Економічний розвиток. Упродовж 1870-1914 pp. Великобрита­нія втратила світову промислову монополію. Темпи промислового розвитку продовжували зростати, але за цим показником вона поступалася СІЛА і Німеччині. Щорічний приріст промислового виробництва у Великобританії становив 2,1%, у СІЛА — 4,2%, Німеччині — 4,1%. Замість третини світової індустріальної про­дукції на початку XX ст. на Великобританію припадала лише сьома частина. На початку 80-х pp. XIX ст. її обігнали США, а на початку XX ст. — Німеччина. Пояснювалося це передусім техніч­ною відсталістю. У британській індустрії значну питому вагу мали застарілі у технічному відношенні галузі промисловості — тек­стильна і суднобудівна. США та Німеччина використовували для оснащення своїх підприємств найновіші технічні досягнення, запроваджували новітні технології, мали високу продуктивність праці, що робило їх товари більш конкурентними відносно бри­танських на світовому ринку. Процес концентрації виробництва і капіталу також відставав від США і Німеччини.

Аграрний сектор британської економіки вже не міг задовольнити потреби країни в продуктах харчування. Тому левова частка сіль­ськогосподарської продукції імпортувалася з інших країн. Британ­ські промисловці були тісно пов´язані з колоніальним ринком і тому надавали перевагу вкладанню коштів не у власну економіку, а за кордон. Уже на початку XX ст. загальна сума вивезеного капіталу перевищувала 2 млрд фунтів стерлінгів, а в 1914 р. — 4 млрд. Це впли­вало на скорочення темпів промислового розвитку Великобританії.

Однак Великобританія ще залишалася індустріальним гіган­том, що входив у трійку наймогутніших держав світу. її торгівель-ний флот залишався світовим перевізником, вона мала наймогут-ніший військово-морський флот. Англійський фунт стерлінгів залишався світовою розрахунковою валютою, а Лондон — світо­вим торговим і фінансовим центром. У 1900 р. Великобританія видобувала 30% світового вугілля, виплавляла 20% світового виробництва чавуну. П´ять найбільших англійських банків конт­ролювали фінанси світу. Збереженню міцних економічних пози­цій сприяли величезні колоніальні володіння загальною площею понад 33 млн км² з населенням 400 млн осіб (1914 p.).

Політичне становище. У Великобританії продовжувала існувати конституційна монархія, парламентський устрій з двома політичними партіями — Ліберальною на чолі з У Б. Гладстоном і Консервативною з Б. Дізраелі на чолі. Ядро останньої становила велика буржуазія, крім того вони також представляли інтереси великих землевласни­ків. Намагаючись залучити масового виборця, ліберали здійснювали соціальні реформи; консерватори основну увагу приділяли зовніш­ній політиці, інколи вдаючись до обмеженого соціального реформу­вання. Розбіжності між партіями зводилися до різних засобів, форм і строків вирішення державних справ. Ліберальні уряди Гладстона провели реформу фінансування початкової школи, державної служби, а також парламентську реформу — вибори стали таємними, було розширено коло виборців (1884 р.). Консерватори провели реформи трудового законодавства, заборонили працю дітей віком до 10 років тощо. Обидві партії здійснювали активну колоніальну полі­тику — велися війни в Афганістані, Судані, бурських республіках, було захоплено Суецький канал, Єгипет, Бірму, Кіпр, Судан,Уганду.

Серед внутрішніх проблем найголовнішою була ірландська. В 1886 р. ліберальний уряд Гладстона розробив проект закону про гомруль — надання автономії Ірландії в межах Британської імперії. Проте реформа не була здійснена. Уряд пішов у відставку, а серед лібералів відбувся розкол.У1912-1914 pp. ірландське питання знову загострилося.Чергова спроба лібералів запровадити гомруль зазнала невдачі. Особливо напруженою стала ситуація в Північній Ірландії (Ольстері), де в будь-який момент могла спалахнути громадянська війна між ірландцями-католиками й англійцями-протестантами.

Монополізація виробництва призводила до посилення експлуа­тації робітників і загострення соціальних проблем. Організатором руху робітників за поліпшення їхнього економічного становища були тред-юніони, що об´єднували понад 1,5 млн робітників. Поряд з ними почали формуватися тред-юніони некваліфікованих робіт­ників — «новий юніонізм».У 1893 р. утворилася Робітнича партія, що боролася за обрання до парламенту представників робітничого класу. У 1900 р. відбулась установча конференція нової лейбо­ристської партії, яка в 1906 р. дістала назву Британська лейбо­ристська партія. Першим її лідером став Д. Кейр-Гарді. На вибо­рах 1906 р. лейбористи здобули 20 депутатських місць, а в лавах партії було понад 1 млн осіб. Так, на початку XX ст. у Великобри­танії на зміну двопартійній системі прийшли три політичні пар­тії — консерватори, ліберали, лейбористи.

В умовах перегрупування політичних сил у Великобританії з 1905 по 1916 pp. при владі була Ліберальна партія. Більшість лібе­ральних соціальних реформ пов´язано з Д. Ллойд-Джорджем. У 1909 р. були створені перші біржі праці для здійснення посеред­ництва між підприємцями і робітниками, встановлено пенсійний вік — 70 років, запроваджено соціальні гарантії на випадок хво­роби, інвалідності тощо. Консерватори намагалися чинити опір реформам, використовуючи більшість у палаті лордів. У 1911 р. ліберали здійснили реформу палати лордів. Із її компетенції вилу­чалися питання бюджету, а право відхиляти той чи інший законо­проект обмежувалося двома роками. Реформи знизили соціальне напруження в суспільстві, заклали основи сучасної системи «кла­сового миру» в країні.

Опорні методичні матеріали

І. Вищі органи влади Великобританії

Правлячі династії: Ганноверська династія

1837-1901 - Вікторія

Саксен-Кобург-Готська та Віндзорські династії

1901-1910 - Едуард IV

1910-1936 - Георг V

II. Прем´єр-міністри Великобританії:

1868-1874 - У Гладстон (ліберал)

1874-1880 - Б. Дізраелі (консерватор)

1880-1885 - У Гладстон (ліберал)

1885-1886 — Р. Солсбері (консерватор)

1886     — У Гладстон (ліберал)

1886-1892 — Р Солсбері (консерватор)

1892-1894 - У Гладстон (ліберал)

1894-1895 - А. Розбері (ліберал)

1895-1902 - Р. Солсбері (консерватор)

1902-1905 — А. Бальфур (консерватор)

1905-1908 — Г Кемпбелл-Баннерман (ліберал)

1908-1916 — Г Асквіт (коаліційний уряд)

1916-1922 — Д. Ллойд-Джордж (коаліційний уряд)