Найбільшою країною в цьому регіоні була Австро-Угорщина. Від 1867 р. вона існувала як дуалістична (тобто двоєдина) монар­хія із двох держав — Австрії та Угорщини, незалежних у внутріш­ній політиці. Австрійський імператор був одночасно угорським королем і мав таку ж владу, як і кайзер у Німеччині: призначав голів урядів, трьох спільних міністрів (іноземних справ, фінансів і збройних сил), затверджував закони, розпускав парламент.

Міжнаціональні суперечності в Австро-Угорщині постійно були джерелом політичної нестабільності, адже 60% населення у ній становили слов´яни, які прагнули до рівноправності з австрій­цями й угорцями.

В економічному відношенні Австро-Угорщина розвивалася вкрай нерівномірно. Найбільш розвиненими в індустріальному плані були власне австрійські землі, а також Чехія. В Угорщині існувало високоінтенсивне сільське господарство, що за техноло­гічною оснащеністю в світі на той час поступалося тільки СІЛА.

В Австро-Угорщині з´явилися також великі монополістичні об´єднання промисловців, серед яких можна відзначити два, що практично повністю контролювали металургію: «Альпіне Монтан-Гезельшафт» та «Прагер Айзеніндустрі-Гезельшафт». У най­більш важливі сфери промисловості і фінансів Австро-Угорщини активно проникає іноземний капітал, у першу чергу німецький.

Зовнішня політика Австро-Угорщини під впливом її союзниці Німеччини ставала все більш агресивною. Австро-угорські імпе­ріалісти складали плани загарбання всього Балканського півост­рова і придушення слов´янського національно-визвольного руху.

Крім Австро-Угорщини на слов´янських землях існували національні держави — Сербія, Чорногорія, Болгарія, що визво­лилися в другій половині XIX ст. від турецького гніту. Вони лише ставали на шлях капіталістичного розвитку, у Чорногорії навіть зберігалися залишки стародавніх патріархальних відносин. Хоч у Сербії та Болгарії було відсутнє поміщицьке землеволодіння, міс­цеві селяни жили в злиднях. Молодим слов´янським державам після звільнення від турецького гніту загрожувала Австро-Угор­щина. У 1878 р. Боснія та Герцеговина, залишаючись формально під владою Туреччини, були окуповані австро-угорськими вій­ськами. У 1908 р. Австро-Угорщина оголосила про їхнє остаточне приєднання.

Під владою Туреччини після цього залишалися Македонія, Албанія, частина грецьких земель. Особливістю розвитку Греції була наявність у неї великого торговельного флоту і значної бур­жуазії, яка вела міжнародну торгівлю. Усі малі балканські країни знаходилися в залежності від великих імперіалістичних держав: Греція була під впливом Англії, Сербія — Росії, за вплив на Болга­рію та Румунію змагалися обидві ворогуючі європейські коаліції.

У зв´язку із загостренням суперництва між обома блоками імперіалістичних держав Балканський півострів перетворився на вибухонебезпечний регіон. Напередодні Першої світової війни численні конфлікти призвели до двох Балканських воєн. Причи­нами першої Балканської війни були: а) національно-визвольна боротьба поневолених Туреччиною слов´янських народів; б) втру­чання Антанти та Троїстого союзу в балканські справи; в) не­ухильне послаблення Туреччини, про що свідчила її поразка у війні з Італією 1911р.

У березні 1912 р. Болгарія і Сербія уклали між собою договір про взаємодопомогу, в секретній частині якого містилася домовле­ність про поділ балканських земель, що належали Туреччині. Арбітром при поділі мав бути російський цар. У травні 1912 р. був укладений болгарсько-грецький договір. Останньою до антиту-рецької коаліції приєдналася Чорногорія.

Війна з Туреччиною розпочалась у жовтні 1912 р. У перший же місяць військових дій турецька армія зазнала поразки. Сербські війська вийшли до Адріатичного моря, грецькі зайняли Салоніки, а болгарські взяли в облогу Адріанополь і вийшли на підступи до Константинополя.

З грудня військові дії припинилися за проханням Туреччини, однак у лютому 1913 р. були знову відновлені. Після того, як бол­гарські війська оволоділи Адріанополем, Туреччина знову запро­сила миру. Він був підписаний 30 травня 1913 р. у Лондоні. Туреч­чина втрачала всі європейські землі, за винятком невеликої території навколо Константинополя. Албанія, що утворилася на визволених від турецького гніту землях у листопаді 1912 р., визна­валася незалежною державою. Однак між основними учасниками антитурецької коаліції — Болгарією і Сербією — виникли серйозні суперечності. Сербія через непримиренну позицію Австро-Угор­щини не змогла отримати вихід до моря і вимагала для себе ком­пенсації від Македонії. Болгарія не погодилася переглянути попе­редні домовленості.

Друга причина, що призвела до нової Балканської війни — втру­чання у конфлікт великих імперіалістичних держав. У Лондоні одночасно з мирними переговорами відбувалася конференція послів великих держав, де фактично вирішувалися всі питання. Австро-Угорщина і Німеччина прагнули встановити на Балканах свій вплив і всіляко роздмухували суперечки між учасниками коаліції.

1 червня 1913 р. Сербія і Греція підписали союзний договір проти Болгарії, до якого приєдналася Румунія. Учасники антибол-гарського союзу прагнули до переділу захоплених Болгарією земель на свою користь (Македонії і Фракії), а Румунія — «ком­пенсації» за нейтралітету 1-й Балканській війні.У ніч на ЗО червня 1913 р. болгарська армія напала на сербські і грецькі війська, однак незабаром союзники за підтримки Чорногорії, Румунії і Туреччини завдали нападникам поразки. Скориставшись важким становищем Болгарії, у війну проти неї вступила Туреччина і 29 липня 1913 р. Болгарія капітулювала. За Бухарестським мир­ним договором 16 серпня Болгарія поступалася майже всією Македонією на користь Сербії та Греції. Румунія отримувала Пів­денну Добруджу. За Константинопольським договором між Туреч­чиною і Болгарією Адріанополь знову переходив до Туреччини.

Унаслідок 2-го Балканської війни Болгарія була значно ослаб­лена і перейшла до австро-німецького блоку. Посилилися позиції Німеччини і в Туреччині, куди була направлена німецька військова місія для реорганізації турецької армії. Значно зміцніла Сербія, що твердо стояла на боці Антанти. Посилилося тяжіння до Антанти і з боку Румунії. Загострилися суперечності між двома учасни­ками Троїстого союзу — Австро-Угорщиною й Італією з приводу Албанії. У цілому Балканські війни були, так би мовити, «прелю­дією» до Першої світової війни. Саме в цьому районі через рік і спалахнуло вогнище світового конфлікту.