризацію держави, запровадила загальну військову повинність (1935 p.), ввела війська в Рейнську демілітаризовану зону (1936 p.). Зміцнивши військовий потенціал, Гітлер почав намагатися приєднання до Німеччини всіх територій, де проживали німці. 12 березня 1938 р. відбувся аншлюс Австрії. Після цього до Чехословаччини були висунуті претензії з вимогами про приєд­нання до Німеччини Судецької області з німецьким населенням. Мюнхенська угода (вересень 1938 р.) зобов´язала Чехословаччину передати Судети Німеччині. У березні 1939 р. Німеччина окупу­вала всю Чехію і Моравію, а через тиждень захопили м. Клайпеду у Литви. Міжнародні відносини різко загострилися.

Фашистська тоталітарна диктатура в Німеччині стала інстру­ментом мобілізації сил країни до підготовки агресивної війни з метою переділу світу і встановлення світового панування. Німеччина пере­творилася в кінці 30-х pp. у найсильнішу європейську державу. 

Пряма політична участь народних мас як обов´язкова умова лояльності режиму й основний інструмент володарювання.

Опорні методичні матеріали

Конституція Веймарської республіки

Веймарська республіка Президенти

1919-1925 pp.-Ф.Еберт

1925 р. - В. Сімонс

1925-1934 pp. - П.  Гіндербург

Рейхсканцлери

 1919-1920 pp. - Г. Бауер

1920 p. - Г. Мюллер

1920-1921 pp. - К. Ференбах

1921-1922 pp. -Й.Вірт

1922-1923 pp. - В. Куно

1923 p. — Г. Штреземан

1923-1924 pp. - В. Маркс

1925-1926 pp.-Г.Лютер

1926-1928 pp. - В. Маркс

1928-1930 pp. - Г. Мюллер

Модель тоталітарної диктатури в  Німеччині