Для Росії Перша світова війна поряд із соціальним та націо­нальним гнітом стала важливим чинником Лютневої (1917 р.) демократичної революції.

Війна вкрай загострила соціально-економічні і політичні від­носини в Росії. Весь її тягар ліг на плечі робітників, селян, що вело до посилення страйкового руху серед робітників, антивоєнних настроїв серед селянства, солдатів і матросів. 23 лютого 1917 р. робітники Петрограда почали страйк протесту проти нестачі про­дуктів. Він супроводжувався масовими мітингами і демонстраці­ями. Наступного дня припинили роботу і вийшли на вулицю понад 200 тис. осіб. 25 лютого страйк і демонстрації переросли у загаль­нополітичний страйк під гаслами: «Геть царя!» «Геть війну!» «Хліба!», а 26 лютого — у збройне повстання. У той же день сол­дати почали переходити на бік повсталого народу. Мітинги про­тесту, демонстрації прокотились в ті дні по всій Росії, і цар Микола II змушений був 2 березня зректися престолу. Того ж дня був утво­рений Тимчасовий уряд, сформований з ліберальних депутатів Думи. Поряд з ним діяла Петроградська Рада робітничих і солдат­ських депутатів, покликана «поглибити» революцію у напрямі до соціалізму. Ці дві влади тільки заважали одна одній і створювали хаос та безладдя, що набували все більшого поширення в Росії.

Характеризуючи обстановку від Лютневої революції до липне­вих подій 1917 p., абітурієнт повинен виявити знання і розуміння розстановки політичних сил, партій і організацій, що мали вплив на хід подій. Необхідно дати характеристику конституційно-демо­кратичній партії (кадети), партіям октябристів, меншовиків, есерів, більшовиків. Звернути увагу на те, що кадети захищали переважно інтереси фінансово-промислової буржуазії, октябристи — обуржуазнених поміщиків та великої буржуазії, есери та меншо­вики — селян, робітників та дрібної буржуазії, більшовики, як вони вважали, — пролетаріату та біднішого селянства.

Тимчасовий уряд Росії декларував громадянські свободи, видав наказ про ліквідацію царської жандармерії, поліції і охорони, санкціонував арешт вищих царських чиновників і генералів, ого­лосив амністію політичних в´язнів, поширив громадянські сво­боди на військовослужбовців, обновив старий судовий апарат і т. д. Одночасно уряд заявив про намір воювати до перемоги і про вірність царським договорам з країнами Антанти. Царські землі, ліси та озера були конфісковані, а поміщицькі залишилися недо­торканими. Не поліпшились і умови життя робітників. Залиша­лося нерозв´язаним національне питання.

Лютнева революція в Росії викликала великі надії народів Росії на свободу і незалежність. Однак ситуація в національних районах була ще складнішою, ніж у центрі. Тому на місцях нерідко складалося тривладдя: органи влади Тимчасового уряду, Ради робітничих і солдатських депутатів і національні органи влади.

Важливо звернути увагу на дві кризи Тимчасового уряду та їхні причини. Квітнева криза була пов´язана з нотою міністра іно­земних справ П. Мілюкова до союзників про продовження Росією війни до переможного кінця. Друга криза — червнева, пов´язана з незадоволенням мас внутрішньою політикою уряду. 3-5 липня 1917 р. на вулиці Петрограда вийшли сотні тисяч людей. Вони вимагали передачі влади Радам.Через них більшовики мали намір прийти до влади. 4 липня на колони демонстрантів напали вій­ськові частини, вірні урядові. 50 осіб було вбито, 650 поранено. Згодом був сформований новий коаліційний уряд на чолі з есером О. Керенським. Всеросійський центральний виконавчий комітет рад оголосив Тимчасовий уряд урядом «порятунку революції». Ради відійшли на другий план. Двовладдя закінчилося компромі­сом. Однак такий поворот подій не влаштовував ні крайніх правих (прихильників військової диктатури), ні крайніх лівих (більшови­ків, прихильників «диктатури пролетаріату»). У цьому контексті слід розглядати спробу генерала Л. Корнілова здійснити військо­вий заколот у серпні 1917 р. Похід Корнілова на Петроград з метою розгону Тимчасового уряду та Рад завершився невдачею. Перемога над Корніловим однак посилила позиції інших крайніх — лівих, сприяла більшовизації Рад, а зрештою і привела до захоплення влади більшовиками.

