У 20-30-х pp. XX ст. у розвитку капіталізму відбуваються нові зміни. Монополістичний капіталізм переростає в державно-моно­польний, при чому значно посилюється роль держави в усіх сфе­рах суспільного життя. У ряді держав цей процес відбувався по ліберально-реформаторському шляху (США, Великобританія, Франція та інші), у деяких — шляхом встановлення тоталітарних фашистських диктатур (Німеччина, Італія та інші).

Період 1918-1923 pp. характеризується значним революцій­ним піднесенням, зумовленим революцією в Росії та завершенням Першої світової війни. Буржуазно-демократичні революції відбу­лись у Німеччині, Угорщині, народні маси виступали у Франції, Великобританії, США, Італії. У колоніях і залежних країнах спо­стерігалося піднесення національно-визвольного руху, розпоча­лися повстання в Китаї, Туреччині, Афганістані, Ірані та інших країнах. Провідні індустріальні держави зіткнулися з глибокою економічною і політичною кризою, зумовленою проблемами пово­єнної структурної перебудови. Міжнародні відносини характери­зуються здійсненням нового поділу світу, закріпленого Версаль-сько-Вашингтонською системою договорів.

Період 1924-1929 pp. пов´язаний з новим економічним підне­сенням у розвитку найбільших країн. На початку 1929 р. рівень світового виробництва порівняно з 1913 р. піднявся в 1,5 рази, на 30% зросла світова торгівля. Збільшилася питома вага нових галузей промисловості — автомобільної, електротехнічної, вироб­ництва синтетичних матеріалів.

У більшості розвинутих країн покращився рівень життя насе­лення, стабілізувалася політична ситуація. Однак, скажімо, у таких країнах з нестійким економічним становищем, як Італія, уже в цей час внаслідок кризи парламентарної системи і демократичного устрою до влади прийшли фашисти на чолі з Б. Муссоліні.

У 1929-1933 pp. більшість розвинутих країн опинилися в лещатах небувалої раніше світової економічної кризи. Слід звер­нути увагу на її причини.

По-перше, стихійне нарощування виробництва у 20-х pp. обі­гнало зростання рівня доходів більшої частини населення.

По-друге, під час Першої світової війни порушились основні пропорції світового господарського механізму. Хоч у 20-ті pp. сві­това система господарства була відновлена, диспропорції в її роз­витку залишилися і стали фактором довготривалого впливу.

Важливо також з´ясувати особливості кризи та її наслідки.

До особливостей кризи слід віднести:

1)   Криза охопила практично всі країни світу, всі галузі про­мисловості. Загальне скорочення виробництва досягло 38%, сіль­ського господарства — 30%, торгівля скоротилася на 2/3.

2)   Найбільше криза вдарила по тих країнах, що мали напри­кінці 20-х pp. найвищі темпи розвитку економіки — СІЛА та Німеччина.

3)   Вихід із кризи був неодночасним для різних країн. Найбільше падіння виробництва відбулося в 1932 р. Лише через 2-3 роки у низці країн економіка змогла повернутися на рівень 1929 р.

До наслідків кризи слід віднести не тільки спад промислового та сільськогосподарського виробництва, зниження підприємниць­кої активності, а й різке падіння життєвого рівня, зростання соці­альної напруги, активізацію боротьби різних верств населення за свої економічні та соціальні права. Одночасно серед правлячих сил провідних держав світу посилилися пошуки шляхів виходу із кризи.