Підготовка і здійснення більшовиками перевороту. Участь Росії у світовій війні, боротьба за владу всередині країни посилю­вали економічну розруху. Становище народу все погіршувалося. Не вистачало хліба, цукру та інших продуктів харчування, росли ціни. Солдати не хотіли більше воювати. Усе більш масовими ста­вали страйки. На справжню війну перетворилися селянські повстання, які охопили 9/10 повітів європейської частини Росії. Зростав національно-визвольний рух народів колишньої імперії. За цих умов посилювався вплив більшовиків на народні маси. Якщо на початку 1917 р. більшовицька партія Росії, що об´єдну­вала переважно представників російської, а також єврейської інтелігенції та робітників, налічувала менше 24 тис, то до осені 1917 р. більшовицькі осередки зросли до 350 тис. осіб. Більшо­вицька партія, на відміну від інших, становила собою дисципліно­вану, суворо централізовану організацію відданих і досвідчених революціонерів. Очолювалася вона талановитим політиком, справжнім майстром революційної тактики В.І. Леніним.

Одним із показників невдоволення мас політикою Тимчасо­вого уряду стала більшовизація Рад. Більше половини Рад країни висловилися за гасло «Вся влада Радам!», що означало фактично курс на збройний виступ проти Тимчасового уряду. «Криза назріла...» — писав Ленін наприкінці вересня. У таких політичних умовах і склався ленінський план захоплення влади. Леніну дове­лося витримати серйозний опір противників збройного виступу, зокрема, Г Зінов´єва та Л. Каменева. Останні вважали, що перед­умов для переможного завершення повстання немає. Боротьба за диктатуру пролетаріату, на їхню думку, була передчасною.

Серед прихильників повстання найбільшу активність виявляв Л. Троцький. Будучи головою Петроградської Ради, він забезпечив легальне прикриття повстання. Він же, нарівні з Леніним, відіграв найважливішу роль у його проведенні.

10 жовтня 1917 р. Ленін нарешті домігся перемоги над про­тивниками повстання. У цей день відбулося засідання ЦК РСДРП (б), де була ухвалена більшістю голосів проти двох — Каме­нева і Зінов´єва — резолюція, що відображала ленінську пози­цію і підкреслювала, що повстання в країні назріло і неминуче.

Важливим кроком у підготовці більшовиками збройного виступу було створення при Петроградській Раді штабу повстання — Вій­ськово-революційного комітету (ВРК). Розширене засідання ЦК РСДРП (б) 16 жовтня остаточно затвердило ленінський план негайного збройного виступу й обрало військово-революційний партійний центр для керівництва повстанням. Червона гвардія більшовиків була приведена у бойову готовність і чекала сигналу для виступу.

24 жовтня Тимчасовий уряд спробував перейти в наступ. За наказом Леніна, який того дня прибув у Смольний і очолив збройне повстання, більшовицькі загони зайняли важливі пункти й уста­нови Петрограда. У ніч з 25 на 26 жовтня штурмом було взято Зимовий палац, де перебував Тимчасовий уряд. Арештом остан­нього завершився більшовицький переворот у Росії. 25 жовтня 1917 р. відкрився II Всеросійський з´їзд Рад, на якому більшовики проголосили перехід влади до рук Рад. З´їзд прийняв Декрет про мир і Декрет про землю. На з´їзді було обрано ВЦВК і сформовано перший Радянський уряд — Раду народних комісарів на чолі з Леніним. До Раднаркому ввійшли Г І. Ломов, 1.1. Скворцов-Степа­нов, Й.В. Сталін, П.Ю. Дибенко, А.В. Луначарський, М.В. Криленко, В.О. Антонов-Овсієнко та ін. Головою ВЦВК було обрано Л.Б. Каменева, але у зв´язку з тим, що він обстоював включення до складу радянського уряду правих есерів та меншовиків, його було усунуто з цієї посади і 8 листопада 1917 р. головою ВЦВК обрано Я.М. Свердлова.

Так, у 1917 р. було встановлено владу більшовиків. Розпочався гігантський соціальний експеримент, що тривав понад сімде­сят років.